Цього року "Хрещатик" став Головним медіа-партнером Міжнародного конкурсу романів, кіносценаріїв, п´єс та лірики "Коронація слова - 2012" і розпочинає серію публікацій, що знайомить з минулорічними переможцями та їх творами. Першою нашою гостею стала вінничанка Вікторія Гранецька, яка здобула перемогу в номінації "Романи" за твір "Мантра-омана".

- Ви пам´ятаєте свій перший літературний досвід?
- Перший літературний досвід - це, мабуть, те, що ніколи не забувається. Щоправда, зараз мені важко назвати його "літературним", оскільки в моєму випадку то був наївний дитячий віршик, навіяний серпневими краєвидами. Як зараз пам´ятаю, написала його у дев´ятирічному віці і неймовірно тим "шедевром" пишалася. З часом, звісно, я змінила свою думку стосовно вартості тих поетичних рядків, однак було вже пізно - спробувавши одного разу творчість на смак, дуже важко відмовляти собі в цьому задоволенні надалі. Це залежність, котрої не хочеться позбуватися. Не уявляю, як можна писати інакше, ніж за покликанням.

- Чи змінила ваше життя перемога в "Коронації слова"?
- Перемога в "Коронації слова" здійснила мою найбільшу мрію - дала можливість побачити навпроти свого прізвища слово "письменниця".

- Як вдається поєднувати публічну діяльність (участь у різних заходах як письменниці) з основною роботою? Вона не заважає вашій творчій натурі?
- Моїй творчій натурі часом заважає все, що не пов´язано з літературною діяльністю. Однак я навчилася врівноважувати різні аспекти в своєму житті, абстрагуватися від того, чого я не маю можливості змінити, та знаходити час на все. Звичайно, це нелегко. Та мені пощастило з роботодавцями - це гарні й порядні люди, які йдуть мені назустріч щоразу, коли в мене заплановані літературні заходи. Тому я люблю свою основну роботу так само, як люблю вечори, свята й вихідні, коли можу цілком зануритись у світ своїх персонажів.

- Розкажіть, як ви працювали над романом "Мантра-омана". Як довго його писали, чи є прототипи героїні, які робили дослідження під час його написання?
- Із задумом свого дебютного роману я працювала два роки - збирала інформацію, планувала сюжет, проводила різноманітні експерименти. Приміром, для того, аби зрозуміти теорії пам´яті та захисних механізмів, довелось заглибитися в праці Анни Фройд (дочки Зиґмунда Фройда). Для опису епізоду з розтином тіла мусила відвідати морг і побачити той самий розтин на власні очі. Однак найбільше вражень принесли досліди, проведені на собі - якось я не спала кілька діб, аби з´ясувати для своєї героїні, скільки часу людський організм може витримати без відпочинку.
Як би там було, та жоден персонаж роману не має свого реального прототипу в житті, все це збірні, певним чином художньо доопрацьовані образи, які об´єднує лише одне - емоції кожного героя я пропустила через себе, навіть якщо вони суперечили моїм особистим переконанням. Три місяці, протягом яких я переносила ці враження на папір, забрали стільки психологічних зусиль, що наступні півроку взагалі не могла нічого писати. Тож коли я надсилала готовий твір на "Коронацію слова", я справді вірила в нього. Вірю і дотепер.

- Назвіть топ-5 книжок (українських чи зарубіжних авторів), які є для вас взірцем та на які рівняєтеся?
- Насправді таких книг дуже багато, але якщо обмежитись п´ятіркою, то першими спадають на думку Габріель Гарсіа Маркес (однак не "Сто літ самотності", а оповідання "Стариган із крилами"); Юрій Андрухович (люблю всі його твори, а найбільше - автобіографічний роман "Таємниця"); "Сірчана кислота" Амелі Нотомб (на тему гротескних реаліті-шоу відписались безліч письменників, але особисто мене вразила лише Нотомб); "Останній кордон" американського письменника Говарда Мелвіна Фаста (історичний роман-реквієм, що оповідає про останні дні індіанського племені шайєн) та "Століття Якова" Володимира Лиса (в моєму рейтингу ця книга дорівнює шедеврам Маркеса).

- Перед романом "Мантра-омана" ви шукали та відточували власний стиль на оповіданнях, інших творах. Чи плануєте їх десь обнародувати?
- В жодному разі. Принаймні, не в тому первісно-експериментальному вигляді, в якому вони були створені свого часу.

- Для якої аудиторії, на вашу думку, ви пишете?
- Гадаю, не письменник обирає читачів, а читачі - письменника. І, мабуть, однієї виданої книжки замало, аби довкола автора встигла сформуватись його власна постійна аудиторія. Тож я просто пишу і сподіваюсь, що з часом матиму змогу відповісти на це запитання. Чула, мою книгу охоче читають молоді жінки. Хоча, якщо орієнтуватись на ті листи-відгуки, які я наразі отримую на своєму сайті за допомогою форми зворотного зв´язку, більшість з них надходить від чоловіків з південно-східних регіонів України.

- Поділіться з вашими шанувальниками, які прочитали ваш дебютний роман і з нетерпінням чекають наступної роботи, чи довго їм ще чекати?
- Сподіваюсь, що ні. Зараз я працюю над трьома романами, за кілька місяців один з них буде завершено. Це соціально-психологічна драма, заснована на реальній історії з життя, що в моїй інтерпретації отримала стрімкий сюжет та дещо несподівану розв´язку. Щойно твір буде дописано, названо й відредаговано, пропонуватиму його видавцям. І якщо все складеться добре, наступної осені маю надію презентувати читачам нову книжку.

- З письменницької майстерні: чи створюєте ви якісь спеціальні умови, коли пишете? Зазвичай ви чекаєте на натхнення чи сідаєте писати як працювати, а натхнення вже приходить в процесі?
- Для того, аби мене відвідало письменницьке натхнення, мені достатньо звичайного усамітнення та гарної музики під настрій. Скільки не намагалася, чомусь не можу писати в присутності інших людей. Так само не можу працювати в цілковитій тиші. Тож я вмикаю музику (останнім часом це класичний кросовер у виконанні Сари Брайтман), зачиняю двері - і роман пишеться практично сам. Музи ніколи не бачила, навіть не знаю, як вона виглядає.

- Що вас хвилює найбільше? Чи є у вас улюблена тема для ваших творів?
- Патопсихологія та медицина катастроф. Після "Мантри-омани" в мене залишилось багато напрацьованих матеріалів з цієї сфери, які я планую використати в наступних творах. Хоча вибір теми ніколи не мав для мене вирішального значення, набагато важливішою вважаю манеру її реалізації. Можна взяти ідею, що безліч разів уже зустрічалася в фільмах та книгах інших авторів, і поглянути на неї під таким кутом зору, що вона заграє новими, небаченими досі барвами, як то сталося із романом Тараса Антиповича "Хронос". Адже це не перша варіація на тему "апокаліпсис настав", проте, без сумніву, одна з найкращих.

- Якби ви могли обирати, в якій епосі жити та писати, то якою б вона була?
- Я вірю в те, що жодна людина не приходить в цей світ випадково. Тож якщо я народилася саме в цей час і в цій країні, мабуть, не варто бажати собі чогось інакшого. Крім того, письменникам сьогодення неймовірно пощастило у порівнянні з письменниками минулого: ми живемо в епоху ноутбуків, принтерів та електронної пошти, а це неабияк полегшує роботу.

- Скоро наближаються свята. Чого б ви попросили у Діда Мороза на Новий рік?
- З огляду на те, що Дід Мороз виконав і навіть перевиконав моє минулорічне бажання, цього разу не буду нахабніти і просто попрошу зберегти все, як є. А під ялинку хай покладе нові парфуми. Він знає, які саме.

- Наостанок, ваші побажання киянам та читачам нашого видання.
- У переддень новорічних та різдвяних свят хочу побажати всім того, що вважаю найважливішим у житті - бути щасливими і бачити довкола себе щасливих людей 

Підготувала Марія БЄЛЯЄВА