На жаль, я не маю в себе в Празі тритомника Антонії Цвід про Тараса Шевченка «Возлюбленик муз і грацій», тому з неабияким інтересом накинувся на книгу її письменницьких розвідок «Таємниці Тараса Шевченка: Кохані жінки. Міфи і правда», що її розпочав друкувати часопис "Київ". Адже сам заголовок публікації інтригує і обіцяє чергову сенсацію.    

Взявся за читання й поринув у вир знайомих і незнайомих мені прізвищ, подій, емоцій і пристрастей. Далі - більше: сюжет розлогого есею переріс у бурхливий потік інтелектуального детективу. Насамперед нагадав мені один американський кримінально-телевізійний телесеріал «Заморожені справи» (в оригіналі - Cold Case), який розповідав про вигаданий відділ поліції Філадельфії, що спеціалізується на розслідуванні так званих "холодних" або "заморожених" справ.

Ось так і авторка розвідки взялася за справу двохсотлітньої давнини (!), щоб спробувати докопатися до істини щодо цілком ймовірного родоводу, який бере свій початок від самого... Тараса Шевченка. З цією метою вона занурилася в архівні стоси документів, перечитала всі можливі версії невідомих сторінок життя і творчості Кобзаря, міфів і домислів, а також знову й знову ходила його стежками й зустрічалася з людьми, якимось чином причетними до його імені та імені його досі невідомої коханої дівчини, з якою його розлучив арешт.

Власне, йдеться про дівчину з Лаврських пагорбів, про яку написав у спогадах О. Афанас’єв-Чужбинський, який побачив її разом з Тарасом; над питанням про те, хто вона, досі сперечаються шевченкознавці. Завдяки родинним реліквіям, які Антонія Цвід відшукала, вона дійшла висновку, що це – Марія Стадниченко із Седнева що на Чернігівщині, вихованка Іллі та Андрія Лизогубів, які дуже шанували Тараса Шевченка і приймали в себе як дорогого гостя. Їхній старший брат Віталій Лизогуб під час війни з Наполеоном був поранений на полі бою, і ад’ютант, батько цієї дівчини Іван Стадниченко, порятував йому життя (це зазначено в Вікіпедії).

На знак вдячності родина Лизогубів купила йому дім, а дітей, Марійку та Петра, взяли на виховання – навчили їх письма, гри на фортепіано, співу та танців. Лише така дівчина й могла сподобатися Тарасові, який казав: «Дівчина має бути така, щоб під нею земля горіла на три сажені!» У листі до Й. Бодянського Шевченко писав, що вже мав одружитися, але не привів Бог здійснитися його мріям. Шевченко від Лизогубів поїхав на весілля за старшого боярина до М. Костомарова, тоді його й арештували. Так закохані розлучилися навіки…

Антонії Цвід вдалося також довести, що найяскравіша муза його пензля, Амалія Європеус, якій він присвятив цілу повість «Художник», не зникла з його життя, а й після заслання продовжувала йому позувати: легко спостерегти її риси на славетних акварелях Шевченка студента «Жінка в ліжку», «Мотря в Мазепиних покоях» («Марія»), картині «Катерина» та на останніх роботах Шевченка академіка «Дніпрові русалки», «Сама собі в своїй господі», «Митець і муза».

«Розсекречуючи» сердечні таємниці Кобзаря, Антонія Цвід у своїй книзі також об’єднала різні новітні версії шевченкознавців, аби дослідити їх і дати належну відповідь на питання: що з цього міф, а що правда. Саме про це йтиметься в наступних публікаціях.

Колосальна праця, яка сприймається на одному подиху і, сподіваюся, не розчарує читача, позаяк часопис "Київ" планує завершити цю сенсаційну (без перебільшення) письменницьку розвідку Антонії Цвід в наступних номерах. А я, в свою чергу, обіцяю авторці й українцям Чехії провести першу презентацію "Таємниці Тараса Шевченка" в центрі Європи - в старовинній Празі. З нетерпінням чекатиму не лише продовження в часописі, а й на саму книжку.

На світлині: Марія Стадниченко, за версією А. Цвід "Невідома в бузковій сукні"