Re: цензії

24.11.2025|Наталія Богданець-Білоскаленко, доктор педагогічних наук, професор
«Казки навиворіт»: Майстерне переосмислення народної мудрості для сучасної дитини
23.11.2025|Ігор Зіньчук
Світло, як стиль життя
21.11.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук
Світлотіні свободи
18.11.2025|Ігор Чорний
У мерехтінні зірки Алатир
17.11.2025|Ігор Зіньчук
Темні закутки минулого
Лірика поліської мавки
08.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Світлойменність
05.11.2025|Віктор Вербич
Коли життя і як пейзаж, і як смерть
Галичани та духи мертвих: історія одного порозуміння
04.11.2025|Надія Гаврилюк
“Перетворює затамування на захват”: поезія Богуслава Поляка
Головна\Авторська колонка\Соловʼїна, баранова…

Авторська колонка

18.11.2012|21:29|Євген Баран

Соловʼїна, баранова…

Читаю Олега Соловʼя і плачу. Олег так гостро, і так правильно все пише. Завжди. У літературі ХХ століття, говорю про маргінес, себто, про «солов´їну, баранову», є декілька літераторів, які перейшли межу літератури і наблизилися до життя: Аркадій Любченко у своїх «Щоденниках», Євген Пашковський і Олесь Ульяненко у власній творчости, Олег Соловей у критиці. Мало? Досить, аби говорити про феномен правди у літературі.

Однак. Олег Соловей зачепив дражливу тему - тему українських часописів. Нещодавно я, яко голова обласного осередку Спілчан (чи сОпілчан, як колись дражнився Іван Андрусяк), отримав офіційного листа, де мене зобов´язують підтримувати «ЛУ» і журнал «Київ». Не маю застережень щодо потрібности обох видань. Не кажу про рівень газети, бо там мене друкують, але проблем у ній вистачає, і вони не пов´язані з бажанням чи можливостями редактора і редакції. Вони разом роблять героїчні зусилля, аби  це видання, якому виповнилося 85 років ЖИЛО і було ЖИВИМ.

Не розумію, чому я повинен підтримувати часопис «Київ», коли у мене в івано-франківську є часопис «Перевал», і я близький до чортківської «Золотої Пекторалі» (про яку Соловей каже, що вона не відіграє помітної ролі в літпроцесі) і львівського «Фор[м]арту», якого оце відновив Гордон (хоча із андеграундного часопис у редакторській передовиці перетворюється у галицький «лепківізм» (Бодьо - інтелігентний і галицький Бодьо Лепкий)...

Справа не у тому, що простір українства звужується. Справа у тому, що українство пробує грати у глобалізаційні ігри (пробує вавилонську вежу будувати), не зафіксувавшись як серйозна політична і державна даність.

Часописи в Україні програють битву за битвою, не беручи участи в жодній. З тих видань, про які можна говорити є декілька. Вони опираються смерті, хоча й покликані нею: «Курʼєр Кривбасу» (добрий журнал, але статичний у своїй добрості, і як такий, вже давно мертвий; черга публікацій на 20 літ у часописі говорить про гру на виліт, а не на процес); «Березіль» (без можливостей і без підтримки, але на ентузіазмі і на доброму естетичному чутті головного редактора); «Золота Пектораль» (тримається на «рванні жил» Володі Погорецького і його наївній вірі у спілчанську підтримку, тут підтримку Михайла Слабошпицького). Інші видання - дюже герметичні, хоча й не безнадійні: львівський «Дзвін», івано-франківський «Перевал», ..... всьо...

«Сучасність» - зажерлася у власному бажанні розбагатіти, «Вітчизна» не витримала зажерливости редакційних патріотів.

Підтримки і дотацій ніхто не має. Про т.зв. державні «подачки» не згадую.

Передплата відсутня. «Божиться» «Буковинський Журнал», що має 500 передплатників. Закриваю очі і вірю брехні. Бо хочу вірити.

Хто міг би підтримати українські часописи? Українські бібліотеки, які самі потребують підтримки, хоча ситуація там дещо краща, але читача треба заманювати. Хоч бери і голих дівчат при вході став, може хтось подумає, що це легалізований Будинок Розпусти???

Про школи, коледжі, інститути й інституції, разом із державними й національними університетами, - мовчу. Там давно не видаються гроші на підтримку українських літературних часописів. Звинувачувати нема кого, поїзд давно поїхав... Тепер самі навчальні заклади стоять перед проблемою  і дилемою виживання. Бо наплодилися у час державного безчасся, яко блохи, а рівень професіоналізму - прости і помилуй нас Господи...

Учителі здебільшого нічого не читають, крім учительних шпаргалок і збірок анекдотів. Викладачі літератури викладають літературу за рецептами середини ХХ століття, без ідеологічної віри й індивідуального ентузіазму. Про сучасну літературу взагалі нічого не знають і не хочуть знати. Або байдужі до неї, або бояться, або агресивні за принципом: не читала і не буду...

Що залишається? Товкти воду в ступі. Говорити про літературний процес; видавати часописи, коли не знаєш, куди подіти тих 200-300 примірників, які вже оплачені; вчити іноземні мови і стоїчно вбивати в собі українця.

А можна просто писати українською і плекати власну геніальність. А потім у залі «мертвих літератур» влаштовувати грандіозні виступи «солов´їною, барановою»... Вона ж то витримає. До останнього  Соловʼя. Чи то пак Барана...



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

24.11.2025|14:50
Коли архітектура, дизайн і книги говорять однією мовою: вечір «Мода шаблонів» у TSUM Loft
17.11.2025|15:32
«Основи» готують до друку «Бард і його світ: як Шекспір став Шекспіром» Стівена Ґрінблатта
17.11.2025|10:29
Для тих, хто живе словом
17.11.2025|10:25
У «Видавництві 21» вийшла друком збірка пʼєс сучасного класика Володимира Діброви
16.11.2025|10:55
У Києві провели акцію «Порожні стільці» на підтримку незаконно ув’язнених, полонених та зниклих безвісти журналістів та митців
13.11.2025|11:20
Фініш! Макс Кідрук завершив роботу над романом «Колапс»
08.11.2025|16:51
«Поети творять націю»: У Львові стартував II Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
05.11.2025|18:42
«Столик з видом на Кремль»: до Луцька завітає один із найвідоміших журналістів сучасної Польщі
04.11.2025|10:54
Слова загублені й віднайдені: розмова про фемінізм в житті й літературі
03.11.2025|18:29
Оголошено довгий список номінантів на Премію імені Юрія Шевельова 2025: 13 видань змагаються за звання найкращої книжки есеїстики


Партнери