Гостем «Дня» був професор Києво-Могилянської академії, редактор популярного інтернет-сайту «ЛітАкцент», наш постійний автор і давній друг Володимир ПАНЧЕНКО.

Тема розмови — підсумки 2011 року. Літературного, зрозуміло. Тим більше, що зараз «ЛітАкцент» за участі авторитетних експертів формує свій рейтинг — в січні нагороджуватимуть переможців в номінаціях «Художня література» і «Літературознавство», а також вручатимуть антипремію «Золота булька», до речі, єдину в Україні.

— Не зважаючи на політико-економічну ситуацію, цьогоріч вийшло багато цікавих книжок, — зазначає Володимир Євгенович. — Причому, різножанрових. Наприклад, спостерігається певний бум щодо історичної літератури. Особливо, що стосується періодів Київської Русі, визвольного руху початку ХХ століття, боротьби УПА... І це надзвичайно важливо для того, щоби ми самі з собою примирилися.

На запитання «Чим зумовлене таке зацікавлення?» літературознавець відповідає, що людині завжди хочеться знати більше. Крім того, сумнозвісні перипетії довкола наших героїв підігрівають інтерес.

— Якщо говорити про художню літературу, — продовжує він, — то в Україні існують чимало рейтингів, які, що називається, вже починають робити заміри. Дивно, що в них не фігурує один з найцікавіших цьогорічних романів — «Час смертохристів» Юрія Щербака. Мабуть, через те, що в нас є проблема розриву поколінь. Молоді сприймають живих класиків майже як письменників з античної літератури. Це спричинено історичними розламами, які тягнуть за собою розлами естетичні. А ще — мало комунікації між поколіннями. Також я би назвав «Хронос» Тараса Антиповича, який, до речі, присутній у рейтингах. Між іншим, нещодавно Тарас на шпальтах «Дня» хвалив цей роман Щербака. Очевидно, тому, що між тими двома творами є певна близькість. Ще «Хугу» Тараса Федюка. Щоправда, він — поет. Має вийти книжка Василя Герасим’юка.

— Серед літературознавчих праць виділив би роботу Лариси Мірошниченко, в якій вона досліджує тексти Лесі Українки, — підсумовує наш гість. — Останнім часом склалася така ситуація, що молоді дослідники не люблять займатися рукописами, текстами. А, як мені здається, сучасному українському літературознавству не зашкодила б здорова доза позитивізму: увага до фактів, документів, архівів. А взагалі давайте дочекаємося проголошення рейтингів, «ЛітАкценту» зокрема, — тоді матимемо цілісну картину.

Надія ТИСЯЧНА