Всесвітньовідомий нейропсихолог і автор популярних робіт з управління стресом Девід Льюіс стверджує, що «найкраще впорається з ним читання, головне повністю зануритися в книгу, і, співпереживаючи чужим проблемам, відволікатися від своїх». Життя летить уперед у шаленому темпі, обіцяючи людству нові і нові потрясіння, і якщо пан Льюіс має рацію, то ми, письменники, ще не скоро зостанемося без своїх читачів.

Справді, стресовий стан викликає викид адреналіну, і наш організм миттєво мобілізується для боротьби з ворогом або ж до втечі від нього.  Письменник як добрий лікар має знати і розуміти свого читача-пацієнта і давати йому саме ті ліки, яких потребує. Активні молоді люди обирають боротьбу, отже, прагнутимуть від книги гострих відчуттів, адреналіну, що підстьобуватиме рухатися вперед. Втомлені дорослі шукатимуть, насамперед, лікувального ефекту і рятуватимуться втечею від сірої, буденної, жорстокої реальності в  інший світ. Також жорстокий і цинічний, але такий, де немає нас, і головне, наших проблем. Рука сама потягнеться до книги, аби зануритися в неї, розвіятися, забути… Хтось покрокує в фантастичне майбутнє,  інший обере минуле, котре здається достовірнішим, адже було вже кимось пережите – вистраждане – переболіле, тому візьме з полиці історичний роман.

Як мені зробити твій день кращим?

Перед написанням цієї статті я у черговий раз поцікавилася в своїх читачів, чому їх, сучасних людей, з нашого чудесного 21 століття настирливо тягне туди, у минуле. Відповідь, якій я повірила, була до банального проста – розслабитися.

Звідси висновок, що письменник, який хоче бути прочитаним, має вміти розслабляти своїх читачів, слухати їх і чути, аби оперативно відгукнутися на їхні потреби. Читач неминуче чекає від прочитаного емоцій, аби відбувся той самий лікувальний ефект заміщення, про який говорить Люіс. Добрий історик має бути щедрим на факти і скупим на емоції, творець історичних романів має бути щедрим і на те, й на інше.                  

«Я читаю історичні романи, бо люблю історію » - написала на моїй ФБ-сторінці читачка. Я розумію, що вона підсвідомо хитрує, адже замість вузькоспеціалізованих досліджень професійних істориків все ж обирає художню книгу. І сама пояснює чому: « хороший історичний роман складає докупи всі знання про епоху і формує її цілісну картину».

«Для мене це прекрасний варіант необтяжливого знайомства з історією різних часів і держав », - стверджує інша читачка. – « При чому не тільки на рівні дат і подій, як це часто буває в підручниках чи наукових працях, а й на рівні загальнолюдських речей (побут, етикет, устої тощо )».

Усе правильно. Не таємниця, що книги, котрі має сенс читати задля предметних знань, пишуться їхніми авторами, найперше, для самих себе чи своїх колег. Зрештою, у читача, формується стійке враження, що рухаючись уперед по драбині наукової ієрархії поважні автори історичних досліджень поступово втрачають здатність говорити просто про складні речі. Широка ж читацька аудиторія потребує доступної інформативності отже, посередника, що спілкуватиметься з нею просто і цікаво. Адже бажаючи, скажімо, поласувати тістечком, ми хочемо спожити цілісний продукт, а не його інгредієнти. Будучи обмеженими у часі сучасними людьми, це тістечко найчастіше купимо в магазині, а не гаятимемо час на виготовлення. Беручи до рук історичний роман, читач розраховує на те саме тістечко, дбайливо приготоване для нього автором. Замішане на ґрунтовних знаннях, підсолоджене соковитою емоційною мовою, і приправлене невідомими читачу інгредієнтами авторської майстерності, воно має єдине призначення – бути зі смаком спожитим, після чого читач має отримати відчуття – смачно і ситно чи ні.

- А як же бути зі стресом і до чого тут тістечка?  - спитають мене уважні читачі, забувши, що, читаючи книгу, часом підсилюють її антистресовий ефект солоденьким.

 Обережно, нас дурять.

Пишучи книгу, автор історичного роману грає зі своїм читачем у карткову гру «вірю-не вірю». Ми вже з’ясували, що читач чекає від історичного роману доступної інформативності. Але ця інформативність має бути й правдивою, адже в загальній уяві слово «історичний» = «достовірний».  Часом, правду історичну заміщує правда художня, і лише від майстерності письменника залежить, чи таке заміщення піде на користь твору.  Знаючи, що в художній книзі має бути присутня авторська вигадка, насправді допитливий читач не задовольняється напівправдою. Читаючи книгу, він не лінується паралельно штурмувати всесвітню мережу, аби викрити авторську брехню з упертістю недовірливого пацієнта, що звик ставити собі діагноз і призначати лікування таким же способом. Якщо компромату так і не буде знайдено, читач, нарешті, дозволить собі повірити і розслабитися.