Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Андрій Бондар: "Оскар і Рожева Пані", або Бути і залишатися людьми
"Мистецтво має одну велику перевагу перед всіма іншими видами людської діяльності. Мистецтво вміє кричати", - Андрій Бондар, спеціально для DW.
У мене з юного віку виробилася стійка відраза до високої суспільної місії мистецтва. Коли я чую про якусь особливу роль чи то літератури, чи театру, чи музики в житті людей, якось інтуїтивно відчуваю, що мене вводять в оману. Адже мистецтво нікому нічого не винне. Воно створюється не заради високих гуманістичних ідеалів і не для "покращення" людини. Хто б це зважився цілком серйозно говорити про це на початку ХХІ століття, коли всі можливі ідеали та стратегії "покращення" давно і надійно перекреслено практикою попереднього століття.
Втім, мистецтво має одну велику перевагу перед всіма іншими видами людської діяльності. Мистецтво вміє кричати. І кричить воно сьогодні, як правило, не про високі й недосяжні ідеали. Його суспільна місія іноді в тому, щоб донести до людей якусь вельми просту ідею і досягти дуже практичної мети. Митець нині легко вбирає шати лікаря швидкої допомоги, бо знає, що якщо він цього не зробить, то цього не зробить ніхто.
Театральна вистава "Оскар і Рожева Пані" за твором Еріка-Емманюеля Шмітта, київська прем’єра якої відбулася 11 жовтня, якраз і є криком мистецтва в ситуації, коли все інше не працює. Задум її дуже зрозумілий: привернути увагу людей і держави до потреб дітей із невиліковними хворобами.
Існує таке поняття в медицині - паліативна допомога. Вона потрібна тоді, коли всі надії на одужання пацієнта втрачено й усі постають перед простим і моторошним фактом - дитина вмирає. І ось між цим фатальним діагнозом і смертю дитини відбувається головна драма вистави. У житті хворого на рак хлопчика Оскара, який усвідомлює найгірше і від якого відвертаються згорьовані й зневірені батьки, з’являється Рожева Пані - випадкова жінка, яка залишається з ним до самого кінця.
Отже, чому, властиво кажучи, в цьому конкретному випадку можна говорити про крик мистецтва? Проект "Оскар і Рожева Пані" має конкретну мету - визнати право важкохворих дітей на гідний і безболісний відхід і посприяти створенню системи паліативної допомоги, якої на сьогоднішній день в Україні практично не існує. На всю багатомільйонну країну лише в Надвірнянському будинку дитини (Івано-Франківська область) працює дитяче відділення паліативної допомоги, розраховане на 20 пацієнтів, де створено всі необхідні умови для знеболення і полегшення останніх днів життя дітей. Тобто, по суті, тисячі невиліковних дітей позбавлені елементарного права на гідну смерть. Вони не дістають належної допомоги від спеціально підготовлених лікарів і психологів, вони не отримують потрібних знеболювальних препаратів, вони не можуть розраховувати на виїзд спеціальних бригад у стані загострення. А відтак можна говорити про ще одну гуманітарну катастрофу в низці інших катастроф, із якими давно зіткнулася та зжилася наша країна. Найгірше, що вона до цього звикла. Звикла і сиділа б склавши руки. Якби не "Рожева Пані".
Я не знаю, яким рівнем емпатії треба володіти, щоб об’єднати навколо себе таку кількість людей. Я не розумію, як це вдалось. Але це вдалось. Акторка і головна натхненниця цього проекту Ірма Вітовська зуміла за короткий термін здійснити неймовірне. Вистава "Оскар і Рожева Пані" - великий чин однієї жінки, який може стати великим подвигом багатьох людей. Ірма інформувала, доводила, переконувала, штовхала, під’юджувала, об’єднувала, заражала. Франківський режисер Ростислав Держипільський, група "Океан Ельзи", художник Андрій Єрмоленко і десятки причетних до проекту людей зробили дотепну та світлу виставу про дитячий біль і дитячу смерть.
Результат перевершив усі сподівання: зала Київського театру оперети була волога від сліз. На сцені вмирав хлопчик, а в людей народжувалося розуміння простої речі: так далі не можна. Треба... О Господи! Треба небагато! Треба - страшно сказати - щоб усі наші маленькі люди, яким долею призначено вмирати в ніжному віці, вмирали, як цей хлопчик Оскар. Які ще високі ідеали мистецтва!? Нема жодних високих ідеалів! Є конкретний біль і розпач перед смертю. І треба зробити так, щоб дитина могла померти гідно. Щоб тисячі дітей могли померти гідно. Чи не у ставленні до цих людей відбувається головний наш тест на людяність?
Оскар пише листи до Бога. Ні, насправді він пише до людей, до кожного з нас, хто сидить у залі, до уряду, до міністерства охорони здоров’я, яке мусить розробити цілу програму-план зі створення системи паліативної допомоги, до Верховної Ради, яка мусить прийняти необхідні поправки до законів, що полегшать закупівлю і доступ необхідних препаратів... Творці усвідомлювали, до кого вони мають достукатись своєю емоційною історією. Вони так і написали у своєму рожевому буклеті: "до найзашкарубліших сердець". А наші серця після цього вже не будуть зашкарублими.
І жодних високих ідеалів мистецтва. Лише проста, як світ, річ: бути і залишатися людьми, яким небайдужий чужий біль. Це найвище з мистецтв. Дякую, Ірмо.
Коментарі
Останні події
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»