Отож не пов’язуватимемо її виключно з останніми політичними подіями в країні. Звична фігура мови для людей, для котрих «непростий час» триває не перший десяток років. Адже для української книжки «простого часу» поки що не було, і чекати на нього, схоже, не доводиться. Можливо, тому, зокрема, що до «непростого» вже звикли ті, хто цю книжку робить. Нічого дивного — фігури мови від частого вживання інколи втілюються в реальність.

Список книжок, представлених на розгляд експертів Центром рейтингових досліджень «Еліт-профі», був досить великий — попри перманентно «непрості часи» — і може дещо розповісти нам про наші книжки, видавців, ринок. Утім, усе це доводиться «ділити на експертів», оскільки списки в їх «фінальному» і навіть «півфінальному» вигляді — справа їхнього смаку.

Однак про дещо можна сказати з упевненістю. Наприклад, про незаперечний інтерес видавця до України. Історичні праці, літературознавчі, видання раніше невідомих праць відомих авторів і невідомих стає стійкою тенденцією в українському книговиданні. Номінації «Хрестоматія», «Минувшина» і навіть «Обрії» — фактично повне торжество україністики. Маленький заповідник — підномінації перекладної літератури, художньої та нон-фікшн. Але вони демонструють не пульс сучасної думки та художнього слова, а консерватизм видавця й експерта. У художній літературі спостерігається нездоланний потяг до популярних імен (Памук, Еко, Муракамі тощо). Як, утім, і в нехудожній. Характерно, що лідером номінації «Софія» стала безсмертна праця «Думки» безсмертного Блеза Паскаля. Нічого не маю проти цього нашарування безсмертя. Але вибір експертів бентежить. Це те ж саме, коли б на конкурсі скрипалів Гран-прі отримав добре відомий запис Давида Ойстраха. Спробуйте посперечатися, що він грав геніально й найкраще за всіх. Але «Книга року» — це не тільки переклад, а й сума інших показників, серед яких новизна тексту для читача — не останній.

Нудний майже весь нон-фікшн, який не стосується України. Кілька перекладних більш-менш спеціалізованих гуманітарних видань, педагогіка, психологія, маркетинг — і це все. Негуманітарна література у сферу інтересу рейтингу, здається, взагалі не потрапляє. Цього року мені трапилася лише одна книжка, яка трохи виходила за межі суто гуманітарного поля. Ні тобі пристойного наукпопу, ні високочолої натурфілософії, ні логічних ігор і математичних головоломок. Ні навіть брошурки про торішню поп-зірку адронний колайдер. Навіщо? Про нього вже Ден Браун усе написав. Підномінація «Науково-популярна література», звісно, є. Але представляє переважно «поп», із дуже поодинокими й не дуже глибокими вкрапленнями «наук.».

Власне, наукпоп виявився витісненим у галузь дитячої літератури — тільки там представлено досить багато книжок «про взагалі». Але тут нас теж підстерігало розчарування — це книжки переважно енциклопедичного характеру. Тобто таки «взагалі». Уявлення про пізнавальну літературу, де слово «література» — головне, а «пізнавальна» — лише прикметник, залишилися в радянському минулому разом із Верзиліним, Перельманом та «книжками для дівчаток», які в захоплюючій художній формі навчали готувати борщ і класти латки, а не накладати макіяж і зваблювати чоловіків. У номінації «розвиваюча і пізнавальна література» власне літератури майже немає — тут панують енциклопедії, атласи, підбір біографій, фактів та знаменних місць.

Але це все не біда. Тому що книжка — передусім художня література. Більшість нормальних читачів узагалі гортають без інтересу всі ці «Софії», «Минувшини» та інші бувальщини, — їх закономірно цікавить, що б почитати зі «знаком якості».

Дуже характерним — хоча не надто райдужним — був той факт, що й нинішнього року «Книгою року» не став геніальний художній твір геніального українського белетриста. Можливо, це особливості «експертного» рейтингу. Знаєте, експерти — люди заумні, вони віддають перевагу літературі спеціальній, вузькій, спрямованій на їхнє, експертів, «коло обмежених людей». Чи переймаються вони тим, що там «піпл хаває»? Власне, для цього в умовах інших — неукраїнських — книжкових ринків існують списки бестселерів. Безпрограшний показник того, що вибирає «піпл».

Але в нас, на ринку власне українських книжок, підрахунку бестселерів немає. А якщо і є, то це, як правило, книжка «неукраїнського» походження. Не час і не місце розбиратися, «хто винен», — Українська держава, яка не бажає допомагати (чи хоча б не заважати) розвиткові української книжки, український читач, який воліє у масі своїй жувати дешеві в усіх сенсах російські сурогати в м’яких обкладинках, російський видавець, який багато й охоче працює над освоєнням українського ринку, чи український видавець із його досить дивними уявленнями про те, як, чого й скільки треба видавати, і з небажанням/невмінням працювати на власному ринку.

Розбивка на підномінації «Українська проза/драматургія/есеїстика» і «Жанрова література» тільки підтверджує в цілому убогість вибору. Об’єднання есеїстики, літератури та драматургії — наслідок неможливості вирізнити кожен жанр в окрему номінацію. Адже драматургія майже не видається, а есеїстика, якої видається трохи більше, часто не дотягує до того рівня, на якому є сенс узагалі розглядати книжку як потенційного лауреата. А відділення «літератури» від «жанрової літератури» виявляється абсолютно умовним. Особисто я далеко не завжди можу зрозуміти, чому та чи інша книжка опинилися в одній номінації, а не в іншій. Бо, власне, повноцінної «жанрової» літератури — детективу, бойовика, жіночого роману, фантастики в усіх її різновидах — український ринок у ринкових масштабах і ринковій якості фактично не продукує. Окремі «тамдевіни» і кокотюхи тільки підтверджують правило.

У власне лауреатський список рейтингу «Книга року 2009» потрапили вісім книжок — лідери своїх номінацій. Тільки «Дитячому святу» пощастило «проштовхнути» в цей список двох своїх лідерів. Переможцем за результатами фінального голосування експертів стала книжка Олександра Найдена «Народна ікона Середньої Наддніпрянщини в контексті селянського культурного простору», видана Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ.

Решта місць розподілилися так: Григорій КОЧУР, «Література та переклад», видавництво «Смолоскип»; Блез ПАСКАЛЬ, «Думки», видавництво «Дух і Літера»; «Український космос», видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»; Василь ШКЛЯР, «Залишенець. Чорний Ворон», видавництво «Клуб сімейного дозвілля»; «Україна: хронологія розвитку», том 2, «Давні слов’яни. Київська Русь», видавництво «Кріон»; Володимир РУТКІВСЬКИЙ, «Джури-характерники», видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»; «Сучасна літературна компаративістика: стратегії і методи. Антологія», видавництво «Києво-Могилянська академія».

Катерина Паньо