Сербський письменник Лаза Костич (по-сербськи: Лаза Костић, Laza Kostić) народився 31 січня 1841 року в місті Ковиль в області Бачка у Воєводині, тоді в Угорському королівстві Австрійської імперії, у родині військового. До середньої школи ходив у рідному містечку, гімназії відвідував у Новому Саді, Панчеві та Буді. Студіював право в Пештському університеті, де здобув докторат права (1864). Спершу працював гімназійним вихователем у Новому Саді, потім став адвокатом, нотаріусом і головою суду. Це тривало приблизно вісім років, а потім, аж до самої смерті, Лаза Костич займався винятково літературою, журналістикою, політикою й публічними національними справами. Двічі був заарештований у Пешті: вперше за фальшивим звинуваченням в участі в убивстві князя Михаїла, а вдруге – за палку антиавстрійську промову в Белграді з нагоди проголошення повноліття князя Мілана. Коли Лазу Костича звільнили з ув’язнення, він був обраний посланцем до Угорського собору, де відстоював сербські інтереси. Потім жив у Белграді, де редагував «Сербську незалежність» («Српска независност»), але під тиском реакційної влади був змушений покинути Сербію. На запрошення князя Николи вирушив у Чорногорію та пробув там п’ять років, працюючи редактором офіційної чорногорської газети і політичним радником. Але й там виникли непорозуміння, тому він повернувся в Бачку. У Сомборі провів залишок життя у відносному спокої. Помер Лаза Костич 26 листопада 1910 року у Відні, похований на Великому православному цвинтарі в Сомборі. Лазу Костича пам’ятають як одного з найвизначніших письменників сербського романтизму.

Лаза Костич був обраний членом Сербського наукового товариства 27 лютого 1883 року, а дійсним членом Сербської королівської академії – 26 січня 1909 року. На честь Лази Костича заснована премія його імені. Як політик та офіційна постать Лаза Костич справляв значний вплив на сербське суспільство свого часу. Він був одним із засновників і керівників товариства «Омладина» («Об’єднана молодь» – «Уједињена омладина»), брав найактивнішу участь у його діяльності в 1866–1872 роках, був ініціатором і редактором багатьох літературних і політичних газет. В Австрії він боровся проти клерикалізму та реакції, а в Сербії – проти бюрократичного тиску. Вже в літах полишив своє вільнодумство та бійцівський запал, що стало причиною недооцінки його літературної творчості.

Свою літературну творчість Лаза Костич почав у період розквіту сербського романтизму, коли творили також Йован Йованович-Змай, Джура Якшич та інші видатні письменники. За неповних десять років Лаза Костич увійшов у ряд визначних поетів і став найвідомішим представником сербського романтизму. Написав коло 150 ліричних і понад 20 епічних віршів і поем, писав також балади та романси. Специфіку епічної поеми Лази Костича «Самсон і Даліла» («Самсон и Далила») влучно відмітила Олена Дзюба: «…епічний біблійний сюжет інтерпретовано в романтичному дусі і використано для розгортання складних психологічних колізій. І Самсон, і Даліла у Лази Костича, на відміну від своїх біблійних прототипів, постаті неоднозначні, з напруженим і суперечливим внутрішнім життям, з багатою мотивацією поведінки. Лаза Костич сповна скористався правом романтичного поета на верховенство уяви, на вільну інтерпретацію усталених світових образів. Канонічний біблійний сюжет він використав для заглиблення у таємниці людської душі, її непердбачуваних порухів, її спонтанного життя, – знову-таки, цілком у романтичному дусі. Етичне поле напруги Костичевої поеми так само відрізняється від пафосу “Книги суддів”, як рефлексована романтична людина 19 ст. – від цілісної патріархальної людини біблійних часів. Проте сама можливість такої глибоко індивідуалізованої творчої переробки канонічного сюжету і канонічних образів Біблії засвідчує невичерпність змісту “Вічної книги” та імпульсів, які вона дає». Найвідомішим, либонь, віршем Лази Костича є «Santa Maria della Salute». Із ним конкурує хіба його ж вірш «Між явою і між сном» («Међу јавом и мед сном»):

Серце моє самостанне,

ти відкіль таке прийшло?

неустанна плетавице,

що життя плетеш на спицях

між явою і між сном.

Серце моє божевільне,

що ж тобі те плетиво?

мов карга мені на горе

день плете, а нічку поре

між явою і між сном.

Серце моє осоружне,

гнав би я тебе притьмом!

чом розплестися живому

не даси в плетінні тому

між явою і між сном.

(Переклав Іван Лучук).

Перу Лази Костича належать три драми: «Максим Црноєвич» («Максим Црнојевић», написана 1863, видана 1868), «Пера Сегединець» («Пера Сегединац», 1882), «Ускокова люба, або Гордана» («Ускокова љуба или Гордана», 1890). Лаза Костич написав теж естетичну розвідку «Основа краси у світі, особливо з огляду на сербські народні пісні» («Основа лепоте у свету с особеним обзиром на српске народне песме», 1880), філософський трактат «Головне начало: Критичний вступ до загальної філософії» («Основно начело: Критички увод у општу философију»,1884), велику монографію «Про Йована Йовановича Змая, його поезію, мислення та писання, і про його час» («О Јовану Јовановићу Змају (Змајови), његовом певању, мишљењу и писању, и његовом добу», 1902). Лаза Костич створив чималу кількість полемічних статей, доповідей, шкіців і фейлетонів. Із прози залишив декілька оповідань: «Дитя віли» («Чедо вилино»), «Магараджа» («Махараџа»), «Мучениця» («Мученица»). Із перекладацького доробку виділяються переклади з Вільяма нашого Шекспіра («Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Король Лір», «Річард ІІІ»). Перекладав Лаза Костич також «Іліаду» й «Одіссею» Гомера.

За словами Любомира Сімовича, стосовно Лази Костича «все бентежить: і біографія, і поезія… Це й велетенський обсяг його знань, помножений на вражаючу активність, і багатограння його таланту та його зацікавлень».