Оскільки для авторів такі писання завершуються, як правило, трагічно, про що свідчить наша історія, то й мало хто береться за таке. Утім все-таки хтось ще наважується…

Хай там як, але навіть факт того, що українське суспільство в романі «Релігія» Сергія Постоловського описується із «зручної» відстані у кількадесят років, його (і роману, і суспільства) аморальності й неполіткоректності аж ніяк не приховати. Тож варто подумати перед тим, як зануритися у цю химерну (і майстерну) суміш магічного реалізму, у якому життя людства поєдналося з посланцями Бога та прислужниками Сатани, альтернативної історії з відвертим присмаком збочених людських бажань і непристойних сексуальних ігор та політичного роману, що описує Україну ХХІ століття після закінчення Визвольної війни проти загарбницької Росії.

Отже, перед нами оповідь про життя чоловіка, жорстокого та всесильного Глави Таємної Поліції України, який, щоб помститися своїм мертвим, змінив хід самої історії, виклавши у своєму таємному щоденнику, що потрапив до його онука, легенду про Проповідника - чи то людину, чи то істоту, чи то справжнього посланника Бога. «Чи знаєте ви, як почувається людина, чий звичний світ руйнується в одну мить? – питає нас вищезгаданий читач цього самого щоденника. - Така людина почувається саме так, як почувався тоді я - Василь Загорянський, чий дід був видатним кардіохірургом, глибоко віруючою людиною, лауреатом кількох міжнародних премій у галузі медицини та хірургії, кавалером ордена «За заслуги» всіх ступенів, автором сотень наукових праць з питань шунтування, операцій на клапанах серця, лікування аритмії та запобігання виникнення тромбів на ранніх стадіях. Врешті-решт мій дід мав звання «Герой України». Але було й інше життя, про яке ніхто не знав, життя, у якому професор Загорянський був збоченим придурком, справжнісінькою твариною, божевільним розпусником, якого час від часу трахали в одне місце штучним членом його рідна невістка та її подруги! Невістка! Тільки вдумайтеся!..»

Таким чином, реалізм у цьому романі, як бачимо, не лише магічний, але й цілком еротичний, про що свідчить чимало відповідних сцен, гідних самого маркіза де Сада, не кажучи вже про його колегу Захера-Мазоха. Справді, в «Релігії», окрім штучних членів і справжніх учасників українського політикуму, змішалися добро і зло, амбіції та ненависть, категоричність і нездатність пробачати, атеїзм і релігійність, розпуста й цнота, закулісні ігри й трагедії, що є результатом людських слабкостей та гріхів.

Роман не залишає байдужим. Тож і ви, дивіться, не залишайте його на видноті, відійшовши на хвильку, щоб замислитись над сенсом нашого буття.

Сергій Постоловський. Релігія. – Х.: Фоліо, 2023