У популярних виданнях під рубрикою «Культура» часто-густо описують подробиці життя «зірок», поп-корнове кіно та легкотравні книжки закордонних авторів. Людям підсовують примітив. Як зацікавити їх якісними витворами?

Натовпу в усі часи були цікавими «казні, питкі і уроди» - від цього нікуди не подітися. Воно просто деривувало в увесь цей треш, до якого мимоволі тягнеться комп´ютерна мишка. Домогосподарка після дня варіння борщів, миття підлог і сварки з чоловіком на тему тупих дітей - дай Бог, щоб і Анну Гавальду відкрила - вона найшвидше включить собі телешоу, під яке змучено засне, і не мені її засуджувати. Люди, котрі мають розкіш присутності аналітичного мозку і вільного часу, самі все знайдуть. Інтернет ніхто не відміняв - про якісні твори все можна дізнатися і з соцмережі. Подивіться, хто з тих, кому ви довіряєте, щось «залайкав». Грубо кажучи, почитайте рецензії, підпишіться на вартісний канал на You Tube... Жоден із моїх друзів не дивиться український телевізор - шкода часу життя.

Чи є в сучукркультурі явища, котрі тебе дратують?

Так. Повальна манія стати «зіркою» чи бодай постояти біля неї. Всі ці шоу про «Щось із зірками», куди ніяк не заросте «народная трапа» і де за суддів сидять гості з Великої Імперії - російські пародії на західних виконавців. Сумно, бо все це страшенно засмічує мозок. А ще дратує, коли мені кажуть: «О, моя жінка прочитала всі ваші книжки, а ще вона їздила на всі записи шоу «Як стати зіркою» чи як там воно. Дратує не те, що мене ставлять в один ряд із такою «базовою потребою», дратує те, що в потенційно адекватних людей так мало тут альтернативи на тему втечі від рутинного життя.

Чого не вистачає державній культурній політиці?

Я би взагалі скасувала дане міністерство. Що може чиновник знати про культуру? Будуть нам вічні соняшники й шаровари. Держава не повинна втручатися в мистецтво, в неї ноги надто брудні. За всі ці роки не було створено жодного притомного державного іміджевого проекту в Україні. На Заході є поширеним давати мистецькі стипендії іноземцям, підтримувати тих, хто сприяє культурній промоції вашої країни. А ви чули, аби в нас держава оплатила роботу перекладачеві українського письменника? Ну, хіба би ганьку-герман хтось взявся перекласти, то на таке, звісно, й пари десятків мільйонів «державі» не буде шкода. Держава - це фікція. Нам пора подорослішати.

За якими критеріями ти обираєш прем´єри, концерти, мистецькі заходи, котрі відвідуєш?Самотужки знаходиш книжки, кіно, музику «для душі» чи є люди, до чиїх

порад прислухаєшся?

Маю кількох перевірених критиків і друзів, котрим довіряю. Із літературних - Ірина Славінська. З музичних - Олег Артим, він же очільник гурту QARPA, де я співаю. Про кіно мені розповідає чоловік, бо стежить за рецензіями в західній пресі ще до того, як фільм виходить на екрани.

Чого тобі як людині не вистачає в українському культурному «меню»?

Якісна музика в нас є - в Інтернеті. Якісна, незалежна преса - там же головно. Книжки, слава Богу, хоч можна ще писати українською, не верещать, що «нєфармат» і що не продасться. Дуже сумно, що в нас нема україномовного глянцу, а ті франшизні журнали, що позиціонують себе як інтелектуальні й опозиційні, з´являються російською, де-факто визнаючи статус України як колонії. Таких, як ти, я і мільйони інших притомних людей - нас просто ігнорують, нас нема як таргет-групи, ми привиди.

З телевізором тут спокон віків усе було страшне й сумне. Особливо з музичним його закутком. Знаєте, чого не взяли «в телевізор» наше останнє відео на пісню «Soledad»? Бо було занадто естетичне, могло «образити смаки молоді». Так гидко, коли вся молодь повністю вважається апологетом дешевих пережованих джастін-біберів. Я терпіти не можу, коли людей узагальнюють, як картоплю на базарі.

У тебе ростуть дві доньки. З якого віку привчатимеш їх до комп´ютера, Інтернету? Чи будеш повністю контролювати те, що вони читатимуть, дивитимуться, слухатимуть?

Сучасні діти (мої включно) у свої півтора року не завжди покажуть на картинці корову, зате без проблем запускають чи зупиняють відео й відрізняють ай-пад від традиційного комп´ютера - що там і куди треба натискати. У них якийсь зовсім інший рівень сприйняття електронних девайсів - за вуха не відтягнеш. Я не з тих людей, що забороняють. Я пояснюю і намагаюся підсовувати на тому ж ай-паді якісь розвиваючі ігри, щоб і  цікаво, і корисно було. Тож вони комп´ютеризовані з народження. Я це не пропагую, просто в моєму випадку по-іншому не вдалось би - працюю ж головно на комп´ютері і вдома, а діти все хочуть робити, як батьки. Принаймні, поки не почався вік підліткового протесту. Тоді не знаю: можуть і в хіпівську колонію в Індію захотіти податися - це час покаже. Контролювати щось при наших ритмах життя дуже важко. Але можна не створювати травм і суворих заборон, а все добре пояснити, щоб дитина сама зробила висновки.

Що ви з родиною робитимете під час «Євро-2012»? Чи будете ходити на матчі?

Ні. Поїдемо з міста геть, виступатиму з QARPA хіба на закритті чемпіонату у Львові 20-го червня.

Ти цікавишся футболом?

Як спортом, який об´єднує світ від Папуа до Білорусії - так. Діти й дорослі мають чим розважити своє не завжди солодке життя, коли в нього грають. Ще футбол, будучи найбільш медійним видом спорту, сприяє промо України у світі. Пам´ятаю, як на Балі таксист казав мені: «А... Укрейн... Чимчику!!!», що значило «Шевченко» в його вимові. А за кілька років на стіні вождя одного племені у М´янмі висів постер із тим же супергероєм. Тільки коли я сказала, що ми з ним із одної країни, вождь вирішив, що я з Англії... А загалом ставлення до футболу в мене іронічне: по всьому світі сидять, по суті, бідняки коло телевізорів і з завмиранням серця дивляться, як полем бігають мультимільйонери.

Чим ще можна було б зацікавити іноземців у містах-ґаздах «Євро», крім стадіонів?

Гадаю, рок-концертами. Справжніми, нормальними, альтернативними. Але, боюся, в нас, як завжди, буде волати під «плюс» махрова естрада. Що ж, для тих, хто приїхав подивитися на Савєцкій Саюз і напівголих дівок, така екзотика цілком підійде. Але варто сподіватися дружнього реготу вболівальників на вигляд наших «співаків», що відкривають роти, прикидаючись, що співають. Показувати треба те, що є справді українським, бо показувати те, що в нас вважається «європою» - це жалюгідна комедія. Навряд чи футбольні фанати побіжать масово навідувати наші церкви (хіба фото для дружини зробити, як доказ того, що вони були чемні...) Більшість в болівальників - це люди від 20 до 35-ти років, без жінок і подруг, на щільному бюджеті (того всі наші захланні пафосні заклади, що попіднімали ціну, впадуть у затяжну депресію, а от фаст-фуди процвітатимуть), що приїхали сюди пити-гуляти, максимум покататися на двоповерховому туристичному автобусі, аби поставити собі галочку «Бачив Київ». Звісно ж, будуть винятки - всілякі там топ-менеджери, котрих і в Оперу поведуть, та й просто будуть люди, що дивним чином суміщають в собі жагу до футболу і трохи складнішої культури...

Напередодні чемпіонату в столиці відкриють першу українську бієнале - «ARSENALE 2012». Доволі амбітний проект. Як тобі ця ініціатива?

Так, справді амбітний проект. І це прекрасно, бо «центровими» на бієнале будуть якраз українські митці. І співпадіння в часі з «Євро» дасть змогу іноземцям побачити і взнати про Україну щось іще, крім пива, повій, корупції, відрижки совку, політичних в´язнів і диктатури, в умовах якої ми з вами живемо. До того ж, це дуже важливо для майбутнього українського мистецтва: відтепер Україна позначена на світовій мапі сучасного мистецтва, найліпші зразки закордонних авторів буде виставлено тут і - хто його зна - раптом якась робота візьме й різко змінить світогляд когось, хто поміж кабачком, шашличком і рутинною роботою випадково заскочить на виставку? Навіть якщо таке станеться з одним із 300 000 відвідувачів, які очікуються за 10 тижнів - бієнале пройде не даремно.

Спілкувалася Аніта ГРАБСЬКА