Хай там як, але наприкінці життя руки у Сезанна і Франка стали схожі на пташині кігті. Передмову до книжки про Сезанна писав нарком освіти Луначарський, Франко закликав русинів називати себе українцями. Здавалося, заслуги майже однакові. Хіба що русинам, чи пак українцям, наркоми передмови не писали - лише вироки. Гаразд, не Франкові, але його земляка Сашка Білого, який в сільраду з автоматом заходив, і якого наркоми вбили, хоронили подібно до Франка. Відомого письменника ховали в чужій сорочці, бо своєї не мав – у Білого так само костюма не було: які костюми в народного повстанця?

І так само харківський художник Валер Бондар, який любив цитувати слова Сальвадора Далі про те, що кожен його плювок – геніяльний. Сам він наприкінці життя аж до самої смерти теж плювався, як і французький мистець – але в хусточку, бо так сталося після вуличної бійки. Так само у нього, як у Далі, який мав роботу  «Передчуття громадянської війни», була картина на «воєнну» тему, і це задовго до всіх воєн! Ламкий чоловічок на тлі ядерного вибуху – у зовсім не схожій на Валерів стиль манері.