Авторка книжок «Літо Мілени», «Старі люди», «Жінки їхніх чоловіків», «Сьомга», вона завжди вражала своєю сміливістю і відкритістю, готовністю до експериментів і проживання інших життів. Їй вдалося бути природною в різних іпостасях: і перекладачки Ґретковської й Ролінґ, і відчайдушної дівчини, котра кидає навчання в університеті, і турботливої мами. Відкрита світові і всьому новому, Софія Андрухович продовжує дивувати – навіть у цій розмові, розповідаючи про «найсвіжіші» захоплення і невпинно іронізуючи зі стереотипів.  

Софія – означає «мудрість». Що для тебе мудрість?

Це вміння завжди зберігати внутрішню рівновагу і спокій, і приймати світ та себе в ньому такими, якими вони є. Не хотіти забагато, але й не обмежуватись мізером. Остерігатись категоричності, бачити під різними кутами й різними очима. Не зупинятись, але не летіти сторчголов. Змахуючи крилами, не забувати про хвіст. Перерубуючи вузол, намагатись його розплутати. Бути покірним, ссати дві матки. Не проганяти роботу в ліс. Не бити лежачого. Дурня не валяти, але клеїти. Бути лежачою колодою, під яку вода тече. Бути і рибою, і м’ясом, і тином, і ворітьми. Любити возити санчата – так само як і возити санчата любити. Один раз міряти, сім– відрізати. Пізнавати друга в біді, а ворога – в щасті. Я маю на увазі, що про мудрість марно говорити. Вона або є, або її немає. Мудрість мовчить і посміхається. Хоча це не означає, що вона не говорить і не сумує. І так далі.  

Твій чоловік – Андрій Бондар – теж письменник. Як ви «витримуєте» одне одного? І як вам працюється – можете писати одночасно, в одній кімнаті за різними комп’ютерами, чи працюєте «позмінно»?

Це якісь нестерпні кліше – начебто письменник повинен обов’язково бути вередливою й прикрою особою, нетерпимою та жорстокою з близькими, а вони мусять терпляче витримувати всі його знущання і покласти себе на вівтар літератури. Що там іще? Письменник далекий від побуту, не вміє оплачувати квитанції за світло, не здатен випрати власні шкарпетки, засмажити яйце, забити цвях, письменник – ексцентричний і дивакуватий, самітник, відлюдько, сварливий та складний у спілкуванні, проте якимось чином йому вдається на кожному кроці заводити цілу купу коханок і коханців, письменник завжди дуже бідний і дуже нещасний, він знає, що таке дно, у нього хворий жовчний, і взагалі багато хронічних хвороб, він безперервно курить, багато п’є, заздрить колегам-письменникам, та й узагалі всім підряд, він пліткує, ганить тих, хто успішніший за нього, про себе ж завжди говорить лише у суперлативах… Чому це письменник обов’язково мусить бути якоюсь такою порваною душею, атомним реактором, в радіусі якого на багато сотень кілометрів не здатна існувати жодна жива істота?Нам із Андрієм не доводиться одне одного «витримувати» – ми не зациклюємось на таких речах. Ми просто живемо разом, бо нам так добре, і займаємось тим, що любимо. Дуже-дуже любимо. Без чого не мислимо власного існування.  

Які твої критерії доброї літератури?

Добра література – це коли ти не розумієш, як цей текст зроблено. Коли, читаючи, відчуваєш, що тебе морозить, по спині пробігають мурашки, в горлі стає клубок, на очі накочуються сльози. Коли тобі після прочитання кілька днів поспіль сумно або – навпаки – весело, коли ти закриваєш книжку і підстрибуєш, переповнений бажанням негайно діяти. Коли бачиш, немов наяву, обличчя й постаті героїв, чуєш їхні голоси. Коли відчуваєш їхні настрої. Коли відчайдушно сподіваєшся на те, що з ними все буде добре. Закохуєшся в персонажів. Відчуваєш потребу розмовляти з ними. Добра література – це магія, яку не можна пояснити. Прийомів та фокусів просто не існує. Навіть самі автори не знають, звідкіля вона береться.

Яке місце посідає література в твоєму житті? Що є важливіше, а що рівнозначне?

На щастя, життя – не графік, не список і не таблиця. Як добре, що Господь не ведеться на наші імпульсивні дурості на кшталт «Я віддав би півжиття за…». Як добре, що ми зазвичай все ж не змушені вибирати «або-або», а можемо дозволити собі «і-і». Писання для мене – це мій спосіб життя. Буває, звичайно, по-різному. Ще зовсім недавно мені здавалось, що я можу більше ніколи не писати і почуватимусь при цьому абсолютно спокійною та вдоволеною. А ось зараз – ні, я не уявляю себе без писання. Мені добре, коли я пишу. Я отримую від цього задоволення. Я люблю це дрібне тремтіння, коли з’являється нова ідея, люблю і боюсь, коли бачу написані собою слова і не розумію, звідкіля вони взялися, хто мені їх нашепотів, яким це чином мені вдалося виловити їх із простору. Коли я пишу, то почуваюся на своєму місці. Відчуваю, що це правильно. І все ж я не хочу говорити про пріоритети. Людина не мусить зациклюватись на якійсь одній ролі, не мусить віддаватись на поталу стереотипів. Життя коротке – чому б не спробувати випробувати максимальну кількість можливостей, чому б не постаратися бути в усьому, що подобається, корисним і вправним.  

Чому ти покинула навчання? І чи не виникало бажання колись повернутися і отримати диплом хоча б для «галочки»?

Власне, тому, що терпіти не можу робити що-небудь для «галочки». Я відчувала, що марно витрачаю час. Вже краще було проводити ті години за читанням, скажімо. Більше користі. Мені не йдеться про жодні дипломи. Кому потрібні дипломи? Цеж маячня! Якщо я колись вирішу таки отримати вищу академічну освіту, то вже точно не робитиму це заради диплому. Я ніколи не шкодувала, що зробила це. Я ніколи не почувала себе менш освіченою, ніж ті, з ким я спілкуюсь. Відвідування лекцій, складання заліків та іспитів не завжди означає освіченість – це ж очевидно. І навпаки, відсутність диплому – це не ознака того, що людина не має освіти. Я не припиняю навчатись. Я роблю це щодня, і мені це не набридає. Навпаки – чим далі, тим відчуваю більшу жагу до читання, копирсання, дослідження.  

«Сьомга» – це спроба відкритися. Наступним буде досвід усунення свого «я», своєї приватної території з тексту? Про що наступна книжка?

Ні, не обов’язково ж щоразу діяти якось кардинально навпаки. Існує набагато більше можливостей. Існує стільки історій, стільки сюжетів. Я відчуваю слабкість до психологізму в літературі, до змальовування усіх цих крихітних детальок – натяків, непорозумінь, недомовок, причин і наслідків, мотивів, мізерних часточок, які, певним чином склавшись, здатні руйнувати людські долі чи керувати ними. Мене притягують людські стосунки, так само, як і людські вчинки. Я люблю таємницій непередбачувані, карколомні повороти. А ще – пограничні стани, сни, переходи в небуття, марення. Мене манять містика, моторошні знаки, потойбіччя. Побачимо, що з цього вийде.  

Ти перекладала Мануелу Ґретковську і Дж. Ролінґ. Чи зараз іще щось перекладаєш? Для чого це тобі? Коли при читанні тексту з’являється бажання не тільки дочитати його і комусь про нього розказати, а ще й перекласти?

Зараз не перекладаю, але, сподіваюсь, незабаром буду. У принципі, кожен твір, який вражає, який торкається чогось особливого в тобі, хочеться не просто переповісти, але й, так би мовити, «донести», поділитись. Хочеться, щоб інші отримали не менше задоволення від того, яке отримуєш ти. Це звичайне людське бажання ділитися чимось хорошим. На жаль, перекладати саме такі, близькі мені книжки, вдається не завжди. Тут усе залежить від нашого українського книжкового ринку, від видавництв, від їхньої спроможності купувати авторські права. До того ж, не всіх авторів я наважусь перекласти – є такі, до кого ще треба рости, або просто змінюватись, чи навчитись говорити іншою інтонацією, іншим способом. Проте все ще попереду.  

Чим тобі цікава фотосесія «Без Ознак Мистецького Життя», котру для тебе зробив Ростик Шпук (проект, де відомі письменники «перевтілюються» в бездомних людей, аби привернути увагу громадськості до цієї проблеми)? Які ще досвіди приваблюють?

Це була захоплива пригода, абсолютно новий досвід. Було цікаво відчувати себе героєм, персонажем, кимсь іншим, собою і не собою водночас. Такою собі лялькою, зомбі, якою керує людина з фотокамерою. Я мусила бабратись у багнюці, таляпатись у холодній річці, видряпуватись на радіовежу, вихилятися з вікна, і все це в тих чудернацьких костюмах «місцевої божевільної». Це була дуже цікава, весела гра. Я вважаю, завдання проекту «Без Ознак Мистецького Життя» – не перевтілитись у людину без даху над головою, не відтворити до найменших подробиць побут бездомного, а уявити себе кимсь іншим, привернути увагу до того, що способів існування – безліч, що можна бути ось таким ельфом сміттярок чи пришелепкуватою річковою русалкою. А досвіди – я відкрита для будь-яких нових досвідів.  

Яким літературним героєм якої книжки ти хотіла б побути?

Один із найбільших смутків – неможливість проживати всі життя відразу. Я хотіла б відчути на власній шкурі не лише переживання усіх літературних героїв, але й буквально усього людського населення Землі. Відчувати те, що інші, чути чужі думки, переживати тисячі, мільйони історій…  

Як змінюється погляд на світ після народження дитини?

Прямо пропорційно до того, як змінюється світ. У нього з’являється додатковий центр, і він починає балансувати, намагаючись не перевернутись. Доводиться вчитися жити по-новому, перелаштовуватись, чимось жертвувати, отримуючи натомість нові кліматичні умови, зміну державного устрою і кольору шкіри.Значно змінюється масштаб. Те, що раніше видавалось важливим, виявляється раптом не нанесеним на мапу. І навпаки – відкриваються величезні материки, архіпелаги, недосліджені землі, яких чомусь не помічала раніше – вочевидь, через зацикленість на дрібних об’єктах. Але головне – це не землетрус, а світанок. Поступовий і природний, невимовно гарний. Звичний і мільйони років такий самий.  

Які «прості» задоволення тобі подобаються?

Плавання (у будь-яких водоймах – за десять хвилин ходи від нашого дому прекрасне велике озеро), велосипедні прогулянки (сподіваюсь, цього року ми почнемо брати на них із собою і доньку), пригадування снів, читання, звичайно, та багато іншого. Віднедавна я ще роблю мило – таке у мене хобі. Натуральне мило, без шкідливих складників, пахуче і справжнє. До цього заняття я відчуваю справжню пристрасть. Мене збуджують уже самі назви інгредієнтів, ефірних і рослинних олій, всі ці додатки, комбінації, композиції. Треба бути максимально точним і уважним, бо мило робиться з гідроксиду натрію, а це смертельно небезпечна речовина, і помилка може стати трагічною. Треба одягати спеціальний одяг, захисні окуляри, рукавицій маску, вимірювати температуру спеціальним термометром. Це справжній ритуал, у результаті якого за певний час з кількох екзотичних олій та масел, води чи молока(або, наприклад, кави чи квіткової води), сухоцвіту, м’якоті фруктів та овочів з моєю допомогою утворюються кольорові бруски зі смачними запахами. Абсолютно нове відчуття для того, хто працює з такими невловними субстанціями, як слова – власними руками виготовляти щось матеріальне, щось таке автентичне, корискорисне, приємне, алхімічне, еротичне й містичне.

Розмовляв Андрій Любка 

Фото: www.azh.com.ua