Кнутс Скуєнієкс випустив близько 15 власних збірок поезій, понад 20 книжок перекладів поезії. Українську мову вивчив самостійно під час перебування в таборі разом з українськими політв’язнями. Має різні міжнародні премії та відзнаки, є кавалером кількох орденів, зокрема іноземних держав.

Перекладав поезії Лесі Українки, Тараса Шевченка, Богдана-Ігоря Антонича, Івана Драча, Юрія Садловського, 1994 року отримав премію Івана Франка, 2006 року – нагороджений Національною спілкою письменників України і товариством «Україна-Світ» Почесним знаком.

«Я дивний старий, – заявив мені, всміхаючись, пан Кнутс одразу на початку нашої розмови. – Так легше жити, щоб не бути надто серйозним». Насправді він виявився захопливим співрозмовником, від якого ще треба повчитись оптимізму, енергійності та цікавості до життя. Отож, про книжкові свята у Латвії, перекладну літературу та добрі книжки читайте у ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET.

- Чи вперше Ви у Львові? Які Ваші враження?

- Я, мабуть, п’ятий раз у Львові. Вперше був 1969 року. Тільки звільнився весною з табору, а вже влітку разом з дружино ми приїхали до Львова та Києва у відрядження. Це була моя перша зустріч зі Львовом, дуже добра зустріч. Тоді ми пішли у Спілку письменників з паном Ростиславом Братунем, Романом Лубківським, прийшли представники редакції журналу «Дзвін», тоді це ще був «Жовтень». Ми добре товаришували з хлопцям з цієї редакції. Шкода, вже багатьох з них немає. Коли я приїжджав до Львова, завжди заходив у редакцію «Дзвону», і навіть моя дружина, коли їздила у туристичну поїздку до Угорщини, а тут мусила пересісти на інший потяг, то 4-5 годин чекала пересадки, відтак гостювала тут. І львів’яни, і кияни гостюють у мене. Приїжджав до мене Роман Лубківський, Іван Драч, Іван Лучук з командою.

Я завжди мав симпатію до України, до української літератури, до української поезії. Не так багато я переклав, але для мене важливо більше спілкуватися, відчувати дух країни, особливо Львова.

- У Львові щороку відбувається «Форум видавців». Чи проходять схожі заходи в Латвії?

- Так, є схожі проекти, але не в такому розмірі, не в такому масштабі. Не можна порівнювати розміри Латвії з розміром України. Та щороку в нас проходять книжкові свята. Також кожної осені у нас регулярно проходять дні поезії. Це така традиція. Якраз коли у вас проходить Форум, у нас відбуваються дні поезії. Це фактично тиждень поезії в Ризі, а в провінції, селі, районах, – це буде, мабуть, цілий місяць поезії. Це дуже добре так зустрічатись з публікою. У селі, до речі, люди багато читають, вони добре нас знають.

- У ході візиту до Львова Ви займалися пошуком видавців, партнерів?

- Ні, мені запропонували приїхати до Львова колеги з центру латвійської літератури. Центр займається тим, що розповсюджує латвійську літературу за кордоном, шукає перекладачів на різні мови у різних країнах, дає невеликі гранти таким перекладачам. Зараз готується до випуску моя книга польською мовою, для її перекладу центр надав підтримку. Переклад зробила польська магістрантка з Познані. Вона дуже добре розмовляє латвійською мовою, вивчила її, до речі, в Познані. Також є гурток латвійської мови у Варшаві.

Ми маємо давні традиції перекладу з чехами. Карлів Університет випустив 3-4 покоління людей, які знають латвійську. Балтійські країни взагалі дуже добре володіють латвійською та литовською мовами. Чехи, до речі, завжди перекладали латвійську літературу тільки з оригіналу. Я маю таку мрію – створити кафедру балтистики у Львівському та Київському університетах. Хочу сказати, у нас немає проблеми читати українську літературу. Багато моїх колег, які взагалі не розмовляють українською, добре пасивно нею читають та перекладають. В Україні працює перекладачем мій добрий друг Юрко Завгородній, працює в Києві, але цього замало.

Мені здається, немає перекладачів латвійської прози. Колись була пані Ірина Ліповецька, та навіть не знаю зараз нічого про неї. Потрібні нові сили для цього, щоб були хоча б малі гуртки латвійської мови, щоб люди, які до них ходять, потім могли приїхати до нас, закінчити освіту у наших університетах, щоб стати спеціалістами. Це, мені здається, не тільки моя мрія.

- Які книги Ви придбали у Львові?

- Я купив небагато. А точніше тільки одну українську книгу – «Українська мова без табу». Маю вже багату колекцію російських словників, польських лексичних словників, збірники фольклору. Я фольклорист. Мене цікавить вся мова цілком.

- 1978 року Ви дебютували зі збіркою віршів. Чому саме поезія?

- Хто знає... Я й сам не знаю. Мені здається, поетом людина попросту може народитися, але проходить часом багато років, поки людина до цього доходить. А інколи – відразу. У різних людей це по-різному.

- Наскільки популярна у Латвії поезія?

- Дуже популярна. Це, напевно, найпопулярніший жанр літератури. Латвійці люблять поезію. І знають своїх поетів, як відомих кіноакторів. Я завжди маю свого читача. Навіть тепер. Зараз трохи люди розділилися – хтось тепер читає більш молоду поезію, але загалом кожен добрий поет має свого читача.

- Тобто, наскільки я розумію, література в Латвії розвивається дуже інтенсивно…

- Тепер дуже важка справа з виданням. У ситуації економічної кризи в нас зробили дуже високі податки на літературу і багато невеликих видавництв вже практично збанкрутували. Але це такий перехідний період. Мені здається, що, мабуть, за рік-два почнеться друге життя. Не одразу, тому що зараз ми у дуже важкій економічній ситуації. Поет звичайно пише і мусить писати. Прийде час, і не буде порожнього місця.

- Чому Ви зацікавились перекладом саме української поезії?

- Я маю широке серце, цікавлюсь не тільки Україною. Та так вийшло, що я краще чи гірше, та можу спілкуватися українською мовою. Я перекладав поезію майже зі всіх слов’янських мов, навіть з мов маленьких народів, – русинів, лужицьких сербів тощо. Також я перекладав з романських, скандинавських. Я практично жив цим, це був мій хліб. Мене не так багато друкували. Я чекав на свій дебют після табору ще 9 років… Я перекладав весь час. Іноді міг висловити через переклад те, що не міг висловити власною поезію через цензуру.

- Які Ваші улюблені автори та книги?

- Важко мені згадати. Зараз повернувся до доброї російської літератури. Давно вже її читав, тепер перечитав романи Юрія Тинянова.

Це справді література найвищого рівня. У неї багата мова. Завжди радісно читати літературу високого рівня. Також дуже люблю поезію Миколи Вінграновського. Мені здається, це найкраща українська мова, яку я читав. До речі, на латвійську мову було зроблено його конгеніальний переклад. Його зробила поетеса Візма Белшевіца (вже померла), яка була дуже прив’язана до України, особливо до Львова. Вона була така смілива, від того трохи і постраждала, були політичні скандали. Якось її викликали на справу Івана Дзюби через «Націоналізм чи русифікацію», а вона це читала. Її покликали бути свідком. Отож, вона казала, що солідарна з Дзюбою. Не побоялась…

- Чи не боїтесь, що література повністю комерціалізується?

- Ні. Я, наприклад, більше читаю добрі американські детективи. Але це вже класика, це 20-30-ті роки ХХ сторіччя: Ерл Стенлі Гарднер, Рекс Стоут. Агату Крісті ми вже давно пройшли. Коли добре написано, добре задумано, я не роблю різниці, чи це нова література, а чи ні…

- А що для Вас – добре написана книжка?

- Важко сказати. Насамперед, щоб була інтрига, щоб були характери. А найголовніше, щоб це було написано доброю мовою!

Довідка ZAXID.NET

Кнутс Скуєнієкс народився 1936 року у Ризі в сім’ї акторки та поета. Починав учитися у Латвійському університеті, потім у Літературному інституті ім. М. Горького в Москві. Попрацював за фахом менше року, бо 1962 р. його несправедливо звинуватили у протиправній діяльності. Одним із «серйозних» звинувачень було зберігання забороненої літератури – у домашній бібліотеці знайшли Британську енциклопедію англійською мовою, яка залишилася від батька. Сім років провів у виправній колонії в Мордовії серед політичних в’язнів, з яких найбільше було українців. Там він і вивчив українську мову.

Першою книжкою К. Скуєнієкса, яка побачила світ після звільнення, була перекладна збірка віршів Лесі Українки «Сестра громовиці». 2001 р. до Третього круглого столу поетів Європи К. Скуєнієкс видав антологію, в якій представив поряд з мовою оригіналу свій переклад одного вірша майже з кожної європейської мови: 73 вірша – 73 мови.

Ліля Кузік 

Фото: lv.wikipedia.org