- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
- Останні місяці я читала (перечитувала) переважно німецьку літературу, наснажувалась як духом улюблених письменників, так і розкошувала мовою перекладів. За останні три місяці до цього мого «німецького пласту» увійшли збірник оповідань Генріха Беля «Біла ворона» (у перекладі Євгенії Горевої), «Чорний обеліск» Е.-М.Ремарка, «Штіллер» Макса Фріша, «Степовий вовк», «Сіддтхартха» та «Гра в бісер» Германа Гессе (це все переклади Євгена Поповича). Аби висловити свої враження, знадобиться не один допис. Я закохана в німецьку літературу, в німецьку класичну філософію, люблю звучання німецької мови. Про враження можна говорити дуже довго, скажу краще коротко: я неймовірно наснажена натхненням, яке дало мені це читання.

Стараюсь вдосталь читати іноземними мовами, адже це дуже гарна практика для перекладача, коли немає живого мовного середовища. Іноземні мови - як художня гімнастика чи балет: навіть кілька днів без практики позначаються на знаннях та вміннях. Останнім часом, зовсім недавно прочитала дві книжки лауреата Нобелівської премії миру Далай-Лами XIV, які він написав англійською мовою: «The Universe in a Single Atom» та «How to See Yourself As You Really Are». Багато людей по всьому світу кажуть, що книжки цього автора роблять їх щасливішими. Однозначно переконана, що твори Далай-Лами XIV мають побачити світ українською мовою, тим більше, що нас, українців, з тибетським народом єднає подібність національних доль. Навіть за 40-річного життя цілої нації в екзилі вони зуміли зберегти свою мову, релігію, гідність, усе те, що хотів відібрати комуністичний режим. Далай-Лама не пропагує буддизм, він говорить про речі прості й близькі кожній людині: співчуття, добре серце, спокій, гідність, самоповагу, щастя; про секулярну етику - позарелігійні морально-ціннісні регулятиви. Свого часу його книжка «Мистецтво бути щасливим», взята в районній бібліотеці, вразила мене до глибини душі, й захотілося читати ще, ще і ще. Це концентрат мудрості й добра, яких у світі стає все менше.
Також корисна практика (не тільки для перекладача, а й для залюбленої в мову людини) - паралельне читання тексту в оригіналі і в гарному перекладі. Так я вправлялась, читаючи Оскара Вайлда, Стефана Цвайґа.

Окрім того, є в мене книжки, які завше мають бути поруч, адже в будь-який час здатні підняти настрій, варто тільки розгорнути й почитати. Це - «Оповідання та памфлети» Марка Твена, «Так казав Заратустра» (особливо -«Жадання влади») Ніцше, «Карлсон, що живе на даху» Астрід Ліндґрен і «Диво-капелюх» Туве Янсон. Змалечку люблю унікальні перекладацькі знахідки Ольги Сенюк, як от «панна Цап», «Мумрик-Нюхайлик»... Такими «книжками гарного настрою» стали для мене й казки Кястутіса Каспаравічюса, тому й переклала їх для видавництва «Навчальна книга-Богдан». Кястутіс - дивовижний письменник та художник і дуже добра світла позитивна людина!

- Як обираєте книжки для читання?
- Як вибираю книжки? Вочевидь, найсуттєвіше - аби книжка збагачувала, аби після прочитання її я ставала хоч на крихту розвиненіша, мудріша, глибша.
Не люблю книжок порожніх. Іще мене неможливо звабити модою, й коли Щось Модне - читає натовп, я за ним не поспішаю. По-справжньому глибокі речі не можуть гучно кричати.

З перекладної літератури для мене принципово, аби переклад був якісний, добре вичитаний. Скажімо, переклади деяких творів авторів, яких я дуже люблю, українською вчитати не змогла. Недуга художнього перекладу нашого часу полягає в тім, що перекладачам здається, мовляв, достатньо добре знати іноземну мову, а рідна - ну що там вивчати, вона ж рідна! Так і продукуються нечитабельні переклади, що рясніють русизмами, стилістичними каліцтвами, неоковирностями. Цілковито згодна з Дмитром Чистяком, який сказав: «На жаль, багато перекладів - мертвотні». Завжди звертаю увагу на ім´я перекладача. Воно має бути як знак якості. Тоді шукаю книжку. Тож видавці конче мають зазначати перекладача, а не замовчувати його на сайтах, в інтернет-крамницях.
Відтак справжня втіха для моєї душі - читати переклади Євгена Поповича, Ольги Сенюк, Євгенії Горевої, Ростислава Доценка, Юрія Лісняка, Світлани Жолоб, Миколи Лукаша, Андрія Содомори, Наталі Трохим, Дмитра Чистяка, ще деяких. Не можу не згадати й Дмитра Чередниченка та Галину Кирпу (і не тому, що це мої батьки, а тому, що вони для мене також - як знак якості).
Ці люди зважують у своїх перекладах кожне слово. Шкода, що нині уважність до слова нівелюється, люди дозволяють собі перекладати абияк. Чомусь якість набуває статусу архаїзму.

- Що можете порадити для читання іншим?
- Радити книжки - справа ризикована, бо ж на колір і смак товариш не всяк. Але душа завжди тягнеться до справжнього, чесного слова, де мова живе і дихає - Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Максима Рильського, Павла Гірника, Петра Засенка, Василя Симоненка, Григора Тютюнника... А ще хочеться швидше взяти в руки спогади Ірини Жиленко і «пожити» в її світі саду.
Проте однозначно можу порадити читати класичну українську літературу й не перекреслювати її, як це зараз модно, на користь культу «сучукрліту» (термін не я вигадала), адже й він не виріс посеред чистого поля без жодного ґрунту. Й саме всі заперечно-агресивні нотки супроти джерел і надають йому часом такого прикрого негативного звучання з присмаком самозакоханої поверховості. Особливо зараз, коли шкільну програму з української літератури можна перечитати в переказах та рефератах в Інтернеті, варто брати книжку до рук і читати. І не тільки програмні твори з-під палиці. Варто перечитати всього Івана Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського, Степана Васильченка, Степана Руданського, Лесю Українку, Бориса Грінченка, Ольгу Кобилянську тощо... Раджу читати листи і щоденники цих наших велетів духу та слова. Той, хто піддається на намови, що все це надзвичайно нудно, втрачає дуже багато...