Враження на бігу

Нарешті сформувався потік україномовних видань нон-фікшн. Автори мають широкий вибір видавництв – був би перспективний для ринку твір. Так-так, для ринку, бо український видавець навчився мислити категоріями бізнесу, і це добре: коли є вибір, виграють автор і читач. А читач не такий уже байдужий до книги, як настирливо нас переконують. Він таки йде туди, де книга, шукає те, до чого тягнеться душа і в чому має потребу: п’ятдесят сім тисяч цьогорічних відвідувачів Книжкового Арсеналу – аргумент солідний. Змінюється культура поведінки відвідувачів виставки– спершу уважно, а то й кілька разів роздивитися пропоновані книги, поспілкуватися з представниками видавництва й письменниками, а вже потім – купувати. Хто піддається драйву таких розмов – купує одразу, а є ті, хто вже без метушні замовляє вподобані книги в інтернеті. Чимало читачів приходять із чітким запитом, бо готуються заздалегідь, прислухаючись до порад друзів чи літкритиків.

Враження таке, що українська видавнича галузь уже й кількісно стабільна: нових надто яскравих видавництв за рік не приросло, ніхто з важливих не зник із орбіти, і майже всі змінюються, як їм підказує ситуація і дозволяють можливості.

Усе менше відчувається розривів у пропозиції книг. Нон-фікшн уже не проблема, для дітей майже книжковий рай, дорослим теж гріх жалітися. Нарешті вже й підлітки мають що вибрати: хочеш – перекладну книжку, а ні то – написану і видану в нас. Підлітків на Арсеналі було багато, і чи не найчастіше вони зупинялися біля стенду «Видавничого центру «Академія» – хто з батьками, а хто – «по-дорослому». Мене це зацікавило, бо я професійно формувалася на інтелектуальній книжці «Академії», тож несподіванка шокувала – тепер у них акцент на белетристиці.

Авторський десант

Мабуть, відвідувачам стенду «Академії» було не скучно, бо далеко не всі поспішали звідти йти. З ними було кому спілкуватися. Крім обізнаних у пропонованій літературі й дружелюбних працівників видавництва, всі дні там було багато авторів. А це вже інші атмосфера, емоції, спілкування, і, звісно – автографи. Чи не найбільше уваги дісталося Олені Рижко – у неї аж чотири книжки, і про всі старається розповісти, на всіх залишити оригінальний автограф, а на питання, якою буде нова книжка, сказати щось конкретне й інтригуюче.

– Тут більше драйву, ніж на презентаціях, – так відреагувала вона назапитання про настрій. – Коли бачиш азартні очі читачів, хочеться писати ще. Найактивніше цікавляться новинкою, – показує на повість «Мишоловка», – але «Дівчина з міста», «Знає тільки Мару» й «Король Даркнету» від неї не відстають. Тут справді ці-ка-вез-но! – розпливається в усмішці.

«Надто жорсткий фінал», «геть не по-дитячому», «зовсім не схоже на час, коли ми були підлітками» або «вау, це те, чого ми шукали» і «мій син не може відірватися» – ось що кажуть дорослі про підліткові та юнацькі книги«Академії». Сучасні тинейджери шукають динамічні сюжети, яскраві діалоги й провокативні подробиці, красивими описами їх не візьмеш. Олена Рижко це добре знає, тому її повісті кінематографічні, з каскадом сюжетних зачіпок. Авторка не моралізує, а розкриває варіанти подій. «Підеш сюди – отримаєш це», «зробиш так – може статися таке», «а ось про це ліпше взагалі забути». І це працює: літкритики хвалять, БараБука назвала повість «Знає тільки Мару» кращою в 2018 році, а читачі просять нових історій.

– Я з «Академією» вже два роки, співпраця з видавництвом подарувала справжнісінький кайф і надійних друзів. Для мене це дуже важливо, бо «Академія» – синонім якості й довіри. Спільних планів у нас багато, з часом ви все побачите,– загадково усміхається Олена Рижко, письменниця, експертка підліткового читання.

Письменниця з Херсона Юлія Чернієнко на такій події вперше – нещодавно вона дебютувала в «Академії» повістю «Помста». Емоцій у неї море:

– Писати мріяла завжди, а після кількох перемог у літературних конкурсах наважилася надіслати рукопис до «Академії». Сподівалася потрапити у підліткову серію, яку читачі знають і люблять. Уже через тиждень мені сказали: «Так!». Далі була інтенсивна робота з командою, а тепер маю книжку, до якої дуже великий інтерес, на що навіть не сподівалася.

«Помста» Юлії Чернієнко, як і повість Алевтіни Шавлач «Пампуха», про булінг – завжди пекучий для підлітків. До Арсеналу я не знала, що оформлення палітурок більшості підліткових книг видавництва – саме від Алевтіни. Їх візуальний стиль справді заворожує. Помітно, що на початках видавництво шукало «візуальний голос», настрій книг, через що деякі з перших не дотягують до теперішньої планки. «Скоро їх ви не впізнаєте, – запевняли на стенді, –модернізуємо!» І як не вірити почутому, бо ж головне – знайти стиль, все інше – робота.

Портрет видавництва

Алевтіну Шавлач теж там зустріла, і, як виявилося, пише вона прозу і для дорослих. Жінки цікавилися її психологічною повістю «У полоні болю» – вже з обкладинки зрозуміло, що історія там не для слабкодухих – про насилля над жінкою. Але тема, на жаль, знайома багатьом не з книжок, тож поява такої літератури – річ симптоматична і, переконана, потрібна.

Ще одне відкриття – Елен Нойвіль і її повість-фентезі для дорослих «Нічна». Не забуваючи про автографии, Елен уважно стежила за юними відвідувачами стенду.

– Мені цікаво, що вони читають, що хочуть читати, і просто – які вони, оскільки працюю над підлітковим фентезі. Все інше наразі секрет, – ось такі виривки з почутого від Елен Нойвіль.

Ірина Мацко в цьому товаристві – давно своя: її «Перехідний вік моєї мами», «Кава по-дорослому», як і «Солоні поцілунки» Ольги Купріян, «Незрозумілі», «Не-ангел», «Відчайдушні» Сергія Гридіна, «Я закохалася» Марії Морозенко, із топ-переліку не тільки видавництва, а й читачів.

– Одна експертка, яка про дитячу книжку знає все, сказала, що наші підліткові видання зробили справжній прорив в Україні. Хочеться вірити, що саме так і є, бо ми завжди працюємо сфокусовано і стараємося рости, – перша фраза, яка запам’яталася в розмові з директором видавництва Василем Теремком, який «за сумісництвом» є ще його автором (повість «16 весна», оповідання в збірці «Любов така»).

– Тепер маємо амбіцію серйозно закріпитися в цій ніші, тому працюємо і як видавництво, і як літстудія: робимо що можемо, аби з нами росли наші автори, і шукаємо нових. Оптимізм є. І продовжуватимемо працювати над збірками оповідань, для нас – це проект у проекті.

Серед авторів, які з «Академією» працюють для пілітково-юнацької аудиторії, – Надя Біла («Крута компанія»), Оксана Сайко («Птахи завжди повертаються», «Нетутешній»), Ольга Лілік («Чорний дощ»), Олександра Грищенко («Винятки із правил»). Видавництво планує засвітити ще кілька цікавих імен у цьому році.

«Підліткова серія ВЦ «Академія» цінна тим, що її творять українські автори для українських же підлітків, і роблять це тут-і-зараз. Контекст історій, які розгортаються у цих книжках, знайомий і близький читачам. Автори впевнено заходять на територію тем і проблем, які досі вважалися в укрліті «незручними», і поводяться там дуже вправно – це круто! Мені подобається різноманіття – тут і гостросоціальні повісті, і пригодницькі детективи, і філософські тексти, тож є з чого обирати. Окреме спасибі за занурення у світ різних молодіжних субкультур. Більшості авторів вдається втримати стилістику підліткового тексту, але дехто таки місцями скочується у пафос і серйозність, тоді герої починають виглядати і звучати непереконливо. Оцей момент варто трішки підтягнути, але це зауваження стосується не всієї серії, а радше окремих авторів», – це думка Віталіни Макарик, книжкової блогерки й літературної оглядачки.

Сумнівів нема – Віталіна пише правду, а те, що вона авторка оповідань, які ввійшли до збірок «Перше побачення» і «Ще не вкурсі, але…» (до речі, перша збірка «Академії» – «Така любов»), не завадило їй цю правду побачити.

Відгукуються про «Академію» й бібліотекарі, з якими вони регулярно проводять нестандартні заходи. В мережах час від часу бачу цікаві анонси то дівочих тусовок, то книгосуботи, а коментарі працівників книгозбірні таки спонукають нарешті їх відвідати: «Зараз «Академія» – одне з провідних видавництв, яке відкриває нові імена в сучасній український літературі. А їхня промоція привертає увагу не тільки до цікавих книжок і їх авторів, а й актуальним тем у суспільстві. Дуже хочеться продовжувати активно співпрацювати з видавництвом в рамках проекту #Книгосубота», – це думка Марини Климової, завідувачки відділу координації культурно-освітних проектів та інформаційного наповнення Центральної дитячої бібліотеки ім. Тараса Шевченка в Києві.

Нові лінії прориву

Як виявилося, це далеко не все, що у видавництві задумали й уже роблять. Переорієнтовуючись із інтелектуальної (наукової, навчальної, довідково-енциклопедичної книжки) на літературно-художню, «Академія» бачить себе на полі читацьких інтересів, якщо не всіх, то принаймні більшості вікових категорій. Там уже сильні гравці, а значить, треба достатньо мотивації і сміливості, щоб утриматися серед них.

– Ми розуміємо, завдяки чому сильні стали сильними, і всерйоз розмірковуємо над тим, як згенерувати нашу силу. «Розвідувальний» етап уже завершуємо, пора переходити до режимної роботи. Її плоди будуть ще в цьому році, – це теж із діалогу з Василем Теремком, налаштованим на пошук сприятливих ніш у щільно освоєному ринку.

Помітно, що «розвідку боєм» «Академія» робить рішуче. Простіше кажучи, вони шукають своє обличчя на новому місці, тобто стараються відчути потреби й настрої читачів і відповісти на них вчасно й красиво – якісною книжкою й манерою ринкової поведінки. Ось чому я з неприхованою  цікавістю приглядалася до повістинки Тетяни Винник «Добрик і його пригоди». Ця історія в оформленні Віталія Бугари – натякає на те, якою має бути сучасна книжка для молодших школярів. Дізналася, що на завершенні робота з фентезійною повістю для читачів середнього шкільного віку Тетяни Руменко «Таємна зброя панчохоїдів». Усе інше, як стверджують у видавництві, покаже час. Кажуть, необхідні для цього ідеї і парнери є.

Дещо далі зайшла «Академія» в роботі з белетристикою для дорослих, небезпідставно вважаючи своїм успіхом повторний прихід до українського читача «осучасненого», як дехто стверджує, закарпатського прозаїка Дмитра Кешелі. Його роман «Родаки» вже кілька років у «топах» читацької уваги, а той, хто не чув про романи «Помилуй і прости» і «Дай сили заплакати», а також збірку малої прози «Терен зацвів», – втратив чимало. Не побоюся сказати, що ці твори мали б знати всі, хто називає себе літературознавцем або читачем у хорошій формі.

У співпраці з «Академією» по-новому розкрився ще один відомий багатьма творами закарпатський прозаїк – Олесандр Гаврош. Його роман «Донос» здивував нетривіальним підходом – розкриттям психології зрадника, що доклався до розгрому кирило-мефодіївського братсва. Є в доробку повісті Сергія Гридіна «Сапери», «Чужий», «Віраж», Оксани Сайко «Волоцюги», роман Ольги Лілік «Квіти цикорію».

Знаковою у видавництві вважають роботу над романом Анатолія Дністрового «Б-52». Герой цього психологічно спостережливого й дотепного твору, опинившись у кризі середнього віку й нарвавшись на любовну залежність, багато що змінює в своєму житті, хоч не всі його кроки логічні як для цілісного чоловіка. Мирослав Шефер діє як раптово задумав, і нічим не зарадиш – спрага творчості й любов зміцнюють і ламають – кого як і коли як.

Видавництво вважає, що обставини спонукають подумати над уточненням філософії роботи із серією «Ім’я»  – белетристикою для дорослого читача. Ідеї у них є, що наважливіше, тож читачам довго чекати не доведеться.

Хай хтось спробує покритикувати цьогорічний Книжковий Арсенал – він був супер! Скільки вражень, корисних знайомств і міркувань. Тут – лише фрагмент із них.