Я вражена.  Його постать уже давно потребувала і такого роману, і, в майбутньому фільму – а за  романом «Руки і сльози»  свобідно можна і треба писати сценарій, знімати фільм. Відчувається, як ретельно і глибоко Степан Процюк  вивчав Його життєпис, листи, біографію, твори… Відчувається, як акуратно і ніжно, щоб бодай десь не поранити, не схибити, не приплести зайвого, він  писав про життя Франка – це можна порівняти з тим, як скульптор або ювелір працює із дорогоцінним каменем, і кожен його рух максимально обережний – щоб зберегти красу і вартісність.

Опис останніх років життя Івана Франка – геніальний, філігранно точно передані найтонші нюанси психічних перверзій і життя з важкою недугою. Справді, у романі Степана Процюка Франко– живий.
 Автор  не робив з Нього кумира, не вигадував можливих фантастичних перипетій, пишучи  просто і щиро, зі співчуттям, пошаною, повагою і розумінням, зі стоїцизмом духу намагаючись не впасти у розпач від реалій земного життя і долі генія.

 Ось – Людина, з її болями, вадами і достойностями. Франко постає перед нами як простий і рідкісно обдарований чоловік, геній. За таких тяжких умов життя – така плідна і високоякісна праця… За об’ємом написаного і зробленого Франко виглядає мені найкращим представником Ренесансу української культури… Зараз ми маємо набагато більше умов для науки, творчості, але чи породить наша доба такого ж генія? Навряд чи…

Дуже добре подана психологія галицького суспільства… це актуально, щоб бодай задуматися читачам і про нас сьогоднішніх…

Ми є у невідплатному боргу перед Іваном Франком і взагалі перед нашими найкращими письменниками. Власне вони формують кращі частини національної свідомості, кристалізують і витворюють націю у найважчих обставинах життя народу.

Франко – безсмертний своїм життям і творами. І роман Степана Процюка  теж буде безсмертним - так прогнозую. Він уже давно був потрібен – замість фрагментарних і слізливо-сухих офіційних біографій. За рівнем написання роман однаково добре буде читатися і старшим шкільним віком, і простими людьми, і «професійними» читачами.

Ми ще не віддали належне Франкові і його працям, роман «Руки і сльози»  - це та данина, яку вже давно треба було віддати, і Степан Процюк це зробив. Вийшло чудово.  Дякую . Респект. Поклін.