Проживши всього лиш якихось вісімнадцять років, Коста Абрашевич встиг двічі стати першим. Він – і перший македонський поет, і перший сербський пролетарський поет.

Народився сербський і македонський поет Коста Абрашевич (по-сербськи: Коста Абрашевић, Kosta Abrašević; по-македонськи: Коста Абраш, Коста Абрашевиќ) 29 травня 1879 року в місті Охрид в Македонії (яка тоді належала Османській імперії) в торговельній родині, батько його був сербом, а мати – грекинею. Після закінчення трьох класів грецької школи в Охриді, продовжив навчання в гімназії місті Шабац, куди перебралася його родина. Гімназистом Коста Абрашевич починає писати вірші, любовні та патріотичні. Дуже рано (в 1894 році) ознайомився із соціалістичними ідеями, прихильником яких залишався до кінця свого короткого життя. Коста Абрашевич заснував у Шабаці політично-літературний гурток, який видавав газети «Гомерів вінець» («Омиров венац») і «Горбун» («Грбоња»). Хоч писав свої твори сербською мовою, входить до групи тих письменників, чия творчість належить двом літературам (у цій ситуації – сербській і македонській). Помер Коста Абрашевич 20 січня 1898 року в місті Шабац (тоді в Королівстві Сербія).

У поезії Кости Абрашевича домінують соціалістичні та соціальні ідеї. Коста Абрашевич займався перекладом творів німецьких соціальних поетів. Переклав Коста Абрашевич вірші німецьких поетів Гайнріха Гайне, Вальтера Газенклевера, Гофмана фон Фалерслебена й Ернста Обенгальда. Оригінальні вірші та переклади Кости Абрашевича друкувалися в робітничих і соціалістичних часописах після його смерті, а збірку поезій «Вірші» («Песме», 1903) видала група студентів п’ять років після його відходу.

Поетичні твори Кости Абрашевича (зокрема, «Пісня» – «Песма», «Раб» – «Роб», «Свисти, вітре» – «Звижди ветре») позначені симпатіями до солідарності робітників, закликами до боротьби проти насильства. До найвизначніших творів Кости Абрашевича належать вірші «Робітник трудиться» («Радник на раду», 1893), «Червона» («Црвена», 1894), «Злодій» («Лопов», 1896), «В шахті» («У руднику», 1897). Деякі вірші Кости Абрашевича стали піснями, їх поклали на музику С. Анджелич (С. Анђелић) та М. Живкович (М. Живковић). Твори Кости Абрашевича, яким притаманні риси революційної романтики, були популярні в робітничому середовищі.

Одним із найвідоміших у невеличкому доробку Кости Абрашевича є вірш «Червона»:

Крівця нам червона в жилах закипає,

Блискавка червона хмару пробиває,

Небосхил червоний мріє на світанні,

Прапор наш червоний в боротьбі, змаганні,

Груди нам червона розпира ненависть,

Гнів – і той червоний, от багряна напасть.

О, тирани, чуйте – розкуються люде,

Помста наша, звісно, теж червона буде.

(Переклав Іван Лучук).

Вірші Кости Абрашевича перекладені російською, болгарською, албанською, угорською та румунською мовами.

У 1880 році в Белграді було утворено хорову спілку, яка пізніше отримала назву «Абрашевич», там же в 1905 році було утворено культурно-просвітницьку робітничу спілку під такою ж назвою. Його іменем названі численні творчі колективи в Сербії та Македонії. У белградському парку Манеж встановлено бюст поета. В Охриді на місці, де був розташований дім родини Абрашевичів, встановлено пам’ятний знак.

В історії літератури Коста Абрашевич є одним із передвісників того літературного напрямку, який іменують «соціальною літературою».

Коста Абрашевич є основоположником сербської пролетарської поезії. Коста Абрашевич вважається також першим національним поетом Македонії, він заклав основи, на яких розвинулася творчість засновників македонської літератури Кочо Рацина та Блаже Конеського.

На самому початку ХХ ст. (1903) видатний сербський історик літератури Йован Скерлич так написав про нього:

«Коста Абрашевич помер занадто молодим, щоб створити собі велике ім’я в літературі. Чимало в його творах і наївності, і недосконалості, і неточності, які були неминучими в молодої людини вісімнадцяти років, проте його інтелект розвинувся напрочуд рано. Але тими кількома безсумнівно добрими віршами, які залишилися, тими тужливими та щирими песимістичними акцентами молодої людини, яка знала, що приречена на смерть, особливо ж сильними, запальними та пристрасними віршами соціалістичними, Абрашевич довів свій чудовий і дуже оригінальний талант, і, як у випадку зі Стеваном Луковичем, зі стількома молодими, щойно розквітлими, а все ж плідними життями, багато гарних надій лягло із ним у домовину. Він був поетом того недбалого скептичного покоління, яке в поезії не бачило нічого окрім красивих слів і вишуканих епітетів: у ті кола літературних мандаринів він ніколи не потрапить! Але він залишиться з тими, хто вважає, що поезія є щось більше і серйозніше, ніж просто гра слів, і пребуде в ідеях, які з такою пристрастю та теплом оспівував, і які пронизують і стрясають наш хвилюючий і бурхливий час. Вісімнадцятилітнім, відчуваючи подих смерті, він із тією надією помирав».

Йован Скерлич після цих слів зацитував вірш Кости Абрашевича «Братство»:

Тіло дрижить ослабле, прийшла вже смертна година,

Сил до життя не маю, чека крижана домовина;

Та я не боюся смерті – життя не було солодким –

Жодна солодка краплина не торкнулась моєї глотки.

Смерть мені не страшна, серце й душа промовляють,

Що житиму я довічно між тих, що спасіння бажають

Цілому людському роду.

Свого життя не шкода, бо вірші мої надихали

Мучеників всього світу, що порятунку шукали

У боротьбі за свободу!

(Переклав знову ж таки я).