На філософському факультеті Карлового університету в Празі студіював чеську та німецьку філологію. Потім викладав у празьких середніх школах, у 1884 році став професором у Вищій дівочій школі в Празі, де в 1921 році закінчив свою викладацьку кар’єру на посаді директора школи (став ним у 1911 році) і вийшов на пенсію. До Каменця радо навідувався в час літніх канікул. У Празі мешкав спершу в Новому Місті, у 1898 р. переселився в район Уєзд, де мешкав у будинку з видом на сад Кінського. Із молодості зосередився на літературі про образотворче мистецтво слов’янських народів. Ще гімназистом почав писати вірші. Під псевдонімом Франтішек Гостівіт належав до чільних авторів альманаху моравської молоді «Зоря» («Zora»). Тяжів до кола т. зв. Молодої Моравії, співпрацював головно із Гінеком Бабічкою. Писав і прозу, розмаїті статті до часописів. Займався перекладом різних слов’янських, переважно російських, авторів. Був редактором етнографічного часопису «Наша Італія» («Naše Valašsko»), став співзасновником Товариства Бедржіха Сметани.

Франтішек Таборський двічі відвідав Росію (1896, 1909–1910) з метою збору матеріалів, які він використовував у своїй прозі та газетних статтях. Спочатку став звичайним членом, а пізніше членом-кореспондентом Товариства російських архітекторів. У Москві організував виставку чеського мистецтва. У Празі й одночасно в рідній Моравії залучився до діяльності Матиці середньої школи (Ústřední matice školská), був членом товариств «Радгошть» (Radhošť), «Святобор» (Svatobor), «Чеський бібліофіл» (Český bibliofil), а також членом-засновником Матиці моравської.

У 1908 році як член спільноти Музею мистецтв і промислів у Празі Франтішек Таборський став першим головою Асоціації чеських бібліофілів (Spolek českých bibliofilů; організація існує й досьогочас). За свій життєвий доробок у 1938 році був удостоєний звання доктора honoris causa Масарикового університету у Брно. Помер Франтішек Таборський у 82-річному віці 21 червня 1940 року в Празі (тоді Протекторат Чехія та Моравія), але похований був у рідному місті, у родинному гробівці.

Зі студентських років Франтішек Таборський почав збирати пам’ятки чеського, моравського та слов’янського мистецтва, а після виходу на пенсію значно розширив свою колекцію. Він зібрав понад 5000 предметів, передовсім збирав мальовані мініатюрні портрети, порцеляну, скло, коштовності та вироби інших ремесел. Франтішек Таборський заповів свою колекцію Національному музеєві (Národní muzeum) у Празі.

Вийшли такі поетичні книжки Франтішека Таборського: «Вірші» («Básně», 1884), «Стара комедія» («Staré komedie», 1882; образок із життя сучасного празького суспільства), «Мелодія» («Melodie», 1883), «Героїчні жадання» («Hrdinné touhy», 1903), «Алілуя» («Alleluja», 1919; хроніка перемог Яна Гуса), «Старонова легенда» («Legenda staronová», 1927; переможна боротьба за виникнення Чехословаччини), «Із баладного» («Z baladických», 1933), «Сонати» («Sonáty», 1933; доповнення ліричних книг). Франтішек Таборський написав також (у 1913 році) віршовану автобіографічну оповідку «Мандрівець» («Poutník»), яка була видана окремою книжкою щойно по його смерті (1943).

Франтішек Таборський є автором прозових книжок «Нашим дітям» («Našim dětem», 1889) і «Зимові казки у нашій веселій республіці» («Zimní pohádky v naší veselé republice», 1920), спогадів про родину, земляків і друзів «За товариським столом» («U kamarádského stolu», 1933).

У доробку Франтішека Таборського є також літературознавчі розвідки «Доктор Фауст» («Doktor Faust», 1921; фаустівська легенда за зразком німецького письменника Ґустава Шваба), «Пушкін, співець свободи» («Puškin, pěvec svobody», 1937) і «Карел Гінек Маха через сто років» («Karel Hynek Mácha po sto letech», 1936), мистецтвознавчі розвідки та монографії «Гануш Швайґер» («Hanuš Schwaiger», 1904; про чеського художника), «Російське мистецтво» («Ruské umění», 1921), «Болгарське мистецтво» («Bulharské umění», 1921), «Русава» («Rusava», 1928; монографія про італійську художню спадщину з ілюстраціями А. Кашпара; Русава – назва селища, в якому знаходилась Кашпарова вілла), «Артур Ґроттґер, його любов і творчість» («Arthur Grottger, jeho láska a dílo», 1933; про польського художника, який народився в селі Отиневичі в Галичині (тепер Жидачівського р-ну Львівської обл.), життя та творчість якого нерозривно пов’язані зі Львовом), «Про російський театр» («O ruském divadle», 1933), «Адольф Кашпар, ілюстратор, маляр і графік» («Adolf Kašpar, ilustrátor, malíř a grafik», 1933) й «Іван Мештрович» («Ivan Meštrovič», 1933; про хорватського скульптора).

У перекладі Франтішека Таборського з російської вийшло три видання віршів Михайла Лермонтова («Básně», 1891, 1895, 1918), а також збірник творів Олександра Пушкіна, Федора Тютчева й Олександра Грибоєдова під каламбурною назвою «Гора з розуму» («Hora z rozumu», 1932).

Бачимо, що Франтішек Таборський був і поетом, і прозаїком, і мемуаристом, і літературознавцем, і мистецтвознавцем, і педагогом, і бібліографом, громадським та освітнім діячем, колекціонером… А ще ж він був дотепним каламбуристом, що випливає із назв деяких, підготованих ним книжок.