Головна\Події\Культура

Події

10.01.2018|09:57|Іван Лучук

Хорватський «чарівник вірша». Добріші Цесаричу виповнюється 116 років

Хорватський поет Добріша Цесарич (по-хорватськи: Dobriša Cesarić) народився 10 січня 1902 року в місті Пожега в родині Джюро Цесарича (1868–1919), інженера лісового господарства, і Марії, уродженої Маркович (1873–1956).

Дитинство від 1905 року провів в Осієку, де закінчив середню школу та два нижчі класи гімназії. Ще малою дитиною Добріша багато подорожував із батьками. І всі подорожі його дитинства були кораблем: від Осієка до Земуна, від Рієки до Котора, звідти до Венеції тощо. У ті ранні роки й зародилася його любов до моря, річки та освітлених кораблів. Під час Першої світової війни у 1916 році родина Цесаричів переселилася до Загреба, де Добріша закінчив гімназію, а після матури 1920 року записався на студії до Загребського університету, спершу на право, а потім на філософію. Розгублений у великому місті, він не знав за що йому взятися. Схильність до мистецтва привела його у загребський Хорватський народний театр, де хотів стати театральним режисером. Пропрацював там в архіві два роки (від 1924 до 1926 року) на громадських засадах і кинув ту справу. Від 1929 до 1941 року працював бібліотекарем в Інституті гіґієни та лектором у Школі громадського здоров’я. Після виникнення Незалежної держави Хорватії працював у Міністерстві народної освіти, у Відділі хорватської мови. Після Другої світової війни до виходу на пенсію у 1958 році Добріша Цесарич працював редактором у центральному Видавництві Хорватії (Nakladni zavod Hrvatske), реорганізованому згодом у видавництві «Зоря» («Zora»). Упорядковував і редагував книжкові серії «Слов’янські письменники» («Slavenski pisci»), «Югославські письменники» («Jugoslavenski pisci») і «Сучасні письменники Хорватії» («Suvremeni pisci Hrvatske»). Добріша Цесарич був дійсним членом Югославської академії наук і мистецтв від 1951 році, у 1962–1963 роках був головою Товариства письменників Хорватії. Помер Добріша Цесарич у Загребі 18 грудня 1980 році на 79-му році життя. Довго хворів діабетом, страждав через тяжкі ушкодження печінки. Стоїчно зносив ці страждання, нікого не обтяжуючи своїми проблемами.

Ще коли жив в Осієку, чотирнадцятирічним хлопцем написав свого першого вірша «І я цілую» («I ja ljubim»), який був опублікований у загребській молодіжній газеті «Побратим» («Pobratim») у 1916 році. У вісімнадцятирічному віці віршем «Пробудження лісу» («Buđenje šume») сміливо увійшов у хорватську поезію, через широко відчинені двері, так би мовити. У 1923 році Добріша Цесарич разом із В’єкославом Маєром заснував літературну газету «Озон» («Ozon», вийшло лише перше, пілотне, число). Співпрацював тоді з часописом «Сучасник» («Savremenik»), редакторами якого були Мілан Беґович та Антун Бранко Шимич. Познайомився з Мирославом Крлежею і почав співпрацювати з часописом «Літературна республіка» («Književna republika»), де яскраво виразилися риси його ліричної фізіономії. За свою першу поетичну збірку «Лірика» («Lirika», 1931) він, тоді ще зовсім молодий і відносно невідомий поет, отримав премію Югославської академії наук і мистецтв (1931). Редакції більшості періодичних видань відчинили для нього свої двері. Співпрацював із багатьма газетами та літературними часописами, зокрема, з такими як «Критика» («Kritika»), «Хорватське рев’ю» («Hrvatska revija»). Друкував там і літературно-критичні статті.

Ціле своє життя Добріша Цесарич залишався надзвичайно скромним і затаєним. Його майже неможливо було намовити на інтерв’ю (він зазвичай казав: «Усе, що вас цікавить, є в моїх віршах»). Коли ж деколи його таки вмовляли на інтерв’ю, то міг із журналістом розмовляти «до пізньої ночі», дати йому що забажає, лиш би не пхався до його «інтимної поетичної робітні». Добріша Цесарич був напрочуд акуратним і педантичним. За спогадами приятелів, його помешкання було бездоганно чистим, аскетичним, стерильним, наче операційна палата. Ніде не було розкиданих папірців, газет, книжок на столі, – ніхто б і не подумав, що там мешкає поет. Перед публікою виступав дуже рідко, ще рідше читав свої вірші по радіо. Якщо вже читав свої вірші публічно, то робив це дуже своєрідно, трохи навіть патетично. Коли закінчував читати вірші, то наче пробуджувався з гіпнотичного сну. Все ж був нещасною людиною, багато мовчки страждав, на довірявся нікому, ні друзям, ні своєму «несудженому коханню». Його гриз якийсь таємний біль, походження якого він не знав. Добріша Цесарич почав багато пити. Вирішив покінчити з собою, неодноразово здійснював спроби самогубства. Коли вже справді був на самісінькому краю смерті, а його в останню мить таки врятували, то покінчив із алкоголем. Для прикладу, у 1931 році, під час однієї зі своїх тяжких криз, прийшов до Мирослава Крлежі з наміром залишити йому свої рукописи на посмертне зберігання. Крлежа згадував: «Прийшов до мене о пів на третю вночі, цілком п’яний. Сказав, що йде на міст над Савою, щоб скочити з нього. Я ж його виштовхав із дверей з викриками: “Ах ти ж пияцюро! У яку пору приходиш! Біжи, скачи в Саву зі всіма своїми рукописами!”». Така жорстка реакція Мирослава Крлежі привела Добрішу Цесарича до тями, проте він ще довго не бажав із ним розмовляти.

Лірика Добріші Цесарича близька романтикам і модерністам (досвід сільського та міського пейзажу, ґрадація та контрастність, романтична лексика та метафорика, ритмічність і символічно-алегоричні означення). У віршах із соціальними темами («Морг найубогіших» – «Mrtvačnica najbjednijih», «Вагонники» – «Vagonaši», «Муляри» – «Zidari», «Передмістя» – «Predgrađe») Добріша Цесарич приєднався до напряму т. зв. соціальної літератури між двома світовими війнами. Мотиви міського життя та сірого повсякденного життя міста у нього естетично привабливі, він вкладає в них романтичний зміст, що робить його типовим урбаністичним поетом. Його вірші справляють враження спонтанності, легкості та простоти, але Добріша Цесарич особливу увагу все ж звертав на композицію вірша, вирішуючи її головно за принципом циклічності. Комбінуючи т. зв. високі теми з рисами популярних шансонів і шляґерів («Повернення» – «Povratak», «Балада з передмістя» – «Balada iz predgrađa», «Хронос» – «Kronos»), Добріша Цесарич певним суґестивним чином розмиває межу між звичайним і піднесеним і показує, що повсякденні, банальні речі власне і є доленосними. Лірика Цесарича відображає роздуми людини, світогляд якої ґрунтований на констатації різниці між минущим і вічним, реальним та ідеальним, звичайним і незвичайним, красивим і потворним. Антитеза, як головний художній принцип, пронизує поетичне бачення Цесарича і мотивує його творчий акт, в якому присутній не лише стимул до життя, але і його сенс. Світ і його існування, таким чином, знаходять своє виправдання у Цесарича лише як естетичний феномен. Цим одночасно підкреслюється і недосконалість світу, його контрастний характер, необхідність і фатальність кола (заокруглення), т. зв. вічного повернення, а також домінування песимізму. Багато віршів Добріші Цесарича покладено на музику.

Вийшли такі поетичні книжки Добріші Цесарича: «Врятовані вогні» («Spasena svjetla», 1938), «Вибрані вірші» («Izabrani stihovi», 1942), «Вірші» («Pjesme», 1951), «Освітлений шлях» («Osvijetljeni put», 1953), «Три вірші» («Tri pjesme», 1955), «Голі години» («Goli časovi», 1956), «Не моя весна» («Proljeće koje nije moje», 1957), «Вибрані поезії» («Izabrane pjesme», 1960), «Поезія» («Poezija», 1965), «Мій друже» («Moj prijatelju», 1966), «Водоспад: Вибрані поезії» («Slap: Izabrane pjesme», 1970), «Вогні далини» («Svjetla za daljine», 1975), «Вибрана лірика» («Izabrana lirika», 1975), «Фруктове деревце після дощу» («Voćka poslije kiše», 1978).

У серії «П’ять століть хорватської літератури» (том 113) вийшла книжка Добріші Цесарича «Вірші. Мемуарна проза» («Pjesme. Memoarska proza», 1976).

Посмертно вийшли, зокрема, такі видання творів Добріші Цесарича: «Врятовані вогні» (1985), «Срібні намистини у поетові» («Srebrna zrnca u pjesniku», 1985), «Балада з передміста» («Balada iz predgrađa», 1992), «Повернення» («Povratak», 1995), «Подеколи» («Kadikad», 1997), «Вірші» (2007), «Вибрані твори» («Izabrana djela», 2008; упорядкував Вінко Брешич).

Вірші Добріші Цесарича є вираженням оригінального, власного досвіду, вони виникали не за допомогою певної словесної імітації заздалегідь встановленої стереотипної форми. Його вірші течуть своїм природним плином. І навіть коли вони видаються «склепаними», за ними стоїть певна думка, ідея, вони не є наслідком чи плодом «збігу словесних обставин», а внутрішніми картинними думками, виливом щирих емоцій. Можна сказати, що лірика Добріші Цесарича має ще одну рису, яка виглядає не тільки рідкісною, але й осібною в хорватській поезії ХХ ст. Це випадкові, але дуже переконливі, поетові спроби оживити радість у сфері мистецтва, із якого вона, наче якийсь негідний мотив, давно витиснута. Характерно, що такі ідеї зазвичай з’являються в поетових мотивах вечора та ночі – в антуражі, в якому інші поети творили найтемнішу поезію. Чимало строф Добріші Цесарича із тьмяного міського пейзажу виблискують, наче флуоресцентні квіти (вірші «Сутінки» – «U suton», «Святкування вечора» – «Slavlje večeri»).

Серед великих хорватських поетів Добріша Цесарич, найвірогідніше, є тим, хто написав найменше. Коло півтори сотні віршів, рідко який із них переходить на другу сторінку. Багато «сліз і слів» Цесарича залишилися прихованими від решти людей, тож вірш «Прихований біль» («Sakrivena bol») є віршем про самого себе:

 

Дехто болю свого не ховає,

Наче рану всім на розгляд відкриває.

Інший десь у глибині хова,

Не виплюскує у сльози і слова.

 

Ціпить свій тремтливий жах

У куточку згину на устах.

І у ньому терпне, терпне,

І тамує почуття нестерпне.

 

А душа той біль на дно приймає,

Наче море кинутий у нього камінь.

Хай би як пінилося бурхливо,

Та не вихлюпне його припливом.

 

(Переклав Іван Лучук).

 

Лірика Добріші Цесарича, одного з найвизначніших хорватських поетів, «чарівника вірша» («čarobnjak stiha»), зародилася та зростала між двома світовими війнами, розцвіла після другої. Ця лірика зростала тихо й поступово, маючи за собою Сільвіє Страхимира Краньчевича, Антуна Ґустава Матоша, Владимира Видрича, Антуна Бранка Шимича, а її супутниками були поети, що визначали ту епоху: Мирослав Крлежа та Тін Уєвич. Поетові вдалося, маючи таких попередників і в такому товаристві, завоювати своє власне, осібне місце у хорватській поезії.

Із критичних і мемуарних текстів Добріші Цесарича слід згадати хоча б такі: «Про А. Б. Шимича» («O A. B. Šimiću»), «Тридцять років тому» («Prije trideset godina»), «Мої перші спогади про Крлежу» («Prve moje uspomene na Krležu»), «Пам’ять про Ґорана» («Sjećanje na Gorana»), «Моє школярство в Осієку» («Moje osječko đakovanje»).

Перекладав Добріша Цесарич з німецької, російської, італійської, болгарської та словенської мов. Його переклади (властиво, переспіви) увійшли до видань «Книга переспівів» («Knjiga prepjeva», 1951), «Вибрані вірші та переспіви» («Izabrane pjesme i prepjevi», 1975).

Добріша Цесарич є одним із найвідоміших у світі хорватських поетів, його вірші перекладено не лише слов’янськими мовами, але й англійською, німецькою, французькою, італійською, іспанською, угорською, румунською, турецькою, албанською, а також латиною та есперанто.

Добріша Цесарич став лауреатом премії Спілки письменників Югославії (1954), щорічної премії ім. Владимира Назора (1964) і премії ім. Владимира Назора за весь літературний доробок (1968), премії ім. Івана Ґорана Ковачича («Goranov vijenac», 1976).

За статистикою, підсумованою літературознавцями, Добріша Цесарич написав 165 віршів, 127 із них опублікував за життя у 14 самостійних збірках (збірки, де є ще переспіви та мемуарна проза, до уваги не беруться).

У рідному місті поета від 2003 р. відбуваються «Дні Добріші Цесарича», на яких вручають хорватську поетичну премію, яка носить його ім’я.

Добріша Цесарич

 

Фруктове деревце після дощу

 

На деревце поглянь після дощу

Фруктове: крапель досхочу,

Стрясає їх, а сонце сяє,

Гілля розкішно розцвітає.

 

Лиш сонце леда-ледь зайде,

Краса із нього ізійде.

Ізнов воно собі бідненьке

Звичайне деревце маленьке.

 

(Переклав Іван Лучук).

(10.01.2018, 00.00 – 00.08)

 

 

Dobriša Cesarić

 

Voćka poslije kiše

 

Gle malu voćku poslije kiše:

Puna je kapi pa ih njiše.

I bliješti suncem obasjana,

Čudesna raskoš njenih grana.

 

Al nek se sunce malko skrije,

Nestane sve te čarolije.

Ona je opet kao prvo,

Obično, jadno, malo drvo.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери