Жанр: детектив

«Ви всього лише патрульна. У вас нема компетенції для розслідування вбивства», - ось таке поліцейська Власта Коваль почула від слідчого Єгора Скляра. І це він ще не додав – колега з патруля не має для того клепки в голові, але щиро впевнений к цьому. Власта має про слідчого аналогічну думку, проте змушена переступати через себе й час від часу дзвонити. Буквально нав`язуючи свою допомогу – Ксенії Циганчук удалося передати в новому детективі про рівненських поліцейських саме таку манеру своєї героїні. 

Коваль – єдина, хто протистоїть чоловічому світові, який репрезентують не лише злочинці, але й правоохоронці. «Убивця з підземелля» продовжує цикл незвичних для українського детективу поліцейських романів, розпочатий минулого року твором «Кривавими слідами». Стосунки слідчого і патрульної у новій книзі – прогрес порівняно з попередньою. Бо, найперше, робить образи Коваль та Скляра об`ємнішими, ніж було, саме через конфлікт. 

Авторка дає обом більше діяти, частіше розводить по службових функціях, що додає кожному індивідуальних рис. Власта у складі патруля раз по раз стикається із представниками соціального та суспільного дна, передусім – алкоголіками, пропахлими власною свіжою сечею, наркоманами та бомжами. Один із них дав історії початок, виявивши в підземеллі жіночий труп. Жертву, Камілу Пасічник, убивали так довго й ретельно, що перша думка – діяв маніяк. Та вже незабаром Власта має іншого підозрюваного, чоловіка покійної. Весь вільний від патрулювання рівненських вулиць час вона намагається довести провину Романа Пасічника. Тим більше, він працює охоронцем і контужений – цілком може виявитися маніяком. 

Своєю чергою, Єгор Скляр показаний не ідеальним поліцейським. Чи не єдиним таким на обидва романи. Він розійшовся з коханою, п`є після служби, вештається нічними барами, знімає випадкових подружок для сексу на одну ніч. Крім того, дивиться вовком на колег. Один із них, Євгена Кир`ях, попри це ставиться до Скляра, як до друга, а його дружня опіка чимось нагадує стосунки доктора Вілсона з прикрим доктором Хаусом і з однойменного серіалу. Саме Кир`яха хотіла б бачити своїм порадником Власта, проте Євген через вроджену тактовність уникає контактів із набридливою патрульною. Другий опер, Тарас Нагай, показово терпить Євгена з його вибриками та заскоками – але саме він у критичній ситуації рятує Склярові життя. 

На відміну від Коваль, слідчий Скляр зайнятий і перейнятий не лише вбивцею з підземелля. Згодом його викликають на інше вбивство– власника антикварного магазину Олега Васильченка.  І тут уже ніхто не говорить під руку, не пропонує наполегливо власних версій. Тим більше, відразу є не лише підозрюваний, а й докази проти нього. Причому – неспростовні. Отут уже Скляр показує себе міцним професіоналом. І на ці якості не впливають ані схильність до алкоголю, ані звичка до нічних клубних загулів. 

Структура поліцейського роману передбачає подібні ходи. Наявність відразу кількох злочинів, які мають розкривати герої, зазвичай допомагає автору краще їх промалювати, а читачам – уявити ширшими, настільки різноплановими, наскільки дозволяє обсяг «серії» та рамки детективного жанру. Проте Ксенія Циганчук дещо підрихтувала класичну схему. Вбивства жінки в підземеллі та антиквара у власній квартирі скоєні різними, незнайомими між собою злочинцями. Та мають дещо спільне: мотив і природу. 

У цьому місці треба уникнути спойлерів і водночас – звернути увагу на поставлену авторкою проблему. Романом «Убивця з підземелля» вона долучається до розмови про втрату будь-яких стримуючих факторів та моральних орієнтирів у тих, хто народився вже у 2000-них чи на зламі тисячоліть. Оскільки читачі детективів в Україні здебільшого дорослі люди, вони мають нагоду побачити темний бік дітей. Не своїх чи сусідських або знайомих – дітей нашої доби, мешканців великих міст, які не звикли йти до вирішення проблем довгим, безпечнішим шляхом. 

Все і зараз – гасло, яким озброюються діти вже кількох поколінь, народжених або після Другої світової, або під час будь-якої іншої, локальнішої війни. Тому детектив є найбільш вдячним для постановки проблеми жанром. Згадати хоча б «Ліфт на ешафот», написаний французьким автором Ноелем Калефом ще 1956-того року. Або «Спосіб убивства» Еда Макбейна, що вийшов 1959-того. 

До недоліків нового роману Ксенії Циганчук можна помітне зниження темпу оповіді й динаміки подій ближче до середини історії. Розслідування вбивства у підземеллі буксує, сюжет разом із ним. Тож складається враження – перехід до вбивства власника антикварної крамниці мав на меті перезапустити, перезавантажити історію, надати чарівного копняка, прискорити події. Та чи не так, це вдається – темп відновлюється, все стає значно жвавішим, аж до фінальної сутички з бандою вбивць-відморозків. 

Безперечний позитив – увага авторки до процедурної частини розслідування. Не лише описаного в творі, слідства як процесу. Не пригадую, зокрема, щоб в українському детективному романі на сучасну тематику багато говорили про підтасовку доказів за допомогою звичайного ноутбуку і загалом про технічний бік слідчої роботи. Наприклад, знаєте, що таке одорологічна експертиза? Прочитаєте «Убивцю з підземелля» - будете знати. 

Оцінка**** 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.