Re: цензії
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Ще раз про національну гордість малоросів
У контексті нинішніх «скандалів» в галузі мистецтва, коли «Нічна варта» Рембрандта за найближчого розгляді виявляється «денною», а славнозвісна «Мона Ліза» – автопортретом її автора, Леонардо да Вінчі, ця п’єса саме на часі.
Одразу слід зауважити, що якраз народу в п’єсі вистачає, і акцент на якомусь одному з них автор не робить. Азербайджанці, афганці, боснійці, курди, росіяни, українці – саме такий інтернаціонал героїв і персонажів задіяний у «П’ятдесятниці» Девіда Едґара, майстерно перекладеній Оленою Замойською. Також цілком в стилі клясичної оповіді про те, що «ці історія могла відбуватися будь-де», нам не раз недбало кидають приблизні координати дійства з динамічним сюжетом, що нагадує вибухову суміш з інтелєктуального детективу, трилера і соціяльної драми. Тож уже перша ремарка про місце дії повідомляє, що на авансцені – «сценічний прожектор, драбина, прикрита завісою, і різний церковний мотлох з давніх-давен».
Загалом, якби робити структурний аналіз тексту, то оцей самий «мотлох» виказав би більше таємниць, ніж повільне розгортання перед нами головної інтриги – історії старовинної фрески, знайденої у закинутій церквичці ХІІІ століття, в якій наполеонівські солдати колись влаштували стайню, німці- гестапо, комуністи - музей історії релігії, а потім продуктовий склад. Бо саме «мотлох» - це те, що було до того, як реліквію знайшли, і символізує він, окрім постмодерністського терміну, традиційний церковний живопис, як його звикли інтерпретувати мистецтвознавці.
Натомість знайдений стінопис композиційно подібний на шедевр Джотто «Оплакування Христа», будучи, створений на кілька десятиліть раніше, і саме це може докорінно змінити історію мистецтвознавства. Емоційне тло цієї фрески Джотто, її реалістична глибина суперечать середньовічним і античним традиціям, притаманним тій добі, оскільки картина «така наближена до реальности, що здається справжньою». І саме це дає право говорити про нову епоху в европейському мистецтві, передвісником якої став автор фрески, (і яку, слід додати, розвинули вже в нашій культурі бойчукісти)
Утім, з сенсаційним рішенням у п’єсі не квапляться, щоби підігріти інтригу. Прибулому мистецтвознавцю ніколи, він поспішає на обід з міністром, а місцева співробітниця розводиться про історію створення фрески, згадуючи заодно німців, радянську владу і власні розкопи. Словом, типова атмосфера офіціозу в аналізі старожитностей: якщо в енциклопедії написано, що фреска знаходиться в сусідньому місті, то перед очима в колгоспній стайні її просто не може бути. «ОЛІВЕР: Місіс Печ, навіщо ви привезли мене сюди? ҐАБРІЕЛЛА: Тому що, якщо я маю рацію щодо лінійної перспективи цього живопису, застосованої ще до народження Джотто, тоді, гадаю, я зробила збіса важливе відкриття».
Думаєте, столичне цабе подереться драбиною дивитися на сенсацію? А як же «Енциклопедія українознавства», антологія «Розстріляне Відродження», нарешті, поминальний томик «З порогу смерті», на яких захищено всі можливі дисертації з правом протирати штани на кафедрі теорії в інституті літератури імені Т. Шевченка, точніше, вибачте, як в п’єсі – на кафедрі теорії сучасного мистецтва? Невже не вигулькне тут герой на зразок нашого вічного міфотворця і містифікатора Юрка Винничука, який одним помахом чарівного пера створить одразу два томи розстріляного, задушеного і ще якого завгодно відродження, де, наче однорічник Марек звіряток, відкриє для історії ще купу невідомих імен, які супроти фрески Джотто, наче тесля навзамін столяра – тьху, і більш нічого!
Утім, у наській п’єсі з таким героєм не квапляться. Це, знаєте, в українській історії з культурою включно містифікації рояться на кожному кроці, короля Олелька ІІ нам пропонують на трон, як допіру, а Хвильового – на героя нації, як довіку, а тут все-таки европейська сучасна драма, тож із цим простіше. «Раптом це виявиться якоюсь дурнею, і ви гуртом порегочете над нами, - іронізує місцева музейниця, - або ж я маю рацію, і ми спробуємо розчистити живопис відбілювачем для волосся і станемо безрукими придурками, які знищили безцінний витвір мистецтва».
Нас взагалі одразу попереджають, що це не одноденна (і не одноактна) подія і вистава, тому знайдену фреску ми бачимо повністю лише наприкінці дійства. Та й то не певні, чи це вона, тож доводиться чи не за традицією театру абсурду вірити в комунізм, не зазираючи за клуню, чи пак за лаштунки драматургічного процесу. І це так само інтригує. Тож у першій сцені з-під настінного розпису відновлено лише маленький фрагмент шедевру Джотто, у другій фреску продовжують розчищати, у третій сцені вона заклеєна марлею, і лише у четвертій сцені другого акту робота над фрескою закінчується. Але навіть коли запону знімають, сенсація перебуває в темряві аж до початку сьомої сцени.
Але й на сьомий день гора не зможе народити нічого ліпшого за мишу, та й то по неї прийде столичний Магомет, бо фрески Джотто – навіть у мишачому посліді – на дорозі, в клуні, стайні чи в антології «Неопалима купина» не валяються. У даному випадку навіть не війна, що точиться довкола сенсаційної знахідки, важлива для автора п’єси. Все одно дія у ній нагадує радянську міліцію, котра, щоб не зривати місячний план, перетягує п’яного зі свого району в сусідній. І лише коли виявляється, що це не п’яничка, а герой опору, партизан-орденоносець, що не дійшов до соцзабезу чи який-небудь шедевр Василя Єрмілова, викинутий на смітник, чи та сама фреска Джотто в сільській клуні, ось тоді по гарячих слідах видаються премії та догани, а також пишуться п’єси на зразок чудових «П’ятидесятниць» Девіда Едґара. В якій історію геніяльного витвору таки вдається не те щоби відслонити, але прикрити, зробивши більш актуальним тлом, на якому гасають юрби мистецтвознавців, реставраторів, переселенців, терористів, десантників та ще безліч героїв з персонажами і звірятками з безсмертного бестіярію вищезгаданого однорічника Марека у співавторстві з незабутнім Юрком Винничуком.
Девід Едґар. П’ятдесятниця. - Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018. - 144 с.
Коментарі
Останні події
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
- 08.04.2024|13:56Війна та нові співбесідники для України
- 08.04.2024|13:54Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»
- 05.04.2024|16:06У ВСЛ виходить новий роман Юлії Чернінької "Спадок на кістках"
- 04.04.2024|17:19Анатомія Шонди Раймс, або Як уникнути покарання за серіали? Лекція від кінокритикині Катерини Сліпченко
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук