Re: цензії

Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.

Хтозна – можливо, саме завдяки цим книжкам я і сама тепер пишу та неприховано захоплююсь чудовими ілюстраціями. А хто їх створив? Соромно – донедавна не змогла б назвати і п’яти сучасних українських ілюстраторів. А їх же так багато, талановитих, працьовитих і неповторних. Про них не так часто пишуть і ще більше не говорять. А вони ж працюють, живуть і творять поруч із нами.

І от – аби хоч якось дослідити цю тему, я вирушила на їхні пошуки – пішки і возом, інтернетом і стежками, які протоптали друзі. Тих, кого знайшла особисто, розпитала про життя і творчість, із багатьма заприятелювала, а про інших знайшла інформацію у світовій павутині.

Знаю, що десь зовсім поруч є інші талановиті ілюстратори, але поки що я з ними не знайома. Та прийде час, і вони також стануть моїми приятелями. Якщо не реальними, то бодай віртуальними. І я вам про них розкажу.

Оксана Кришталева, керівник літературно-журналістської студії «На горищі».

Мене звати Юлія Поліщук. Народилася в 1982 році в місті Одеса, а з 1986 живу в Миколаєві, де навчалася в художній школі і в 2004 році отримала першу вищу художню освіту (філія Київського університету культури і мистецтв). Другу – отримала у Львові (Академія друкарства, 2010 р).

На сьогоднішній день співпрацювала з такими видавництвами як: львівські видавництва «Світ дитини» і «Свічадо», тернопільське видавництво «Навчальна книга – Богдан». А також періодичними виданнями: журнал «Малятко» ( м. Київ), журнал «Світ дитини» (м. Львів). І, звичайно , «Незалежний театральний журнал КОЗА» (м.Київ). Я є однією з постійних його авторів, а з жовтня 2013 року я стала ще й головним редактором «Шалених козюльок» – єдиного театрального журналу для дітей.

Окрім ілюстрацій і дизайну книги я, як мабуть і переважна більшість моїх колег, роблю й інші художні замовлення, оскільки заробляти лише роботою з книгами в Україні нереально.

Два роки ( 2004-2005) я викладала у тоді ще Миколаївському Вищому училищі культури і мистецтв (зараз це коледж культури і мистецтв) на кафедрі образотворчого мистецтва, потім був недовгий досвід роботи в Миколаївському обласному театрі ляльок на посаді художника ігрових ляльок.

За першою освітою я художник-майстер декоративно ужиткового мистецтва, тому такі заняття як ткацтво, кераміка в мене залишились в якості хобі. Крім того я довго, на рівні аматора, займалася музикою: грала в оркестрах на флейті, ходила на різні хори. Тому музика завжди є не тільки моїм найбільшим хобі, а й потребою. Ще віднедавна почала вчитися кататися на ковзанах і роликах.

– Якими були Ваші перші ілюстрації? Хто їх замовив? Як їх сприйняли?

– Свої перші ілюстрації мені ніхто не замовляв. Я попросила у своєї подруги Катерини Міхаліциної, (львівської поетеси, і віднедавна заступниці головного редактора «Видавництва Старого Лева») якийсь текст, який би можна було проілюструвати. Вона прислала мені свої казки і сказала, що якраз веде переговори з видавництвом щодо їх видання. Тож я намалювала ілюстрації до одної з її казок. З тим видавництвом тоді в мене так нічого не склалося, однак на руках залишилось кілька ілюстрацій які я вислала до редакцій кількох дитячих журналів. І от, як не дивно, до мене відгукнулись із журналу «Малятко». Одна з його постійних авторів і членів редколегії, поетеса пані Оксана Кротюк якраз готувала свій номер і їй сподобались мої ілюстрації, тож вона запропонувала мені зробити малюнок в її номер. Отак і почалася моя співпраця з «Малятко», яка інтенсивно тривала протягом всього 2006 року. Згодом ми з пані Оксаною створили спільну дитячу книжку на її вірш «В зоопарку», яка вийшла у «Навчальна книга – Богдан» в 2012 р.

– Які ілюстрації у Вас переважають – до дитячих чи дорослих текстів і чому? Які тексти цікавіше і приємніше ілюструвати чи це не має значення?

– Переважають, звичайно, ілюстрації до дитячих і підліткових книжок. Це відбувається тому, що, зазвичай «дорослі» видання практично не ілюструються. Для дорослої книги достатньо зробити загальний дизайн видання і створити обкладинку, привабливу для покупця. Та навіть для цієї мети вкрай рідко запрошують художників «зі сторони», зазвичай це робить штатний дизайнер видавництва, яке видає книгу. І далеко не завжди такі оформлення є високохудожніми, оскільки видавці розраховують на те, що дорослу людину більше цікавить ім`я автора тексту, а не художнє оформлення книги. Тому для книги, як мистецького об`єкта, це великий мінус. І, звісно, для художників також, оскільки це звужує їх професійний діапазон. Хоча, звичайно, є щасливі винятки. Однак приємно, що зараз все частіше почали запрошувати художників для оформлення поетичних збірок. В мене поки що такого досвіду не було, але дуже хотілось би спробувати.

Нещодавно отримала замовлення від видавництва «Свічадо» – подарунковий альбом «Таїнство шлюбу». Це, звичайно, для дорослих. Такого я точно ще ніколи не робила, тому дуже цікаво спробувати. Оскільки там тексту мало, натомість є простір для декоративного оформлення.

– Які тексти Ви б відмовились ілюструвати і з яких причин?

– Думаю, що тексти, які б я відмовилась ілюструвати, мені ніколи і не запропонують. Я не візьмуся за тексти, які не відповідають моєму уявленню про мораль або ті, які я знаю, що просто не зроблю добре і які в моєму виконанні будуть виглядати смішно. Ну не знаю, навряд чи я змогла б створити якісь «страшні» персонажі, наприклад. Еротичні тексти я би теж не хотіла оформлювати. Це не моє.

– Про оригінали і копії – чи повинні оригінали ілюстрацій залишатись у художника, навіть якщо вони виконані для конкретного замовника і конкретних текстів? І чому?

– Щодо оригіналів ілюстрацій, то це залежить від домовленості між автором і видавництвом. Тут Ніхто Нічого Нікому не винен без попередньої згоди. Часто, якщо це якісь фундаментальні красиві ілюстрації до дитячої подарункової книги, художники їх одразу роблять як виставочні самодостатні роботи і хочуть залишити собі, щоб виставляти на власних виставках або навіть продати. Але якщо це хороше видавництво, то, можливо краще їх залишити там (тобто видавництво їх викуповує). Видавництва залишають в себе оригінали робіт також для того, щоб їх виставляти на своїх презентаціях, акціях, фестивалях, форумах, роблять власні виставки. Вони мають для цього ширшу географію, тим самим додатково розкручують ім`я художника. Часто сам художник такої можливості не має. Тобто, все індивідуально і залежить від конкретного автора і конкретного видавництва. Наприклад ми, в своїй «Козі» і, відповідно в «Шалених козюльках» також залишаємо всі оригінали собі, виставляємо їх на своїх акціях. Але, звісно, ми про цю умову говоримо заздалегідь. Були випадки коли саме через це, художники відмовлялися з нами співпрацювати і ми їх прекрасно розуміємо і не ображаємося. Художник має на це право. В будь якому разі головне, щоб був попередній договір між видавництвом і автором.

– Чи легко (цікаво, почесно, корисно і приємно) бути успішним ілюстратором в Україні? Як саме?

– Я, на жаль, поки що не є успішним ілюстратором. Взагалі мені здається, що такі поняття, як «ілюстратор» (чи дизайнер книги), «успішний» та «Україна» просто несумісні на сьогоднішній день. Поняття «Легко» тут взагалі неприйнятне і чи це взагалі хоча б теоретично «Можливо» під великим питанням. Як ним стати при сучасній ситуації в українському книговиданні не маю уявлення. Самій цікаво, чи хтось відповість Вам на це питання інакше?!