– Не була у Львові п’ять років, і за цей час він змінився на краще, – розповідає письменниця. – Перебуваючи тут, побачила гарне і щасливе місто, хоча, скажу чесно, навіть не сподівалася на це, бо польські ЗМІ постійно розписують, яка в Україні важка ситуація! Я цього не бачу. Принаймні у Львові. Більше того, місто справляє враження такого, до якого треба повертатися. Бо хочеться…

– Кажуть, маєте українське коріння…

– У моїй сім’ї немає лемків, але переселенці є. Мій дідусь народився під Збаражем. Під час війни переселився до Польщі й одружився з моєю бабцею, теж Ольгою. Тепер уявіть собі, яке враження справляє на мене напис на надгробку «Ольга Токарчук»… А взагалі у моїй родині кажуть, що Токарчуки походять зі села Токи, що неподалік Тернополя. Минулого року ми організували сімейну зустріч – мій дідусь походить з багатодітної родини, відтак сім’я розкидана по цілому світу. Найбільше родичів живе у Франції. Під час цієї зустрічі не могли добре розповісти одне одному про життя, бо розмовляли трьома мовами – польською, французькою та українською. Нічого дивного – така доля всіх сімей, що війнами були розкидані по різних краях.

– В який спосіб писалася книжка «Бігуни»?

– Люблю подорожувати. Коли писала цю книжку, весь час перебувала поза домом. Але це не щоденник подорожей. Я хотіла написати книжку і свідомо будувала її за наперед складеним планом. Ідея написати цю книгу з’явилася, коли довго сиділа в аеропорту і чекала на літак. Тоді, розглядаючи людей довкола й себе серед них, подумала: «Що нас спонукає до подорожей?». Насправді нам не йдеться про те, щоб побачити якусь піраміду чи ще щось. Наші мотивації значно глибші. Подорожі, рух загалом, мають у собі щось первинно релігійне. Саме на основі цієї думки почала будувати всі напрями книжки.

– В основі усіх новел – втеча героїв від обов’язків, наприклад, матері від хворого сина. Це хіба морально?

– Не оцінюю моралі. Лише пишу. Хочу посіяти у душі читача неспокій, щоб він почав задумуватися, шукати якісь інші шляхи… Очевидно, що найважливішим для кожного з нас має бути сім’я, де ти виріс, і звичайні, звичні речі. Наприклад, ремонт. Наш розумовий горизонт не виходить за межі того, що ми отримуємо в рутинному дні. Я ж завжди наголошую, що у нашому повсякденні відбувається багато такого, що не можемо пояснити. Тобто світ, у якому живемо, – різний, і маємо приймати його таким – без жодних нарікань. У своїх творах ставлю питання, але відповідей на них не даю. Саме цим можу зацікавити читача. За легендою, «Бігуни» – стара, родом із XVIII століття, секта старовірів, які вірять, що світом керує диявол. І для того, щоб уникнути зустрічі з ним, треба постійно перебувати у русі. Навіть уві сні, наприклад, перебуваючи у метро...

– За освітою ви - психолог, чому закинули цей фах?

– З перших днів роботи з пацієнтами почала помічати, що більше збуджена, ніж вони (сміється. – Т.К.). І що хочу розповісти їм, що мені снилося. Власне тоді й зрозуміла, що треба змінювати фах, бо це стає небезпечно (сміється. – Т.К.).

– Що для вас література?

– Література - не мистецтво. Так-так, не дивуйтеся. Але це величезне зусилля, неймовірно важка розумова праця багатьох людей, які на багато голосів намагаються наново розповісти про світ. Про літературу як про професію почала думати, напевно, років з тринадцяти…

– Які книжки у дитинстві справляли на вас найбільше враження?

– Напевно, Жюля Верна. Здається, всього його перечитала – від початку до кінця. А ще Ернста Теодора Амадея Гоффмана. Мене завжди приваблювали фантастичні повісті і казки цього німця. Та й узагалі – у батьків була хороша бібліотека, було з чого вибирати.

– Чому так часто звертаєтеся у своїх творах до міфів, таємних вчень, містики?

– Мені замало того, що є зовні. Замало того, що говорять по телебаченню, чи я можу прочитати чорним по білому в газеті. Значна частина нашої психіки працює підсвідомо – це як професійний психолог. Тобто речей, яких ми не знаємо, набагато більше, ніж тих, які усвідомлюємо. Походжу з католицького краю, де церква хоче всі прояви духовності підпорядкувати собі. Тому мені фактичніше шукати прояви духовності, які не міститимуться у штампових рамках. Багато років цікавлюся сектами єретиків, православною релігією, і, власне, усі ці зацікавлення відображаю у своїх книжках.

Тетяна КОЗИРЄВА