|
Читаю Олега Соловʼя і плачу. Олег так гостро, і так правильно все пише. Завжди. У літературі ХХ століття, говорю про маргінес, себто, про «солов´їну, баранову», є декілька літераторів, які перейшли межу літератури і наблизилися до життя: Аркадій Любченко у своїх «Щоденниках», Євген Пашковський і Олесь Ульяненко у власній творчости, Олег Соловей у критиці. Мало? Досить, аби говорити про феномен правди у літературі.
Однак. Олег Соловей зачепив дражливу тему - тему українських часописів. Нещодавно я, яко голова обласного осередку Спілчан (чи сОпілчан, як колись дражнився Іван Андрусяк), отримав офіційного листа, де мене зобов´язують підтримувати «ЛУ» і журнал «Київ». Не маю застережень щодо потрібности обох видань. Не кажу про рівень газети, бо там мене друкують, але проблем у ній вистачає, і вони не пов´язані з бажанням чи можливостями редактора і редакції. Вони разом роблять героїчні зусилля, аби це видання, якому виповнилося 85 років ЖИЛО і було ЖИВИМ.
Не розумію, чому я повинен підтримувати часопис «Київ», коли у мене в івано-франківську є часопис «Перевал», і я близький до чортківської «Золотої Пекторалі» (про яку Соловей каже, що вона не відіграє помітної ролі в літпроцесі) і львівського «Фор[м]арту», якого оце відновив Гордон (хоча із андеграундного часопис у редакторській передовиці перетворюється у галицький «лепківізм» (Бодьо - інтелігентний і галицький Бодьо Лепкий)...
Справа не у тому, що простір українства звужується. Справа у тому, що українство пробує грати у глобалізаційні ігри (пробує вавилонську вежу будувати), не зафіксувавшись як серйозна політична і державна даність.
Часописи в Україні програють битву за битвою, не беручи участи в жодній. З тих видань, про які можна говорити є декілька. Вони опираються смерті, хоча й покликані нею: «Курʼєр Кривбасу» (добрий журнал, але статичний у своїй добрості, і як такий, вже давно мертвий; черга публікацій на 20 літ у часописі говорить про гру на виліт, а не на процес); «Березіль» (без можливостей і без підтримки, але на ентузіазмі і на доброму естетичному чутті головного редактора); «Золота Пектораль» (тримається на «рванні жил» Володі Погорецького і його наївній вірі у спілчанську підтримку, тут підтримку Михайла Слабошпицького). Інші видання - дюже герметичні, хоча й не безнадійні: львівський «Дзвін», івано-франківський «Перевал», ..... всьо...
«Сучасність» - зажерлася у власному бажанні розбагатіти, «Вітчизна» не витримала зажерливости редакційних патріотів.
Підтримки і дотацій ніхто не має. Про т.зв. державні «подачки» не згадую.
Передплата відсутня. «Божиться» «Буковинський Журнал», що має 500 передплатників. Закриваю очі і вірю брехні. Бо хочу вірити.
Хто міг би підтримати українські часописи? Українські бібліотеки, які самі потребують підтримки, хоча ситуація там дещо краща, але читача треба заманювати. Хоч бери і голих дівчат при вході став, може хтось подумає, що це легалізований Будинок Розпусти???
Про школи, коледжі, інститути й інституції, разом із державними й національними університетами, - мовчу. Там давно не видаються гроші на підтримку українських літературних часописів. Звинувачувати нема кого, поїзд давно поїхав... Тепер самі навчальні заклади стоять перед проблемою і дилемою виживання. Бо наплодилися у час державного безчасся, яко блохи, а рівень професіоналізму - прости і помилуй нас Господи...
Учителі здебільшого нічого не читають, крім учительних шпаргалок і збірок анекдотів. Викладачі літератури викладають літературу за рецептами середини ХХ століття, без ідеологічної віри й індивідуального ентузіазму. Про сучасну літературу взагалі нічого не знають і не хочуть знати. Або байдужі до неї, або бояться, або агресивні за принципом: не читала і не буду...
Що залишається? Товкти воду в ступі. Говорити про літературний процес; видавати часописи, коли не знаєш, куди подіти тих 200-300 примірників, які вже оплачені; вчити іноземні мови і стоїчно вбивати в собі українця.
А можна просто писати українською і плекати власну геніальність. А потім у залі «мертвих літератур» влаштовувати грандіозні виступи «солов´їною, барановою»... Вона ж то витримає. До останнього Соловʼя. Чи то пак Барана...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2012/11/18/212937.html
|
