Адже, серед іншого, з П. Мідянкою ми ще й однолітки. Я ходив у «Б» клас, а він у «В». І пригадую навіть перший його поетичний успіх у сільському клубі Широкого Лугу. Тоді нас, усю восьмирічну школу, зігнали на зустріч з когортою ужгородських письменників у переобладнану під сільський клуб жидівську бухню. Петро Мідянка та ще Ганна Дьолоґ прочитали свої вірші. Про що й про кого читав Петро, зараз не пригадую, а Дьолоґ прочитала свій вірш про Степана Вайду. Нині, коли приїжджаю в Широкий Луг і зустрічаю Г. Дьолоґ, іронізую: «Анничко, розкажи ми´ вірш про Вайду».

Широкий Луг - виняткове село. Звідси, з-під полонин хребта Красна, бере початок дорога всіх доріг, звідси одна з приток річки Тересви Лужанка дарує - через Тису й Дунай - Чорному морю фрішну (прохолодну, міцну - Я.О.) водицю. То скажіть, хіба не велено самим Богом, аби Широкий Луг вважався столицею верховинських поетів...

Тішить мене й те, що уродженки сього села Оля Олексій та Оленка Русин, які тут повиростали й уже вийшли заміж і виїхали звідси на інші села, видали по збірочці, а мо´ вже й по кілька, своїх віршів. (Звісно, без піару). Та й затятий русинський поет (нині мешкає в Ужгороді) Володимир Танчинець з переяславським корінням уперше тут побачив світ і закінчив восьмирічку...

А ось недавно, побувавши в Широкому Лузі, я відкрив для себе ще одне юне поетичне обдарування. Іринку Олексій!

Не вважаю себе маститим поетом, але як видавничий працівник - видав поетичних - і не тільки - збірок (книжок) чималенько. То, скажемо так, від Данте до Сосюри трохи тямлю у тих віршованих «разках намиста». Поетом, як і алмазом, спершу, безумовно, потрібно народитися, щоб стати відтак штучно ограненим діамантом. Але, безперечно, се коштує чимало зусиль. Та, попри те, поет без вразливої щирої душі та чіткого споглядання снайпера нічого не вартий. А без кебети, й поготів...Ось через що я й захопився юними, можна сказати, ще не дуже вправними віршами, (з безліччю поки що дієслівних рим), Іринки Олексій, написані нею впродовж минулого року, в шостому класі. Нині Іринка - семикласниця.

Що не кажіть, а діткам з містечок, міст і просунутих батьків набагато легше «записатися» в тусовки відомих (але не дуже) поетів. Панночку Іринку в даному разі нічого з переліченого не гріє. Тільки, хист юної пташки. Пригадуєте з Лесі Українки: «На шлях я вийшла ранньою весною. // І тихий спів несмілий заспівала...»

Ага... Трохи не забув. Здається, 15 жовтня, незабаром, у Києві відбудеться черговий з´їзд членів-письмаків, на якому вкотре рятуватимуть шкуру, чи то пак посаду свого очільника Ваву-нардепа його ж колеги з областей. Неодмінно там буде й достойник Петро Ходанич як голова правління Закарпатської організації НСПУ. Приїде, може, й не сам... І кошти у Вави-нардепа на те утримання знайдуться.

Добре б було, щоб П. Ходанич перед поїздкою на той з´їзд десантувався у Широкому Лузі, як років сорок тому його попередники, та й відкрив з колегами-правлінцями ще хоч би одного поета. Адже, то - їхній прямий обов´язок.

Усього вдосталь має край вище дупи Європи: від попів, ментів до злодюг і бізнесовці; а з поетами, на жаль, тута не густо. Тож, столиця верховинських поетів - Широкий Луг завше радий знаним гостям з долини...