Так продовжила афоризм відома письменниця, улюблениця багатьох читачів в Україні. В інтерв´ю для IA ZIK - про свіжий скандал і «ЛСД», про критику і «чортиків»... А ще трохи - гри, бо ж Новий рік не за горами.

- Ірено, як воно, зненацька потрапити у скандал і бути звинуваченою мало не в усіх смертних гріхах? Маю на увазі Ваш конфлікт з видавництвом «Кальварія». (На кожного Майстра - по критику Латунському і по видавництву «Кальварія» J). Як розрулити це? Як забути хамський тон і жити далі?

- Про цю неприємну ситуацію я думаю так: мабуть, цей досвід теж для чогось потрібний. І треба винести з нього все корисне, що допоможе вільно дихати в майбутньому. Я не люблю скандалів і ніколи в них не потрапляла, мені завжди краще було перемовчати і рухатись далі. Але сталося так, що, можливо, цей конфлікт стане початком прозорих і взаємовигідних стосунків між авторами і видавництвами. І це вже добре, як мені здається, для обох сторін. А от як з цього всього вийти особисто мені - я поки що не знаю.

- Яскрава подія року, що минає, Ваш роман «Якби». Він допомагає, виправдовує, підтримує, дає вітамін здорового фаталізму. Це глибоко філософська річ, хоч і написана легко-легко. Про яку ситуацію, епізод у житті, поворот долі Ви могли б гірко сказати - «Якби...», а про які моменти, навпаки, - щасливо, солодко «Якби не це...»?

- Дякую! Якраз цю книгу я підписую для читачів з побажанням життя «без жалю за «якби». І сама так намагаюсь жити. Тому з гіркотою про це «якби» я б не сказала ні про що - все пішло на користь. А от по щасливе якби у кожного є багато цікавих історій. Якби не...

- Як розпочав своє самостійне життя Ваш роман для підлітків «Арсен»? Що в житті підштовхнуло Вас до задуму «Арсена»?

- Як він живе серед читачів - не знаю. Читала критику про те, що «доросла тьотя не може писати від імені підлітка», адже проблеми таких хлопців не в пошуках себе в дорослому світі, а... «гормональні вибухи» і мрії про секс. Зустрічалася з читачами - ровесниками Арсена і бачила хлопчиків, які все ж таки мріють про самостійне, насичене, пригодницьке життя, можливо, про кохання також. А книгу, як завжди, писала таку, яку б я сама хотіла прочитати в дитинстві - щоб там була якась загадка, розслідування, таємнича історія роду, небезпека і стосунки з дорослими.

- Чекаю-не дочекаюся, коли на книжкових полицях з´явиться Ваш новий роман «ЛСД». «Я не хочу, щоб жінки були м´ясом для олігархів», - сказали Ви в одному з інтерв´ю. Слухала на творчому вечорі уривки з нової книги - і знаю, що читатимуть її захлинаючись. Що чи хто наштовхнув Вас на цю тему? Ви помітили, що чимало жінок мріють стати отим м´ясом? То для кого більше Ваш роман - чоловіків чи жінок?

- Цей роман поки що для мене найулюбленіший. Тому що - новий і ще не надрукований. Але й тому, що він «закручений» більш, ніж інші. Там багато чого намішано, крім антиутопічної ідеї про існування світової мережі ліцеїв, де від першого класу виховуються дружини для заможних чоловіків. ЛСД, як метафора в цьому романі - це наркотик залежних стосунків, наркотик, який підсовує нам телебачення і соціальні мережі, політика, поп-культура і відбирає можливість мислити самостійно. Я сподіваюсь, що читачі помітять там не тільки сюжет, але те, що в ньому закладено. Як завжди, там половина тексту - від імені чоловіка. Тому цей роман, котрий розпочинається щоденником досить дивної «курсантки ліцею», набирає обертів, коли в гру вступає чоловік. «Біда» всіх моїх книжок в тому, що починаються вони, як «жіночі», а закінчуються як «чоловічі». У цій книзі є і політика, і вбивство, і розслідування і... багато джазу. Поки що більшого сказати не можу. Буду чекати на книжку.

- «ЛСД» побачить світ у лютому 2013-го?

- Ні. Наприкінці березня вийде «Лікарняна повість» - та, яку «Високий Замок» друкував у своєму додатку. А «ЛСД» я тримаю, як кішка мишку - віддам її до друку в березні, а хочу щоб вийшла у «Клубі сімейного дозвілля» до Форуму видавців, у вересні. Принаймні, так мені обіцяли в КСД.

- Що взагалі надихає у житті, коли новини й політичні ток-шоу накривають нас жахами про кризу?

- Якраз про це і йдеться в «ЛСД»! Певно настав час подумати над тим, що не все в нашому житті - політика, кризи і «шоу-маст-гоу-он». Серед всього цього бедламу є - ти. Зі своїм власним коротким життям, зі своїми особистими переживаннями, з чудовими друзями і можливістю набувати свій досвід. Що ти людина, а не лялька і що... криза починається в голові. І якщо ти її туди допустиш - тобою буде легше керувати. Я знаю людей, котрі живуть просто і щасливо, не маючи матеріального підтвердження свого щастя. А вони - щасливі. Це і надихає: любов, друзі, книжки, музика.

- Що для Вас робота у «Каравані історій»? Чомусь, коли згадую Вас у поєднанні з «Караваном історії», згадую Катажину Грохолю та її трилогію «Ніколи в житті», «Серце на перев´язі» «Я вам покажу». Трохи ототожнюю Вас з її героїнею. J Хто, який контингент (не люблю цього слова J) пише у жіночі журнали? Чи є для Вас «караванні історії» - джерелом натхнення? Наприклад?

- Я працюю в журналі «Караван історій. Україна» вже десять років, а до того працювала в журналі «Наталі», а ще раніше - в тій же журналістиці, що і ви, Таню, і моя подруга Галочка Вдовиченко. Тобто в «щоденній м´ясорубці». Але можу сказати, що мало чим відрізняються стосунки в серйозній газеті і глянсових виданнях. Хоча якісь відмінності є, скажімо, закордонні прес-тури, деякий «гламур», котрий, часом, є просто частиною іміджу видання. А люди ті ж самі - працюють, бігають по «зіркових інтерв´ю» (до речі, не завжди приємних і досить нервових), заробляють собі на хліб насущний. Нічого такого, про що йдеться в фільмі «Диявол носить прада». Принаймні я не бачила інтриг і підсиджувань. Адже ставилась як до роботи, а не до можливості щось собі від того урвати. І ця робота мене не може надихнути, скажімо, на написання книги. Але я рада, що знайома з багатьма цікавими і відомими людьми. Власне, більш прості, звичайні люди мені не менш цікаві.

- Як оцінюєте рівень літературної критики сьогоднішньої? Де, на яких сайтах, у яких друкованих виданнях можна довіряти критиці? Що для Вас - об´єктивний, мудрий критик (питання навіяне, зокрема, перепалкою навколо книги Надійки Гербіш «Теплі історії до кави»)? Чи можете назвати імена?

- Я намагаюсь уникати того, що називається літпроцесом. Особливо обережно ставлюсь до критики, адже наша критика розподіляється лише на дві категорії: дуже розумна, наукова і складна для сприйняття звичайним читачем і - коли зводять особисті стосунки за принципом «Я розумний - ти...». Найголовніші критики - читач і час. Імен знаю мало. Критикувати може будь-хто. Але з задоволенням читаю дотепні статті про книжки Яни Дубинянської.

- Як ставитеся до щорічних конкурсів книги? Як от - «Коронація слова», «Книга року Бі-Бі-Сі». Чимало книг залишається поза увагою конкурсу. Як ви особисто орієнтуєтеся у морі літератури?

- До конкурсів ставлюсь добре, зокрема, до «Коронації» - якби не цей конкурс, не наважилася б подавати рукопис у видавництва. «Книга року Бі-Бі-Сі» - відрізняється тим, що автор не подає туди свій твір, книжку пропонують видавництва. Звісно, подають не всі і не все те, що існує в книжковому просторі. В цьому році, на мій погляд, були цілком гідні переможці, особливо радію за Лесю Воронину. У «морі літератури» я повний невіглас - читаю те, що сподобалось за першими рядками і користуюсь порадами друзів. Але оскільки я «об´їлась» читанням з дитинства, зараз мене мало що може сильно привабити. Тоді я сама починаю писати те, про що б хотіла прочитати. А незмінні любові - Луї де Берньєр, Алесандро Барікко, Павич, Грін, Кундера та багато інших, з ким можна спілкуватися і не забувати на другий же день після прочитання.

- Ви і далі викладаєте в Інституті Карпенка-Карого? Якщо так, то що ця робота дає для Вас?

- З позаминулої осені я ще стала художнім керівником курсу кінодраматургів, а до того три роки викладала у молодих режисерів «сценарну майстерність». Шалена відповідальність, яка мене обтяжує. Адже дітям треба дати знання, а головніше - вміння мислити, фантазувати, вигадувати, бути розкутими, сміливими. Не може наше кіно бути таким прісним і пасти задніх! Це єдине, що мене приваблює в цій роботі - можливість навчити молодих людей думати і діяти. Я не думаю, що викладання стане моєю професією і надалі. Адже багато сил і часу займає. Доведу нинішніх «своїх» до диплома і на цьому поставлю крапку. Можливо, напишу невеличкий підручник в легкому белетристичному стилі.

- Ірено, а яке кіно для Вас - рівень? І, мабуть, є фільми, які можете переглядати безкінечно?

- Нещодавно я отримала дике задоволення несподіване абсолютно - хотіла навіть на ФБ порадити. Несподіване, бо російське (а вони ж зараз про бандюків тільки й знімають!). Це фільм Олени Званцевої «Небесний суд», 4 серії. Але ми дивилися на одному подиху. Дуже раджу. А так - класика Голлівуда - «Касабланка» і подібні, з доброю «школою» - режисерскою і сценарною. А ще можу переглядати безкінечно «Амаркорд». Безкінечно!

- На мою думку, у нас в літературі склалася певна школа Ірен Роздобудько. Читаєш деяких письменниць і, часом, відчуття, що Вас наслідують. Я не кажу, що це погано. Адже йдеться про прагнення до Вашого легкого стилю, «безвипендрьожності». Не буду нікого називати, бо кожен чи кожна прагне до оригінальності. Але Ви, Ви відчуваєте часом оте наслідування? Кого з письменників Ви прагнули наслідувати, розпочинаючи літературну творчість?

- Не так письменників, як їхню стилістику. Я в дитинстві просто захлиналась від краси слова Паустовського, Буніна, Гріна, Пастернака, пізніше була захоплена тими, кого ми довго не знали - Багряний, Підмогильний, Хвильовий. В їхніх творах чула все: музику, запахи, холод чи спеку, рух. Зараз так, на жаль, не пишуть. Навіть виробився термін «інтернетівський стиль».

У мене не було такої зухвалості, щоб наслідувати великих письменників, але хотілося, звісно, писати «на розрив аорти». Інакше не можна. Читач завжди помітить фальш і штучність.

А про «школу» і «наслідування»... Приємно. Але я думаю, що є кращі зразки для того наслідування. До того ж, кожна моя книжка - чортик. Людина тільки-но почне «наслідувати», а я раз - і щось зовсім по-іншому і про інше пишу! Так що якщо хтось іде за мною - прошу дуже, разом підемо далеко.

- Ви багато зустрічаєтеся з читачами. Мабуть, у зв´язку з цим були і якісь веселі ситуації? У передноворічні дні хочеться веселих історій.

- Нещодавно в Теребовлі на вечорі були дві молоденькі гарненькі дівчини невизначеного віку. Після вечора вони підійшли до мене поговорити. До нас приєдналася жінка старша за мене і запитала, яку б з моїх книжок можна було почитати для «першого знайомства». Я не встигла відповісти, як одна з дівчаток почала захоплено «від і до» переповідати «Гудзик». Жінка похитала головою: «Ні, це для мене надто складне». Тоді, як у школі на уроці, руку підвела інша дівчинка і так само чітко «відбарабанила» зміст «Зів´ялі квіти викидають». «О... - сказала жінка, - Ні, то зовсім складне...» і, зрештою, придбала «Мандрівки без сенсу і моралі» (певно, її привабило оте «без сенсу»). Я подякувала дівчаткам за таке глибоке знання книжок і запитала, скільки ж їм років. Виявилось - по... чотирнадцять! Я попросила їх перечитати книжки хоча б роки через три. Вони з гордовитою образою сказали, що перечитали абсолютно всі мої книжки. Щоправда, зізналась одна, ми от не зрозуміли, чому... і поставила суто доросле запитання щодо однієї з ситуацій в «Гудзику». Звісно, в чотирнадцять важко дещо зрозуміти. Але ця зустріч мене вразила і надихнула: у мене є такі чудові розумні молоді дівчатка. Отже, варто писати далі.

- Люди реєструються у Фейсбуку, а потім вмовляють одне одного туди не заходити. Що дає Вам Фейсбук? І що забирає? Пофантазуй-спрогнозуйте, які стадії проходитиме наше узалежнення від соцмереж?

- А про це теж є в «ЛСД»! Отже, я, пишучи, була на вірному шляху. Я довго пручалась проти ФБ. А коли зареєструвалась - бездумно набрала більше можливої цифри «друзів». Тепер не можу додати тих, кого дійсно знаю. Прогнози? ФБ - це своєрідний наркотик. Щоранку кажу: не полізу туди. І... заходжу хоч на п´ять хвилин. Проте, знаю, в кого які новини. І, звісно, це можливість обмінюватись серйозною інформацією. Ми ще не дуже розуміємо всі можливості і тому часом пишемо туди аби що. І що цікаво, коли пишеш «аби що» - маєш сотні «лайків», а на щось важливе люди мало відгукуються. Але така мережа необхідна для розумних людей, а менш розумні, на жаль, будуть замінювати життя - віртуальним. Мережі це спасіння від самотності, можливість заявити про себе, потрапити «пальцем в небо», поколупати його трошки і відчути при цьому свою власну значущість.

- Як організувати жінці свій день, щоб все вдавалося? І книги писати, і творчі зустрічі проводити, інтерв´ю роздавати, подорожувати? А побут? Як із затишком у домі? Що його визначає, цей затишок J?

- Мій секрет в тому, що я - дуже, жахливо і невиправно неорганізована людина. Принаймні, мені так здається. Але є одна важлива річ в тому хаосі: коли потрібно я вмію дуже сильно мобілізуватись, взяти себе в руки, зібрати зі шматків - абсолютно безжально щодо власної натури. Просто, якщо треба робити щось серйозно і коли я бачу мету, то... не бачу жодних перешкод. Навіть якщо їх на моєму шляху - тисячі. Але я про них не думаю і не боюсь - тому і не помічаю. Тоді все виходить. І побут нічому не заважає.

- Готуючи ці питання до Вас, я собі загадала: усі цікаві фрази, почуті у фільмах, вичитані у книгах-журналах цього дня, запропоную Вам як гру - відреагуйте на них:

• У кожного в житті є основоположний принцип. Наприклад, «Не поспішай за трамваєм - прийде наступний»...

- ...і там ти зустрінеш те, чого давно хотіла.

• «Я хочу зістаритися з тобою під одною ковдрою»...

- ...і не відчути старості!

• «Успіх - це те божество, якому поклоняється увесь світ»...

- ...і - диявол, який ставить перед тобою сотні пасток.

• «Пречистая Діво Маріє, врятуй нас від нелюбові, Від помсти лукавому ближньому, що сіє заздрість і зло». ...

- ...Амінь.

• «Не вийшло це - вийде щось інше», ...

- ...важливо, щоб те «щось» було комусь потрібне.

• «Сумувати легко, тому що сум - це капітуляція»

- ...перед самим собою.

• «Тільки час навчить отримувати задоволення від життя»,

- ...але відбере добру частку задоволень))))

Розмовляла Тетяна Вергелес, 
IA ZIK

Довідка.

За інформацією Вікіпедії, Роздобудько Ірен Віталіївна народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Національного Університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».

Працювала також офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером в цирку, Снігуронькою в фірмі «Свято», завідувачем відеосалону у кінотеатрі.

Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій. Вишиває бісером, грає на гітарі. Має доньку Яну.

Бібліографія

«Пастка для жар-птиці» (2000) - детектив, друге місце на конкурсі «Коронація слова - 2000» у номінації «роман». Виданий під назвою «Мерці» (Кальварія), пізніше перевиданий під оригінальною назвою (Фоліо, 2007 та 2010);

«Ескорт у смерть» (Кальварія, 2002; Фоліо, 2007) - психологічний трилер;

«Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері» (Нора-друк, 2005) - роман;

«Ґудзик» (Фоліо, 2005, Нора-друк, 2011) - психологічна драма, перше місце на конкурсі «Коронація слова - 2005» у номінації «роман»;

«Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя» (Фоліо, 2006) - роман-алюзія;

«Зів´ялі квіти викидають» (Нора-друк, 2006) - роман;

«Останній діамант міледі» (Фоліо, 2006) - авантюрний детектив;

«Амулет Паскаля» (Фоліо, 2007, 2009) - роман;

«Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур та Чарлі Чапліна» (Грані-Т, 2007, серія «Життя видатних дітей»)

«Коли оживають ляльки» (Грані-Т, 2007, серія «Сучасна дитяча проза»)

«Оленіум» (Фоліо, 2007) - комедія абсурду;

«Переформулювання» (Нора-друк, 2007);

«Дві хвилини правди» (Нора-друк, 2008);

«Все, що я хотіла сьогодні...» (Фоліо, 2008);

«Гра в пацьорки» (Нора-друк, 2009);

«Перейти темряву» (Фоліо, 2010);

«Мандрівки без сенсу і моралі» (Нора-друк, 2011);

«Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» (Нора-друк, 2011);

«Якби» (Клуб сімейного дозвілля, 2012);

Переклади англійською

«The Lost Button» («Ґудзик»). Glagoslav Publications Ltd. 2012

Переклади російською

«Увядшие цветы выбрасывают» (Фоліо, 2007);

«Утренний уборщик. Шестая дверь» (Фоліо, 2007);

«Пуговица» (Фоліо, 2008);

Нагороди

Лауреат (2000, 2001) та переможець (2005) літературних конкурсів «Коронація слова»;

Спеціальна відзнака конкурсу «Коронація слова 2011» у номінації «Кіносценарії» за «Садок Вишневий...» (разом із Олесем Саніном).

Відзнака «Золотий письменник України», 2012.