Андрій Кокотюха – досвідчений і знаний в Україні письменник, що працює в жанрі пригодницько-детективного роману. Треба зазначити, що протягом досить тривалого часу такі книжки були рідкістю на полицях українських книгарень, і серед письменників старшого покоління до "детективістів" можна було зараховувати хіба що Ростислава Самбука. Отож, покоління Кокотюхи якраз і стало піонерами у цій царині, а Андрій зі своїми "Шлюбними ігрищами жаб" - одним із зачинателів і чільників когорти.

Роман "Повний місяць" написано абсолютно професійно, за всіма законами жанру, аж до певних стилістичних прийомів, покликаних зберегти динаміку сюжету і наростаючу напругу дії.

Кілька віддалених в часі та місці сюжетних ліній: фронтовика Андрія Левченка, втікача з ГУЛАГу Ігоря Вовка, капітана НКВС Сомова, кримінального злочинця Теплова (Теплого) поступово зближуються і перетинаються у подільському містечку Сатанові ( як бачиться, назва містечка також не є випадковою, хоча я міг би підказати ще й Чортків). Герої подій пов´язані спільним минулим і стосунками, які так трагічно відбились на долі, скажімо, Вовка, якого "ні за що" було обмовлено ворогом ще з дитячих років, а тепер капітаном НКВС Сомовим. І це протистояння – одна з центральних сюжетних ліній роману.

Ще одна напруга твориться на лінії з´яви у навколишніх лісах "вовкулаки", що вбиває людей, роздираючи їм горло.

Непрості стосунки у міліціянта Андрія Шевченка і з НКВСником Сомовим, і з бандитом Теплим, та й з Ігорем Вовком теж.

Тобто гострота пригодницького сюжету підживлюється й гостротою людських стосунків.

Аби зберегти і посилити увагу читача, Андрій Кокотюха вдається і до перевіреного прийому "обривання" оповіді на самому цікавому і переході до іншого сюжету, аби невдовзі всі ці лінії сплелись у одне. Ціле і цікаве.

Хочеться відзначити, що роман побудовано на історичному українському матеріалі, автор добре володіє і знає цей матеріал та ненав´язливо, органічно використовує ці знання у оповіді.

Історія намагань "виростити" суперлюдину – має цілу низку спроб і в науці, і в пригодницькій літературі. І тут "вовкулака" Кокотюхи має своїх "попередників" - людину-невидимку, людину-амфібію, людину-шарикова…

Автор цього і не приховує, навпаки, озвучує і використовує "на користь" романові власному.

А ще, хочу зазначити, що до самісінької "з´яви" читач не підозрює, що серед знайомих йому героїв роману приховано Гота – головного творця "вовкулаки".

У фіналі твору дещо "охолоджує" дію і збиває динаміку намагання письменника вустами Гота оприлюднити історію "творення" вовкулаки. Чим більше Гот розповідає про хід та наукові подробиці свого експерименту, тим більше у читача "зачіпок", які свідчать про наукову неможливість успіху такого жорстокого "досліду".

Ну і насамкінець, зовсім непереконливою видається "Післямова" у якій автор намагається якось пов´язати події роману та події на Майдані. Виглядає це збоку не лише непереконливо, а й, до певної міри, кон´юнктурно. Може, краще було б зовсім без "Післямови"?

Проте назагал я високо оцінив би цей роман, він є, він вийшов до читача і знайде його, безумовно.

Тарас Федюк