Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Головна\Авторська колонка\Лівий рух на правому березі

Авторська колонка

Лівий рух на правому березі

Радіохвилі – це як брижі на ковдрі життя: накрився з головою і не чуєш бурмотіння мовців. Тим паче коли вони повторюють зади політичної грамоти з таким патріотичним захватом, що аж уявні ґранти, як воші з дідівського кожуха, сиплються у молоді вуха…

У розмові з поетом на одному з українських радіо репортерка заважує, що головне мати свій власний корпус ідей – в культурі, суспільстві, науці. Свій, а не нав’язаний гегемоном – Москвою чи кимось іншим. Вона нагадує, що усвідомлення свого права на такий корпус прийшло до нас лише у 2014 році, коли виявилося, що здобути не тільки його, але й будь-що можна тільки силою. Після 2022 року, як мовить репортерка, коли почалась «справжня м’ясорубка», ми потрапили в ситуацію морального вибору (очевидно, щодо національного характеру згаданого корпусу ідей).

Насправді ж, щоб нікуди вкотре не «потрапляти», ми мали б всього лише згадати постуляти Миколи Міхновського з його «Самостійної України», і питання будь-якої гегемонії відпало би саме. «Всі люди – твої брати, - писав перший ідеолог українського націоналізму, але…» - хто саме нам історично «не брат», згадаєте (знайдете) самі. Тож не в 2014-му, а в 1917-му році наші «національні» предтечі так само згадали про «власний корпус ідей», який Міхновський на чолі зі своїм полком запропонував Центральній Раді, поклавши до ніг її соціялістичного проводу цю саму «незалежність», але провід в особах хоч би й Грушевського, а далі й Винниченка, маючи власного соціялістичного «гегемона», заслав його на румунський фронт, щоб не баламутив народ своєю дрімучою «самостійністю». Точніше, як сказав Петлюра про Міхновського, «обмеженістю і вузькістю».

До речі, чому ж «лівий», спитаєте? І чому на «правому» березі? Це з сучасного жаргону, як розумієте, коли той самий поет питає, чому цей націоналістичний журнал такий «лівий», а його слухачі обирають керманича «по-приколу». Що ж до «правого» берега, то вигадайте якісь свої евфемізми, щоб автору сих рядків не на румунський фронт, а куди ближче.

Загалом, як бачимо, і сьогодні ідеї Міхновського не в пошані, натомість тих самих «народних» вчителів ми всіляко вивчаємо, пишучи про них романи, популяризуючи, як «живих» і пояснюючи, «як їх читати». І лише іноді – так обережненько, лише останнім словом у своєму «роздумі» про феномен героїв в історії та культурі – черговий пророк-аналітик натякне, що згаданий корпус ідей (як і його представник), може виявитися (свят-свят-свят!) не «лівим», як всі наші поети з репортерками, а «правим».

Маючи на увазі не «ясний розум», а сильну руку.

Ілюстрація: Валер Бондар. Микола Міхновський. Пам’яти діячів РУП-СВУ-СУМ. 1991 рік

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери