
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Детективна антиутопія
Сергій Постоловський. Остання справа полковника Принципа. - Київ: Самміт-Книга, 2014.
Уважно прочитав роман Сергія Постоловського "Остання справа полковника Принципа". І абсолютно згоден із автором післямови до книги, відомим книжковим експертом та літературним критиком Костянтином Родиком, який, зокрема, зазначив: "новий твір С. Постоловського різко різниться від попередніх та засвідчує серйозність його претензій бути одним з творців сучасної української антиутопії".
Не переповідатиму зміст роману, аби не відволікати потенційного читача від справді детективних перипетій твору і від очікування: а що ж буде далі і чим все скінчиться.
Для зачину пан Постоловський обирає вже апробований голлівудськими "детективними схемами" прийом: полковника у відставці на прізвище Принцип (прізвище також, очевидно, має певне смислове навантаження) відкликають, як незамінного спеціаліста, із "заслуженого відпочинку" і доручають… Втім, я ж обіцяв не переповідати.
Сергій Постоловський добре володіє матеріалом, доволі вдало "закручує сюжет" і досить професійно "інтригує" читача.
Звичайно, антиутопія має містити в собі альтернативне бачення історії розвитку зображуваного суспільства зображуваної країни.
Заняття це доволі ризиковане, бо не все в цьому світі надається логічному осмисленню. Як з´ясовується, навіть дії президента великої ядерної країни.
Але Постоловський ризикує… "Скандал назрівав довго. Після того, як кримські татари восени минулого року взяли 51%, проросійські сили 35%, а представники провладної партії держави лише 13% голосів виборців, Державна асамблея втратила всі надії дотиснути до кінця проект Кримської області. Ідея позбавлення Криму автономії так і лишилась кволою теорією недолугих політиканів та їх технологів".
Ризик – так, але, погодьтесь, – цікавий і, що вже точно, – альтернативний.
Я, на жаль, не читав попередніх творів пана Постоловського, про них можу судити лише зі згаданої післямови Костянтина Родика, але цілком довіряю йому в тому, що "Справа…" - нова сторінка у творчості автора.
Проте існує одне велике "але", на якому хотів би зупинитись більш детально, і також хотілось би, аби мої зауваження були сприйняті автором більше як порада, а не як критика.
Справа в тім, що головним "будівельним матеріалом" будь-якої книги – є мова. І тут С. Постоловському є над чим працювати.
Уважний читач весь час буде "перечіплюватись" об русизми, недолугі мовні конструкції на кшталт: "Траплялися моменти, коли він плював на все і з головою стрибав у розваги", "В голові Семюеля з роздумами про "хвіст" перепліталися й інші думки", "Жінки завжди розуміли його і ніколи не перечили, бо він тримав їх на цьому світі. Навіть якщо й сам стояв вже однією ногою в могилі", "Римах був педантом і довіряв лише найкращому, що може подарувати французька парфумерія"… і ще, ще, ще.
Недостатнє володіння мовою фактично розвалює оповідь, ріже вухо і шкребе душу. Очевидно, Сергієві Постоловському варто звернути на це увагу, і тоді якість його творів, я в цьому переконаний, лише зростатиме.
Коментарі
Останні події
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників