Утім, годі збагнути, що саме він мав на увазі, кажучи про «швидко», - адже цього року, 15 квітня, йому виповнилося вісімдесят років, а про його номінування на Нобеля мовиться вже не перший рік, причому в останні роки він незмінно фігурував у ймовірному «короткому списку» найімовірніших претендентів на відзнаку (ймовірному - бо, згідно з правилами Шведської королівської академії, імена претендентів не розголошуються ані до, ані після оголошення лауреата; «витік інформації» за всю історію премії був лише тричі, а зазвичай письменники й журналісти можуть з цього приводу висловлювати лише власні припущення).

Зрештою, ці слова Транстремера - не пряма цитата, вони дійшли до публіки з вуст дружини поета, через яку він останнім часом здебільшого й спілкується зі світом. Адже понад 20 років тому з ним стався тяжкий інсульт, після якого лікарі суворо контролюють його мовлення і рух. Проте слава Транстремера на його батьківщині й любов до нього така велика, що композитори спеціально для нього пишуть п´єси для фортепіано, які він може виконувати самою лише лівою рукою, - бо ж, крім поезії, він відомий і як піаніст.

А за фахом Тумас Транстремер - лікар-психолог, і спершу він працював у в´язниці для неповнолітніх, а згодом - з інвалідами, які втратили працездатність унаслідок трудового каліцтва, ув´язненими та наркоманами. А поезією й музикою займався, так би мовити, «паралельно» - бо ж не лише в нас, а й на Заході дуже мало поетів (на відміну від прозаїків, передовсім тих, що працюють у «легких» жанрах) можуть заробляти собі на життя винятково творчістю...

Увага ж до творчості Транстремера завжди була високою - ще з 1954 року, коли він видав свою першу збірку «17 віршів». Вона одразу ж принесла поетові славу, й досі ці поезії регулярно перевидаються. Цитуючи рядок одного з перших Транстремерових віршів - «Пробудження - парашутний стрибок зі сну» - український перекладач Лев Грицюк прокоментував його так: «Пробудження тут - не підйом, не рух угору, а стрибок, падіння. Такі парадокси супроводжуватимуть читача Транстрьомерової поезії впродовж усієї його кар´єри. Поет постійно балансує на межі між фізичною та метафізичною дійсностями. Невидиме він робить тактильним». Власне кажучи, саме на оригінальну природу Транстремерових метафор звернула передовсім увагу і Шведська королівська академії, обґрунтовуючи присудження йому Нобелівської премії тим, що в нього «місткі, прозорі образи», які «дають нам можливість по-новому підступитися до реальності».

Загалом Тумас Транстремер видав 12 поетичних збірок, кожна з яких ставала подією в літературі. Він удостоєний практично всіх найпрестижніших європейських відзнак - Поетичної премії видавництва «Бонніер», Міжнародної премії в галузі літератури (Нойштадт), Золотого вінка Струзьких вечорів поезії, Шведської премії Міжнародного поетичного форуму та багатьох інших, уключно з німецькою Премією Петрарки, яка вважається найвищою (перед Нобелем) премією для поета.

Утім, в Україні всі ці премії мало кому відомі, та й про самого поета Тумаса Транстремера досі знало хіба вкрай вузьке коло поетичних гурманів. Ба більше - у нас навіть немає остаточної визначеності стосовно того, як правильно українською має писатися його ім´я та прізвище: Томас - як у більшості європейських мов, чи Тумас - як воно звучить шведською; Транстремер - як, згідно з чинним правописом, передається в нас літера «ö» (аналогічно до «Ґете»), чи Транстрьомер - як це прийнято радше в російській мовній інтерпретації (аналогічно до «Ґьоте»).

Ще більша проблема з українськими перекладами творів поета. Донести їх до українського читача бралися двоє перекладачів - львівська поетка Ванда-Юлія Мусаковська і так само львівський скандинавіст і перекладач Лев Грицюк. Обидва вони - молоді талановиті люди, володіють шведською і перекладають з оригіналу. Але...

Ось, для прикладу, як один із текстів Транстремера переклала Ванда-Юля Мусаковська:

Червневий ранок, ще вставати рано,

але запізно, аби знов заснути.

Я мушу вийти з дому в зелень, повну

спогадів, що мене проводять поглядом.

Їх не помітно, бо вони зливаються

із фоном, бездоганні хамелеони.

Вони так близько - чую їхнє дихання,

хоча птахи співають так оглушливо.

Щось тут не так, - скажете ви - і, певно, матимете рацію. Відомий письменник Анатолій Дністровий на своїй сторінці у «Фейсбуці» відгукнувся значно різкіше: «Я таку хрєнь можу писати гектарами»!

То невже секрет популярності й авторитету Транстремера на батьківщині - не в якості його поезії, а в чомусь іншому? Щоб з´ясувати це, я - за допомогою тієї ж соцмережі «Фейсбук» - зв´язався з кількома цікавими, талановитими людьми, знавцями поезії, в Німеччині та США і запитав їх, чи англійські й німецькі переклади поета-нобелянта теж сприймаються так неоднозначно? Виявилося - ні! Навпаки - мої співрозмовники в один голос розхвалювали цьогорічне рішення Нобелівського комітету, запевняючи, що, нарешті, шведські академіки, після кількох неоднозначних присуджень в останні роки, нагородили справжнього поета за справжню поезію, а не за політику чи за щось інше...

Отже, проблема в перекладі. Але чи виникла вона лише через молодість і недосвідченість Ванди-Юлі та Лева? Певно, що ні. Гадаю, все значно глибше й серйозніше. Як на мене, справа в тому, що в нас немає культури перекладу верлібру, ба більше - ця поетична форма (попри те, що її свого часу культивував ще Іван Франко) донедавна в нашій поезії була здебільшого лише принагідною, тоді як у Європі протягом практично всього ХХ століття поети писали переважно верлібром - вільним віршем, який не має звичного для нашої «шкільної програми» віршованого розміру чи неодмінної рими, а базований на власному внутрішньому ритмі й оригінальній образній системі. Останнім часом наші молоді поети теж активно культивують верлібр - але, сказати б, «логічний». Авторитетний поет Василь Герасим´юк (який теж нерідко пише верлібром) щодо такого емпіричного письма висловився був нещодавно вкрай категорично: «Таке враження, що це писалося спеціально для того, щоб якомога легше було перекласти - і перекладати має не людина».

Як на мене, справа в тому, що у справжнього поета дуже рідко поезія «міститься» безпосередньо в словах, які складають вірш, - вона мовби «розлита» поміж цими словами або затаєна в глибині їхніх поміж собою поєднань; і якщо перекласти просто слова - а так ми здебільшого й перекладаємо, - то вийде «абракадабра», за якою годі вловити те, про що насправді йшлося в оригінальному вірші.

Цікаво, до речі, що російський перекладач Ілья Кутік перекладав Транстремера з використанням силабо-тоніки й рими - за що його розхвалив лауреат Нобеля, російський поет Іосіф Бродський, який перекладав Транстремера верлібром, однак Кутікові переклади вважав кращими від своїх...

А великий Микола Лукаш не перекладав Транстремера - однак риму вживав навіть у своїх перекладах японських хокку (напрочуд складної форми короткого вірша, до якої, між іншим, активно звертається в останні роки і Транстремер).

Нам же тим часом залишається або вчити шведську - або плекати власну перекладацьку школу. Перше як мінімум нікому не зашкодить - але друге, без сумніву, є доконечною необхідністю!

Іван Андрусяк