Угода засвідчує, що переклад та публікацію цієї книги підтримує Європейський Союз за Грантовою програмою перекладів House of Europe. Вихід книги заплановано на вересень цього року.

«Музей безумовної капітуляції» («Muzej bezuvjetne predaje», 1996) – один із найвідоміших романів Дубравки Уґрешич, пронизлива розповідь про еміграцію, в якій екзиль стає зручною лінзою для погляду на власну біографію та країну. Теми еміграції, вигнання, ностальгії, болю і смутку, пам’яті, незворотності минулого проходять крізь долі усіх персонажів твору. Власне, цей роман буде цікавим українським читачам знайомими темами та специфікою їхнього осмислення. Адже це так звані вічні теми не лише української літератури, а реального життя багатьох українців. Образом і концептом, який об’єднує усі ці теми, є фотографія. Інтелектуалка найвищої проби, Дубравка Уґрешич конструює роман-колаж, що починається в берлінському зоопарку й закінчується в берлінському фітнес-центрі. Але поміж цими точками – наче в сімейному фотоальбомі – з’являються і зникають обличчя, проростає болісна туга за батьківщиною, розриваються бомби нової війни, а в автовідповідачі звучить сумний голос старенької мами, чиї риси з роками лірична героїня все частіше впізнає в собі. Поза сумнівом, що роман буде цікавим українським читачам також і з погляду формального – як зразок експериментальної прози, що використовує засоби інших мистецтв.

Перекладач Андрій Любка поділився міркуваннями про те, чому варто прочитати роман Дубравки Уґрешич, а також розповів про свій досвід перекладу цього тексту: «Музей безумовної капітуляції» на багатьох рівнях актуальний і цікавий для українців, але цей роман – не з тих книжок, які варто читати виключно через їхню злободенність. Адже це передусім – твір однієї з найкращих європейських письменниць, найшанованішої літераторки з Балканського півострова, представниці пост-комуністичного світу, яка змогла Західній Європі пояснити травми й біль Європи Східної, а східноєвропейцям продемонструвала, що свобода слова – це ще й велика відповідальність. Окремої згадки вартує стилістика роману, адже це плетиво, колаж, що існує на межах одразу кількох жанрів: роману, есею, оповідання, мемуару, епістолярію. Це дуже вишукана книжка, вона точно припаде до смаку гурманам літератури. Я не перебільшу, якщо скажу, що робота над цією книжкою була для мене особливою. Передусім через те, що вперше мені довелося перекладати настільки пронизливий жіночий голос, адже героїня книжки – не просто біженка з екс-Юґославії, а насамперед жінка і донька. Думаю, кожен, хто читатиме цю книжку, захоче подзвонити своїй мамі. Це частка магії письма Дубравки Уґрешич – воно не тільки інтелектуальне, а спонукальне: аналізувати, думати, згадувати, шукати, діяти, рухатися вперед».

Довідка про Дубравку Уґрешич.

Дубравка Уґрешич (народилася 27 березня 1949 року у хорватському місті Кутина) – хорватська письменниця, есеїстка, кіносценаристка, літературознавиця, публіцистка. Вивчала російське та порівняльне літературознавство у Загребі та в Москві. Багато років працювала в Інституті теорії літератури на філософському факультеті Загребського університету. З 1993 року в еміграції. Викладала в європйських та американських університетах, зокрема у Гарвардському та Колумбійському. Мешкає і працює в Нідерландах та США. Прозі Дубравки Уґрешич властиві пародія, іронія, літературна гра.

Відзнаки: премія Меші Селимовича, премія часопису «Нін» (Загреб), премія Вілениці (Словенія, 1989), Європейської премії Шарля Вейона за есеїстику (Швейцарія, 1996), Європейської літературна премія (1999), премія Генріха Манна (ФРН, 2000), премія «Фероніа – Чітта ді Ф´яно» (Італія, 2004), Меморіальна премія імені Джеймса Тіптрі-молодшого (2010), премія британської газети «The Independent» (2006), премія Жана Амері за есеїстику (2012), Нейштадтська літературна премія (2016) тощо. Разом зі 102 іншими письменниками Дубравка Уґрешич брала участь у панєвропейському проєкті «Літературний Експрес Європа 2000».