Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
Головна\Авторська колонка\Летючі риби, люди та інший світ

Авторська колонка

Летючі риби, люди та інший світ

До нас у художню студію подзвонила жінка і запитала: «А як у «Летючій рибі» вчать малювати? От, якщо 10 людей будуть малювати риб, вони вийдуть однакові чи різні?». Голос в неї був схвильований. Вона трохи помовчала і договорила: «Учні будуть малювати самі чи за них намалює вчитель?»

Спочатку я майже здивувалась такому питанню, і навіть трохи образилась, відповідь була однозначною. І надзвичайно простою. Для мене. Роботи не можуть бути однаковими, бо всі люди різні. У них різний почерк, колір очей, різні відбитки пальців, різні малюнки.

Ба більше, наша студія сімейна. І всі, хто в ній працює: моя мама, сестра і я — художники. Зовсім різні художники. Кожен зі своїм стилем, характером, уявленнями про мистецтво. Тому ми дуже поважаємо індивідуальність кожного та з обережністю ставимось до творчості взагалі, і до дитячої, зокрема.

Але…

Але потім я згадала. Згадала батьків, які хочуть отримати ідеальний в їхньому розумінні результат (тобто дорослий малюнок) після майстер-класу, який відвідала дитина, вчителів, які не соромляться просити батьків, щоб вони намалювали роботи на конкурс дитячих малюнків, бо «що там ті діти можуть намалювати!»

Загальне захоплення розмальовками, шкільні «посібники» з образотворчого мистецтва, де, з одного боку, готова картинка, з іншого — на прозорому, неякісному папері — місце для малюнку.

Тому, спокійно відповіла: «Так. У нас всі риби різні. Приходьте!».

Великий Пабло Пікассо зізнавався: «Я можу малювати як Рафаель, але мені знадобилось все життя, щоб навчитися малювати так, як малює дитина». Знаменитий художник Анрі Матісс довгі роки добивався чистоти почуттів, які характерні для дитячого малюнку. А педагог Януш Корчак був упевнений, що найважливіші зустрічі — це зустрічі з дітьми.

Але ці люди швидше виняток. Як правило, до дитячих малюнків, творів, а часто і до самих дітей ставлення у дорослих поблажливе. Або навіть глузливе — адже діти не справжні, а «майбутні люди».

Композитор Валентин Сильвестров у своїй книзі «Дочекатися музики» дуже точно відобразив позицію, навченого досвідом, дорослого світу до наївного дитячого: «коли літаюча тарілка — то там відразу видно, що таємниця, а коли дитина або квітка, то тут і дивитися нема на що ...».

На жаль, на думку більшості батьків і вчителів, все що роблять діти – неправильне та невміле. Але дитяча творчість якраз цінна своєю чистотою сприйняття, щирістю і сміливістю рішень, яким так заздрять професіонали.

Потрібно лише захотіти зрозуміти цей інакший світ. Проте в нашому суспільстві до чужаків ставляться традиційно недоброзичливо. І прийняти творчість дитини такою, як вона є, людині, що виросла та сформувалась у цьому суспільстві дуже важко. Ставлення до дитячої творчості — це проекція. Те, як ми ставимося до дітей, їхнього світу показує як ми ставимося до всього чужорідного. Дорослі не хочуть визнати за дитиною право бачити не так, як вони, а намагаються одразу вкласти в неї, свій — правильний, на їхню думку, погляд, свої, норми та цінності.

 

Цікаво, що батьки схильні захоплюватися віршиком, який зазубрив малюк або його «знаннями» чисел від 1 до 10, а от, власне, дитяча творчість часто лишається непоміченою.

Багатьом і невтямки, що з дитячих закарлючок на нових шпалерах починається розвиток дитини як особистості. Адже малювання не лише розвиває фантазію, а й виховує увагу до навколишнього світу, прищеплює смак.

Байдуже ставлення до образотворчого мистецтва починається ще в  школі. Уроки малювання, на яких хоч якимось чином є шанс наблизитися до прекрасного людям, далеким від мистецтва, можна знайти в розкладі тільки один раз на тиждень. Крім того,  вважається, що для викладання цього предмета необов´язково бути фахівцем, показати, ЯК потрібно малювати може будь-який інший учитель.

Тому за самостійну дитячу роботу, оригінальну і не таку, як у посібнику, більшість педагогів завжди ставлять меншу оцінку. Аргументів наводиться багато: «Криво, неохайно, не так!». Вони навіть не замислюються, що завдяки цьому у дітей не лише зникає бажання творити і розвиватися, з’являється невпевненість у собі  («Я не вмію, намалюй ти» —просять вони когось з батьків), а й закладається смак до лицемірства.

І добре, якщо вдома дитину є кому захистити від некомпетентного педагога. Гірше, коли підтримка не знайдеться і бажання творити зникне назавжди.

«Я люблю книги зі стандартними картинками», - якось підслухала я у книгарні. Симпатична молода жінка відклала «нестандартну» гарно ілюстровану книгу (яку, до того ж, високо оцінили на кількох книжкових  європейських виставках) та вийшла з магазина. Часто згадую її...

Назву для нашої студії ми обрали не випадково. Довгий час вважалось, що ці дивовижні створіння — летючі риби, можуть пролетіти тільки 50 метрів. І лише згодом науковці зафіксували випадки, коли летючі риби долали близько 400 метрів. На жаль, більшість людей нічого не знають про власні можливості, тому жодним чином не використовують свій творчий потенціал. У той час як відкриття свого творчого Я може найнесподіванішим чином змінити життя навіть дорослої людини.

А малювання, творіння образів — один із способів розвити уяву. Яка, на відміну від загальноприйнятої колись думки, потрібна не тільки художникам, музикантам, письменникам чи людям інших «творчих» професій. Не варто забувати, що креативне мислення, про яке так багато зараз всі говорять і без якого в найближчому майбутньому буде важко розвиватися у будь-якій сфері, може з’явитися у людини лише завдяки накопиченню різноманітного гуманітарного капіталу.

«Одна з найсерйозніших помилок — вважати, що педагогіка є наукою про дитину, а не про людину», — писав Януш Корчак.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери