З Алєсем Разановим ми заочно познайомилися ще у мої студентські роки, навіть листувалися із ним певний час (це занадто голосно сказано, ми всього лише обмінялися одним-двома листами). Я сам йому нав’язав контакт, бо взнав, що він перекладав сербського поета Васка Попу, про якого я писав університетську дипломну роботу, до якої залучав і власні переклади його віршів. Алєсь Разанов надіслав мені бандероллю альманах (якщо не зраджує пам’ять, називався він «Далягляды»), у якому були опубліковані його переклади поезії Васка Попи. Я нераз (та чого там, свого часу – досить часто) бував у Білорусі, навіть став співзасновником Міжнародної асоціації білорусистів. І от під час одного з таких наїздів ми з ним мимохідь і познайомилися. Але то було наче у хмільному тумані. Можливо, таки саме у хмільному тумані. Але менше з тим. Я читав його збірки в оригіналі, бо вони були у мого тата Володимира Лучука, який (чи не єдиний в Україні) перекладав вірші Алєся Разанова українською мовою.

Білоруський письменник Алєсь Разанов (по-білоруськи: Алесь Разанаў) народився 5 грудня 1947 року у селі Сялєц в Брестській області у сім’ї службовців. Після закінчення середньої школи у 1966 році вступив на філологічний факультет Білоруського державного університету в Мінську. У жовтні 1968 році Алєсь Разанов разом з іншими студентами-філологами звернувся до білоруської партійної верхівки з листом, у якому вимагалося викладання в університеті білоруською мовою, через що отримав ярлик «буржуазного націоналіста». А на початку 1969 року після відвідин Лариси Геніюш у Зельві Разанова було виключено з університету. Завдяки підтримці Максима Танка Алєсь Разанов продовжив навчання на філологічному факультеті Брестського педагогічного інституту, який закінчив у 1970 році. У 1970–1971 роках працював учителем білоруської мови та літератури в середній школі села Кругель. Із 1972 року мешкає в Мінську, того ж року став членом Спілки письменників Білорусі. У 1972–1974 роках був літературним працівником газети «Література й мистецтво» («Літаратура і мастацтва») і часопису «Рідна природа» («Родная прырода»). У 1974–1986 роках працював редактором видавництва «Художня література» («Мастацкая літаратура»). Від 1989 року – віце-президент Білоруського ПЕН-центру. У 1994–1999 роках працював у часописі «Криниця» («Крыніца»). Певний час жив у Німеччині й Австрії. Тепер живе в Білорусі.

Вірші Алєсь Разанов почав друкувати з 1961 року. У першій поетичній збірці «Відродження» («Адраджэнне», 1970), сильно спотвореній цензурою, переважали настрої відродження, прославлялися герої білоруської минувшини, закордонні вчені та письменники. У книжці переважали стрімкі ритми, романтична піднесеність, ускладнена метафоричність. У наступній збірці віршів «Назавжди» («Назаўжды», 1974) виявився пошуковий характер автора, схильність до поетичного експерименту, посилена увага до філософських проблем. З того часу з ім’ям Алєся Разанова пов’язується інтелектуальний струмінь у білоруській поезії. У циклі віршів «Пунктири» («Пункціры»), який водночас став і означенням нового жанру, поет продемонстрував своє прагнення охопити різноманітні прояви світу. Новаторські устремління поета у сфері змісту й форми виявилися у збірці поем-балад «Координати буття» («Каардынаты быцця», 1976) і етапній збірці «Шлях-360» (1981). Проте естетичні пошуки Алєся Разанова не зустріли належного розуміння. Головною причиною ускладнення творчого шляху поета була ситуація підцензурного існування літературного життя в часи застою. Вільна мистецька думка тоді стримувалася та сковувалася, поезія була обмежена колом дозволених тем, ідей і способами їх вирішення. Разанов стримів до складної образотворчості, алегоричного та символічного відображення дійсності, а це справляло враження певного тайнопису, не завжди зрозумілого підтексту. Він звертався до фольклорно-міфологічних мотивів, біблійної символіки, традицій національної та світової класики. Про напружені пошуки Разановим свого шляху засвідчили такі твори, як «Поема рибини» («Паэма рыбіны»), «Поема колодязя» («Паэма калодзежа»), «Поема висновку» («Паэма выніку»), «Поема жнив» («Паэма жніва»), «Поема рівноваги» («Паэма раўнавагі») та інші. Девізом творчого шляху Алєся Разанова були слова, сказані ще в 1960-і роки: «Нехай живе експеримент!». Він дотримувався ідеї динамічного руху, змінності життя і вічного уточнення поглядів на життя та дійсність. Збірка віршів «Шлях-360» побачила світ тільки після того, як її відредагував на громадських засадах Уладзімір Короткевич, а передмову написав народний поет Білорусі Пімен Панченко. У творчості Алєся Разанова відобразилося загальне стремління світової поезії до філософського осмислення глобальних проблем сучасності, які стосувалися всіх і кожного. У його віршах і поемах відчувається присутність досвіду класиків європейської літератури ХХ ст. Ґійома Аполлінера, Райнера Марії Рільке, Поля Елюара, Федеріко Ґарсії Лорки та інших. У філософській ліриці Алєся Разанова відбувався пошук «справжньої дійсності». Мається на увазі реальність, яка відкривається в особисто-почуттєвій сфері, внаслідок суб’єктивного сприйняття й розуміння світу. Алєсь Разанов бачив цю «справжність» земного існування у відкритті нового, власне «людського» в природі, житті, космосі. Він скеровує читача в минуле й теперішнє, до таїн світу й людського буття. Поет переконаний, що людина та її думка повинні бути в неспинному русі вперед, а цей процес є безмежним, безконечним. Показовим у цьому сенсі є вірш «Політ»:

І доки мені терпіти?

Птах, з яким я лечу

крізь імлисту безодню часу,

з неволі – у незалежність,

з журботи – у радість,

з тьми – у світлінь,

повертає до мене голову й каже:

доти, допоки є час,

доти, допоки ти сам є,

доти, допоки ми...

Я птаха годую своїм тілом,

своєю кров’ю пою

і перестаю відрізняти,

де він, а де я, а де час...

Усе гояться рани на тілі моїм,

усе кров поповнюється моя,

усе птах вимагає нових потрав,

і тягнеться через віки наш непорушний політ.

(Переклав Володимир Лучук).

У Алєся Разанова завжди було загострене відчуття часу й людини в часі. Його ліричний герой чутливо сприймає драматизм земного існування. Там, де інші часом бачать перемогу, він передчуває небезпеку. Людство опинилося на черговому роздоріжжі. У вірші «Заметіль» («Завея») поет малює образ всемогутньої природної стихії й передає душевний стан непевності, навіть розгубленості в цьому вихорі часу. Алєсь Разанов і його ліричний герой бачать порятунок у вічному русі вперед, в пошуку справжнього сенсу життя, шляху до морального самовдосконалення. Поет наповнюється відчуттям швидкоплинності життя, гостро переживає мінливість усього на світі. Його головне прагнення – відповідати цьому стрімкому рухові, бути таким же динамічним, як сам світ. Численні віршовані тексти Алєся Разанова – це вірші про предмети та речі, природні явища та живі істоти. Їх назви промовляють самі за себе: «Камені» («Камяні»), «Зброя», «Сокира» («Сякера»), «Стіл» («Стол»), «Цвях» («Цвік»), «Борона» («Барана»), «Птах», «Блискавка» («Маланка»), «Змії» («Змеі»), «Драбина» («Лесвіца»), «Колодязь» («Студня»), «Дерева» («Дрэвы»), «Ланцюг» («Ланцуг») та інші. Через матеріальне поет намагається розкрити щось нове: і власне про речі-предмети, і про навколишню природу, і про буття людини, яка їх сприймає. Поет, говорячи про речі, шукає важливі сенси, певні аналогії, порівняння. У збірках Алєся Разанова «Вістря стріли» («Вастрыё стралы», 1988), «У місті владарює Рогволод» («У горадзе валадарыць Рагвалод», 1992), «Полювання у райській долині» («Паляванне ў райскай даліне», 1995), «Дійсність» («Рэчаіснасць», 1998) творчі пошуки відбуваються переважно у сфері самої білоруської мови. Поет відкриває багатство її лексичних, музичних, сенсовних можливостей і демонструє майже в кожному новому творі ідею образної невичерпності національної мовної стихії. Кожне слово, поняття, назва предмета наповнюються для поета особливим сенсом і змістом. Йому вдається поставити поруч слова, речі, предмети, розкидані в часі та просторі. Та найбільшою загадкою для поета залишається – життя й людина. Сенс життя, за Разановим, у самому житті, у невпинному пошуку істини. У далеке минуле, аж у біблійні часи, вирушає ліричний герой поеми Алєся Разанова «Глина» («Гліна»). У віршах «Рогніда» («Рагнеда») і «Старе місто» («Стары горад»), поетичній збірці «У місті владарює Рогволод», поемі «Всеслав Чародій» («Усяслаў Чарадзей») Разанов віддає данину стародавньому Полоцьку, в образі історії якого бачить уособлення предковічного білоруського шляху. Поета цікавить існування у великому загальнолюдському світі та загадковому світі національної історії. Алєсь Разанов є винахідливим і дотепним як у змісті, так і в формі. Він істотно розширив жанрові межі сучасної білоруської філософської поезії. Алєсь Разанов свої думки викладає у стислій формі «квантем», «пунктирів», «версетів», «віршоказів», «зномів». Його поетичні тексти часом нагадують фрагменти стародавніх манускриптів без початку і без кінця, осягнення сенсу яких вимагає напруженої праці інтелекту й фантазії, здатності до самостійної інтерпретації.

У 1999 році вийшло вибране Алєся Разанова «Танець з вужами» («Танец з вужакамі»), потім збірка «Глина. Кмінь. Залізо» («Гліна. Камень. Жалеза», 2000). У 2003 році Разанов видав збірку «Слововірші» («Wortdichte»), написану німецькою мовою. За авторовим свідченням, він написав (чи, точніше, намалював німецькими словами) її за три місяці на Замковій горі в Ґраці (Австрія). Відштовхуючись від своєї давнішої думки, що «одна неможливість – це лише неможливість, а сума неможливостей дозволяє виникнути новому станові речей – можливості», Алєсь Разанов стикнувся з двома неможливостями: по-перше, мова, якою він раніше не володів, і по-друге, найсенсовніше, що може в мові виникнути, – вірш. Він не пристосовувався до німецькомовної поезії, бо це безперспективна справа, а просто заговорив із німецькими словами, як говорить із білоруськими. До слова, у німецькомовній збірці Назара Гончара «Lies dich» (2008), окрім перекладів є й оригінальні його німецькомовні вірші, створені на тій же Замковій горі в Ґраці.

Вельми оригінальною є «Книга відновлень» («Кніга ўзнаўленняў», 2005). Відкриті поетичним ключем, занімілі твори давньої літератури наново входять у дійсність і наново промовляють те, що казали у свій час. При всій своїй різноманітності вони взаємодоповнюються і, зібрані в «Книзі відновлень», стають білоруським книжним епосом, чи, принаймні, певною його редакцією. Збірку «Лісова дорога» («Лясная дарога», 2005) складають винайдені Разановим версети – вірші, що сублімували особливості інших (чи одного універсального) жанрів і стали визначним явищем сучасної білоруської літератури. До книжки Алєся Разанова «Щоб мали щастя воскресати і літати» («Каб мелі шчасце ўваскрасаць і лётаць», 2006) увійшли його поеми, які корелюють з певними періодами білоруської літератури. До збірки «Дощ: озеро в акупунктурі» («Дождж: возера ў акупунктуры», 2007) увійшли поетичні мініатюри «пунктири», які супроводжують Разанова від самого початку творчого шляху, друкувалися окремими розділами в його поетичних збірках, а тепер зібрані разом – і давніші, і найновіші. «Пунктири-акупунктири» у доступній оку й думці дійсності зауважують те, що є особливими знаками цієї дійсності. У збірку «Бджола почала паломництво» («Пчала пачала паломнічаць», 2009) входять віршокази Алєся Разанова, які він увів у білоруську поезію. Поетика віршоказів ґрунтується на помилковій етимології, що надає книжці особливого народного колориту. Авторський жанр віршоказів увійшов у текст і контекст білоруської літератури. Вони виникають із самої сутності мови, їх звучання переходить у звукосенс. До книжки «Сума неможливостей» («Сума немагчымасцяў», 2009) входять зноми, також авторський жанр Алєся Разанова. «Поезія – особливе знання», – зазначається в одному зі зномів. Стосовно ж самих зномів, то це знання, у якому поезія кристалізується у висновки і таким чином набуває смислової якості. Зноми – черговий вид літературного твору, який Разанов «запустив» у білоруську, а відтак – у світову літературу. Ця книжка Разанова є першим і наразі єдиним власне білоруським підручником теорії літератури. До збірки «Оплески долонею однієї» («Воплескі даланёю адною», 2010) увійшли нові пунктири (акупунктири) Разанова. Розмови, інтерв’ю, виступи та нотатки увійшли до книжки «З апокрифа в канон» («З апокрыфа ў канон», 2010). Літературні нотатки живого класика білоруської літератури не менш цікаві від його аванґардової поезії; зрозуміло, вони адресовані підготованій публіці.

Останніми наразі поетичними збірками Алєся Разанова є «Спориші. Сербське село» («Спарышы. Сербская вёска», 2013) і «Вірші» («Вершы», 2014).

Перекладає Алєсь Разанов з литовської, латиської, грузинської, болгарської, сербської, хорватської, чеської, англійської мов. Переклад п’єси Вільяма нашого Шекспіра «Сон літньої ночі» п. н. «Сон у Іванову ніч» («Сон у Іванаву ноч») увійшов до його збірки «Три комедії» («Тры камедыі», 1989). Окремим виданням у перекладі Разанова вийшли збірка «З Велимира Хлєбнікова» (2011) та вибрані вірші латиського поета Улдіса Берзіньша (2013).

Алєсь Разанов є лауреатом Державної премії Білорусі імені Янки Купали (1990), премії «Золотий апостроф» (2012).

Твори Алєся Разанова перекладені на більш ніж два десятки мов; окремі видання вийшли в Грузії, Німеччині, Болгарії, Польщі; можливо, і ще в якихось країнах.