Коли Україна програвала війну з Росією, дезертирували хорунжий полку важкої артилерії УНР Петро Панч і Володимир Сосюра з 3 гайдамацького полку (за книгою Леоніда Куценка "Dominus Маланюк. Тло і постать"). Гадаю, так поступив і гайдамака Олександр Довженко (коли Іван Козловський приїхав у 60-і роки в Сосницю добиватися відкриття музею Довженка, селищний голова – комуніст обурено вигукнув: «Шо – тому гайдамаці музей!?». На В”юнищі пам’ятали, як він заїжджав у бекеші і чорному шлику). 

А ось старшина Євген Маланюк пішов з українським військом в еміграцію.

Думаю, з цього стався відбиток на всю українську радянську літературу - вони ж знали, що є дезертирами. І це їх мучило, а не тільки гніт комуністичної системи...
Тож,і говорячи словами Маланюка про Тичину, можна сказати і про всю радянську українську літературу - "від кларнета твого позолочена дудка осталась"...