Мар’яна Савка, головний редактор видавництва

У моєї родини Різдво – найулюбленіше свято. Я пам’ятаю з дитинства це таїнство, коли готувалася кутя, борщик з вушками, вареники з капустою, а на столі в бабусиному домі стояла прикрашена ялинка і пахла на всю хату. Родина в нас співоча, і коли всі збираємося за столом – обов’язково співаємо колядок, бо знаємо їх багато, радо приймаємо вертепи, які в той вечір ходять від дому до дому. Коли збираємося всі гуртом, пригадуємо різні миттєвості життя, близьких людей, котрі вже не з нами, старші люблять згадувати історії з повоєнного дитинства. А коли є настрій, то йдемо до сусідів з колядою. 

Григорій Фалькович, «Про котів та про собак»

Майже всі люди – родом із дитинства. Я – з радянського дитинства.

За минулі роки змінилося багато чого. І традиції, включно. Але одна лишається незмінною. Щороку, Першого січня, мірою можливостей відіспавшись, кожен з нас «комплектує» свою торбочку, пакетик, «кульочок» тощо, наповнюючи цю тару залишками новорічного столу. Потім вбираємося, відповідно до погоди, та йдемо годувати пернате населення мікрорайону. Останні років з тридцять  це – паркова зона на Русанівці, на лівому березі Дніпра. Отже, наші традиційні підопічні - горобці, синички, ворони, качки та чайки. Трапляються і бездомні собачки. Обдаровуємо усіх. Раніше все це поєднувалося з лижною прогулянкою, але останнім часом така мода – не в моді. Та й погода вже не та, що за нашого дитинства…

Чи хотів би я знову повернутися у своє засніжене справжньозимове дитинство? Не знаю. Запитайте про це першого січня 2013 року.

Хай щастить!

Зірка Мензатюк, «Зварю тобі борщику», «Дитячий кобзар»

Навіщо вигадувати те, що давно-предавно придумано, і то гарно, яскраво придумано? Маємо чудові традиції, як святкувати Різдво Христове – ото так я з родиною і святкую. Готую дванадцять пісних страв (дарма що вони пісні, все одно виходить смакота). На вечерю приходять дочка з зятем і з онучкою, запрошуємо і тих друзів, котрі не мають з ким святкувати; онучка  колядує -  вона знає десятки колядок, бо співає в дитячому колективі «Цвітень» при хорі імені Верьовки. Ми всі колядуємо; моїм обов’язковим «номером» є колядка «Ходить Господь по раю», яку дуже любив мій покійний неньо. Згадуємо рідних і друзів, що вже за вічною межею; на душі щемко і світло, як і належиться в це свято.

А от з Новим роком складніше. Там теж гарна традиція:  багата вечеря, щедрівки, святий хліб, що має стояти всю ніч на столі – але ж усе це співвідноситься з новим роком за старим стилем. То щоб не святкувати з дурним олів’є, ми з друзями йдемо на Труханів острів і прибираємо живу ялинку для зайців: прикрашаємо її морквою, горіхами, калиною, гарбузовим насінням.

Ірина Мацко, «Книга мого роду», «Рости, деревце, з міцного коріння»

Ось нарешті і настає час моїх улюблених новорічно-різдвяних свят, коли можна відволіктися від повсякденних турбот і повністю поринути у тихе, затишне домашнє тепло. Збагатитися та освятитися відвідавши церкву, зустрітися з друзями, відвідати рідних.
Особливо любимо Різдво та вечір перед ним - Святий вечір. У нас запровадилась традиція з дітьми  разом готувати святу вечерю, страву за стравою. Діти роблять найцікавіші справи: молодший Дмитрик чистить горішки на кутю, а старшенька Настуся  тре мак у справжній макітрі. Вирішальну справу роблю я -  з’єдную усі складники та додаю меду, родзинки та іншу смакоту. У інших стравах теж допомагають, щоб коли виростуть готувати їх самостійно. Ще одним їх обов’язком є приготування часнику для кожного, проскурки, хліба, накрити святковий стіл.
Ця любов до приготування Святої вечері впиталася мені, мабуть, з дитинства. Пам’ятаю, коли ще жила в селі, ми готували самі, навіть пшеницю  товкли у мішечку зволожену водою до того часу, поки шкаралупка верхня не відділилася зовсім. Моїм завданням також було терти мак на кутю, готувати горішки. Інші страви готувала частіше бабуся, поки мама була ще на роботі, а дідусь порався біля хати. Але це був справжній дух та настрій свята. У хаті на печі готувалося кілька страв, які пахли так, як ніколи  по-особливому, святково. Там і тушена капуста з цибулькою, вареники з картоплею, капустою, вишнями, пісні голубці, а ще пухкі вишневі пампушки.

Сергій Гридін, серія про пригоди комп’ютерного віруса Федька

В моїй сім"ї за роки спільного проживання з´явилася одна-єдина найголовніша (як на мене!) традиція: новорічну ніч та Різдво ми обов’язково святкуємо з найкращими, найріднішими та найближчими на світі людьми - нашими батьками. Новий рік - з моїми, а Різдво - з батьками дружини. Кожний отримує якийсь невеличкий подарунок і, дістаючи його з-під ялинки, відчуваєш давно забуту дитячу нетерплячість очікування свята. В пакуночку може виявитись щось абсолютно непотрібне, іноді навіть зовсім не на твій смак, але ти розумієш, що цей подарунок турботливо готувався саме для тебе і намагаєшся зайвий раз чмокнути у щічку маму або обійняти батька...  

Оксана Сайко, «Новенька та інші історії»

Новий рік переважно святкую з друзями, а Різдво – завжди в колі родини. Готуючись до Святвечора, кожен у нашій сім’ї має свої обов’язки, про що вже й начебто не зговорюємось: хтось вбирає ялинку, хтось ліпить вареники, тато наділений почесним  незмінно-традиційним обов’язком втирати мак на кутю… Вже за святковим столом мама читає уголос молитву, тато усіх благословляє на все добре, дякує Господові за те, що дочекались Різдва й бажає усій родині всіляких гараздів, бабуся роздає проскору з медом, ми обмінюємося побажаннями… На кутиках стола під обрус кладемо часник, аби захищав від усього злого – традиція ще від нашої прабабусі. Його необхідно й з’їсти кожному члену родини. Часник потрібно тримати міцно, аби не випав з рук – бо погана прикмета. А по вечері довго не встаємо з-за столу –  колядуємо, бабуся в такі хвилі пригадує минуле, розповідаючи історії, які знаємо напам’ять, а, проте, слухаємо щоразу, немов уперше… Того ж вечора до нас приходять колядувати сусіди, приносять нам свою кутю, а ми пригощаємо їх своєю кутею, вітаючи з Різдвом.

Оксана Радушинська, «Щоденник Славка Хоробрика»

Новорічно-Різдвяні свята ще з дитинства асоціюються у мене з доторком до живої казки, котра отак дивовижно і майже реально дається до рук цієї холодної засніженої пори. Хоча зустріч Нового року асоціюється зі справдженням найзаповітнішого бажання, задуманого найкоротшої хвилини між старим роком і новим, проте в нашій родині віддавна важливішим вважається Різдво. Гадаю, це розуміння утвердилося від бабусі Віри й дідуся Онуфрія – батьків мого тата, котрі навіть в атеїстичні часи навчали внуків колядкам і щедрівкам, а також нашим давнім традиціям. Минають роки, а ми продовжуємо їх! Зокрема щороку сьомого січня мої похресники Андрійко і Дмитрик приносять мені кутю і разом з ними, з їхніми й моїми батьками ми так само співаємо, що «…Син Божий народився!»