Сергій Постоловський. Остання справа полковника Принципа. - Київ: Самміт-Книга, 2014.
Уважно прочитав роман Сергія Постоловського "Остання справа полковника Принципа". І абсолютно згоден із автором післямови до книги, відомим книжковим експертом та літературним критиком Костянтином Родиком, який, зокрема, зазначив: "новий твір С. Постоловського різко різниться від попередніх та засвідчує серйозність його претензій бути одним з творців сучасної української антиутопії".
Не переповідатиму зміст роману, аби не відволікати потенційного читача від справді детективних перипетій твору і від очікування: а що ж буде далі і чим все скінчиться.
Для зачину пан Постоловський обирає вже апробований голлівудськими "детективними схемами" прийом: полковника у відставці на прізвище Принцип (прізвище також, очевидно, має певне смислове навантаження) відкликають, як незамінного спеціаліста, із "заслуженого відпочинку" і доручають… Втім, я ж обіцяв не переповідати.
Сергій Постоловський добре володіє матеріалом, доволі вдало "закручує сюжет" і досить професійно "інтригує" читача.
Звичайно, антиутопія має містити в собі альтернативне бачення історії розвитку зображуваного суспільства зображуваної країни.
Заняття це доволі ризиковане, бо не все в цьому світі надається логічному осмисленню. Як з´ясовується, навіть дії президента великої ядерної країни.
Але Постоловський ризикує… "Скандал назрівав довго. Після того, як кримські татари восени минулого року взяли 51%, проросійські сили 35%, а представники провладної партії держави лише 13% голосів виборців, Державна асамблея втратила всі надії дотиснути до кінця проект Кримської області. Ідея позбавлення Криму автономії так і лишилась кволою теорією недолугих політиканів та їх технологів".
Ризик – так, але, погодьтесь, – цікавий і, що вже точно, – альтернативний.
Я, на жаль, не читав попередніх творів пана Постоловського, про них можу судити лише зі згаданої післямови Костянтина Родика, але цілком довіряю йому в тому, що "Справа…" - нова сторінка у творчості автора.
Проте існує одне велике "але", на якому хотів би зупинитись більш детально, і також хотілось би, аби мої зауваження були сприйняті автором більше як порада, а не як критика.
Справа в тім, що головним "будівельним матеріалом" будь-якої книги – є мова. І тут С. Постоловському є над чим працювати.
Уважний читач весь час буде "перечіплюватись" об русизми, недолугі мовні конструкції на кшталт: "Траплялися моменти, коли він плював на все і з головою стрибав у розваги", "В голові Семюеля з роздумами про "хвіст" перепліталися й інші думки", "Жінки завжди розуміли його і ніколи не перечили, бо він тримав їх на цьому світі. Навіть якщо й сам стояв вже однією ногою в могилі", "Римах був педантом і довіряв лише найкращому, що може подарувати французька парфумерія"… і ще, ще, ще.
Недостатнє володіння мовою фактично розвалює оповідь, ріже вухо і шкребе душу. Очевидно, Сергієві Постоловському варто звернути на це увагу, і тоді якість його творів, я в цьому переконаний, лише зростатиме.
Тарас Федюк
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2014/11/27/080551.html
|
