Re: цензії

«Невженічого не можна вдіяти? – з гіркотою між рядків запитує вона. – Чомуякісь сірі будні, банальні проблеми на роботі, невчасні зарплатируйнують найдорожче, що мала у житті, – сім’ю?!!
…Він постійно в задумі, мовчить, а я не насмілююся спитати, що сталося.Адже десять років уміла розуміти його з півслова, з півпогляду. Знайомівважали наш шлюб зразковим, ба навіть довершеним, адже ми так довірялиодне одному, вміли в унісон радіти життю, з посмішкою сприймати усетаким, як воно є, і завше знаходили прості виходи з найскладнішихситуацій. Мені соромно, бо розгубилася, бо не знаю, де і як шукатипорятунку. Відчуваю: через клопоти він віддаляється, тому далі так житине хочу. Чи не вмію? Скажіть, невже матеріальна скрута спроможнарозбити те, що двоє люблячих сердець склеювали довгими роками?..»

По допомогу ми звернулися до письменника Валентина БАДРАКА, який осьуже впродовж 15 років вивчає технології успіху в найрізноманітнішихсферах життя. Як от у книзі «Стратегії щасливих пар». На прикладахтринадцяти успішних сімей видатних людей автор ділиться з читачамироздумами про те, як забезпечити успіх в особистому житті, в чому жвоно – щастя бути вдвох, чому старіти поряд з рідною людиною нестрашно.

«ЯКБИ НЕ ШЛЮБ, НЕ БУЛО Б ЗНАМЕНИТОСТЕЙ...»

– Пане Валентине, певно, коли бралися писати цю книжку, то теж помітили, що таки несолодко живеться сучасним сім’ям?

– І неозброєним оком видно, що сучасна молодь стала більш стриманою.Нині укладають шлюби значно рідше, аніж то було у 80-90-ті, ба навітьна початку нинішнього століття. Люди не довіряють одне одному, небачать одне в одному опори, тому що відбувся збій рольових традицій.Себто жінка, яка не має підтримки від чоловіка, розвивається самостійноабо намагається грати на чоловічому полі. Відтак дедалі частіше жінкиберуться за чоловічу роботу, а ті, своєю чергою, відходять у тінь, бобояться брати на себе відповідальність… І це насправді згубно, адже всіуспішні геніальні жінки – одиночки: егоцентристи не можуть жити усім’ях...

Наведу приклад пари, що використала найбільший діапазон можливостей,перебуваючи у щасливому шлюбі. Це відомі російські художники, філософи,письменники, суспільні діячі Микола та Олена Реріхи. Свого часу вониопинилися на бездоріжжі, була велика криза, коли народжувалася їхнясім’я. Але свій життєвий шлях вони пройшли так досконало, що, попри те,що Микола Реріх не найталановитіший художник, не геніальний філософ, ненайкращий діяч, втім за сумою діянь ця пара залишила по собігігантський слід...

– Хтозна, як усе склалося б, якби вони працювали поодинці…

– Я наводжу приклади саме тих сімей, що діяли супроти кризи. Вивчившибіографії тринадцяти пар, дійшов висновку, що таких людей, як-отнайвідоміший художник ХХ століття Марк Шагал, згаданий Миколи Реріх,взагалі не існувало б у нашому колективному сприйнятті, якби вони жилипоза сім’єю. Філософ, лауреат Нобелівської премії Альберт Швейцер,французькі письменники, філософи Сімона де Бовуар, Жан-Поль Сартрзробили б значно менше, якби діяли самостійно... Такі блискучі пари, якМарк Меллоун та Агата Крісті, Марк та Белла Шагали, Володимир та ВіраНабокови, Карло Понті та Софі Лорен народилися з особистих драм,постали з попелу загубленості, відчаю, полону фальшивих, помилковихорієнтирів. Та навіть світові кризи не вплинули на їхнє щастя... Ціприклади поодинокі, але вони доводять, що міцна сім’я спроможнапротистояти і глобальним, і особистим кризам. Правда, дивує, що, знаючиоці, вкриті мохом часу істини, люди вперто й далі йдуть дорогоюпомилок…

– Гадаєте, вчитися на прикладах сімей, які жили колись, не в наш час, актуально?

– Я умисне вибрав відомі пари, видатних особистостей, щоб їх досвідвиглядав переконливіше. У сучасному житті ми спостерігаємобезпрецедентний наступ на інститут шлюбу, який, на мій погляд,руйнується з надзвичайною швидкістю – кількість розлучень уже перевищуєкількість укладених шлюбів. Це наводить на думку, що сучасний світрозвивається за неправильною парадигмою, що ми рухаємося під впливомхибних стереотипів. І цю ситуацію треба якось змінювати...

«У ЩАСЛИВІЙ ПАРІ НЕ БУВАЄ ЖЕРТОВНОСТІ…»

– Отже, ви можете порадити, як навчитися любити і щасливо жити разом?

– Ці поради для людей, які шукають. Тож головне побажання: якщопрагнете влаштувати особисте, інтимне життя, то маєте бутисамодостатньою людиною. Ви не такі? То йдіть до цього, розвивайтеся...Простіше: у парі дві людини мають тихо побоюватися зостатися безполовинки. Не одна з двох, а обоє! До того ж у щасливій парі не буваєжертовності, притаманної нашій християнській традиції, слов’янськійкультурі...

На мій погляд, щасливі ті пари, які…
…є союзом самодостатніх особистостей, що шукають резерви у собі й не чекають допомоги ззовні;
…засновані передусім на духовному началі;
…розглядають шлюб як спільне підприємство, як щоденний труд (щастя – цене дар Божий, а колосальна щоденна праця двох людей, що прагнуть бутипоряд, допомагати одне одному розвиватися й удосконалюватися);
…усвідомлюють потребу духовного зростання, вміють дивитися у майбутнє і цінувати теперішнє;
…дбають про енергетичний рівень захисту сім’ї (це може відбуватися нарівні інтуїції, як у Карла Понті і Софі Лорен, що останні роки вонипрожили в Швейцарії, в замкнутому світі, або ж мати характер місії, яку Реріхів, що навмисне поїхали працювати до Гімалаїв);
….виробили етику інтимних стосунків;
…знають ціну компромісів.

ТРАДИЦІЇ – ЦЕ ТЕ, ЩО РОБИТЬ СІМ’Ю МІЦНІШОЮ…

– Пане Валентине, а чи можуть бути щасливими шлюби з розрахунку?

– Так, якщо їх укладено в контексті традицій. Адже щасливі сім’ї ще й ті, які самі вважають себе щасливими.
До речі, мушу сказати й таке: ми схильні копіювати батьківські моделі.Щоб відмовитися від них, людина має стати самодостатньою. Щоправда, отімоделі можуть бути позитивними, заснованими на традиціях... Видатнийписьменник Артур Конан Дойль мав хвору дружину і дванадцять років живіз нею, навіть після того, як зустрів іншу жінку. Завдяки своємулицарству, вірності традиціям він не порушив принципів шлюбу...Традиції – це те, що згуртовує людей, що робить сім’ю міцнішою...

– А яку роль у сімейному щасті відіграють діти?

– Дітей треба вчасно відпустити, і це дуже важливо. Як батько, який маєвісімнадцятирічну доньку, можу так сказати. Та діти бувають різними.Анна Фрейд пішла стопами батька, Святослав Реріх теж підніс роль сім’ї,Єва Кюрі написала про батьків важливу книжку… А є й такі, що нецікавляться тим, що роблять батьки. Як і є батьки, що не цікавлятьсядітьми, як це було у сім’ях Маркса, Фрейда… Тому це питання дужеіндивідуальне. Не можна стверджувати, що діти є неодмінною умовою дляформування щасливої сім’ї, але водночас можна сказати, що сім’ящасливіша, якщо таки пройшла через це…