…Спочатку, тобто одразу після присудження йому Нобелівської премії в галузі літератури, американський співак і композитор Боб Ділан повівся, немовби його російський колега з початку минулого століття. Тобто мова про поета Олександра Блока, що, як знати, проспав революцію. Те саме – наш новоспечений лауреат, чий секретар, відповідаючи на дзвінок з радісною новиною від нобелівського комітету, заявив, що пани, мовляв, відпочивають.

Утім, ані після сну перед концертом (адже 76-річний музикант активно гастролює), ані пізніше Ділан не зголосився до комітету Нобеля. Тож досі не відомо, чи чекати його на вручення премії в грудні.

Але вже потім, нарешті, все з’ясувалося. Американський співак, кажете? Нагадує російського класика? Про справжнє походження гуру не одного покоління, рок-легенди на протязі п’яти десятиліть і взагалі культової фігури нагадали наші рідні політологи. Зокрема Тарас Чорновіл у прямому ефірі Еспресо TV нагадав, що Боб Ділан, як і значна частина єврейських письменників-нобелівських лауреатів, має українське коріння. «Але чомусь ніхто не згадує, що вони родом з України. Ще один українець став нобелівським лауреатом!» - заявив Чорновіл.

Що ж до суто «української» поведінки лауреата, то можна уточнити, що так само – не «сонно», але без особливого інтересу – реагували на присудження високих премій чимало з нашого творчого люду. І не тільки тому, що про отримання закордонних нагород вони іноді дізнавалося лише з буржуйських радіоголосів. Адже радянський режим сприймав такі нагороди  виключно за зраду Батьківщині. Насправді ж це вдача у нас така - неспішна, не дуже запопадлива і часом навіть гордовита. «Тебе чекають різні дивовижі. / Кореспонденти прагнуть інтерв‘ю. / Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!.. / Іван косив у Халеп‘ї траву», - писала Ліна Костенко про видатного актора Івана Миколайчука.

Тож часи, як співав Боб Ділан у 60-х, якщо й змінюються, то не для наших, досі ще «радянських», як бачимо, широт. Саме це демонструють тутешні «аналітики» з так званих колег співака. І якщо ближчі коментатори його успіху - на зразок того самого Салмана Рушді, який номінувався на Нобелівську премію разом із Діланом, чи акторки Мії Фарроу або музиканта Дейва Стюарта - щиро привітали лауреата, то голоси з далекої Росії були більш критичні. Можливо, не дивно воно тому, що лунали вони, згадаймо, на адресу хоч єврейського, як зауважив Чорновіл, але українця!

Так, на відміну від Андрія Макаревича, який нагадав, що без Ділана не було б Ленона, всюдисущий віднедавна Юрій Лоза, який вже критикував Моцарта, «Лед Зеппелін» і «Бітлз», висловив сумнів щодо правильності вибору Нобелівського комітету. Як на його думку, Боб Ділан ніякий не композитор, оскільки його «мелодії не грають оркестри по всьому світу», по-друге, він «не зробив внеску в світову культуру, крім американської», і взагалі через такий вибір Нобелівську премію можна вважати «кишеньковою американською».

Хай там як, але присудження Ділану високої премії означає перемогу рок-н-ролу над істеблішментом, і жоден Лоза це заперечити не зможе. Крім того, література при цьому так само вислизає з-під офіційних наличок щодо себе як суто вербального, чи пак словесного жанру. Тобто вона взагалі, причому вкотре переходить будь-які жанрові кордони, легітимізуючи такі сусідні лакуни мистецтва, як жест, звук і сценічний образ. І нехай з суто літературних набутків у нинішнього нобелівського лауреата з літератури  – лише експериментальний роман «Тарантул» 1971 року і перший том біографії «Хроніки», виданий у 2004-му – натомість загальна вартість творчості Боба Ділана як барда, композитора і співака переважить «сто томів партійних книжок» його нечисленних опонентів.