Re: цензії
- 15.11.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяКоли мозок стає героєм казки, а дитина вчиться розуміти себе
- 14.11.2026|Віктор Васильчук, заслужений журналіст України, письменник«Ятаган» змушує замислитись…
- 14.11.2026|Пауліна МалохлєбПольська критика про роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 12.11.2026|Тетяна ГрабМісце сили у Сан-Фурсиско
- 04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПовернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
- 02.11.2026|БуквоїдУ перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 29.10.2026|Василь КузанРеалізм абсурду
- 27.10.2026|Юлія МанякінаМузика розшарпаної цілости
- 26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
- 23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяЖити, поки життя триває
Видавничі новинки
- Юлія Судус. «Переливи»Поезія | Буквоїд
- “Читай про рідний край”Книги | Буквоїд
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
Re:цензії
Яке обличчя у війни?
Анна Бугаєва. Я твій ворог. К.: Нора-Друк, 2024. - 220 с.
Про війну, особливо коли вона ще не закінчилася, а триває, і один Бог відає, скільки їй, клятій, ще тягнутись, писати важко. Мабуть, удвічі важче писати про неї жінці. Та ще й жінкою як головної героїні твору. Бо ж недарма кажуть, що у війни не жіноче обличчя. А яке?.. Про це, на наш погляд, новий роман Анни Бугаєвої «Я твій ворог». Письменниця й раніше писала гостродраматичні твори, у яких героїня опинялась у складних життєвих ситуаціях. Та її свіжа книжка зовсім про інше і написана не так, як попередні.
Основою сюжету стали кілька місяців з життя сорокарічної киянки Зої – власниці невеликої будівельної компанії. Життя, яке котиться наїждженою колією, майже не спотикаючись на вибоїнах. Ну, як не спотикаючись? Ані сім’ї, ані дітей, ані навіть постійного коханця. Бо дуже вже самостійна й самодостатня. До такої міри, що інколи хочеться вовчицею вити з розпачу. І ось лютий 2022 р. кривавий і тьмяний. В одну мить Зоя залишається без домівки, бо в її будинок влучила російська ракета. Намагаючись врятувати дочку своєї померлої від нещасного випадку на виробництві працівниці, героїня опиняється у селі, яке за кілька годин окупують вороги.
Не можна без співчуття і водночас обурення, огиди, бурхливо киплячої ненависті читати ці розділи роману. Мимоволі згадуєш старі радянські твори про другу світову і безчинства на нашій землі німецько-фашистських окупантів. Згадують про ту війну і деякі з персонажів роману Бугаєвої. Баланс виявляється не на користь нових зайд. Куди до їх нелюдської жорстокості тим німцям. Незрозуміла, не маючи пояснень жадає до знищення усього живого і неживого (проте гарного і раціонального). І заздрість до народу, який хоче жити добре, мирно, заможно, невтомно працюючи на своїй землі. І дика, звіряча жорстокість, спрямована на будь-кого. І сила народу, який навіть у таких нелюдських умовах продовжує зберігати людські риси. Дуже жорсткий текст, який не можна подолати і який подолати треба, щоб сповнитись рішучістю й силою продовжувати опір зайдам. Бо інакше нас, українців, не стане.
Доклавши неймовірних зусиль, героїня виривається з пекла й знову опиняється у фронтовому Києві. Письменниця змальовує картини перших воєнних місяців, коли ще панувала повна розгубленість і невизначеність. Переповнені біженцями вокзали, забиті вщент потяги, де кілька діб доводилося стояти в холодних тамбурах, їдучі в невідоме. Що тебе там очікує, кому ти там потрібен – хто це знає? Не знає й Зоя, що подалася в мандри аби хоч трохи применшити той біль, смуток і жах, що заволоділи її єством.
Другу частина книги, події якої відбуваються у дружній і союзній Великій Британії, написано вже в іншій тональності. Драматизм оповіді трохи знижується, поступаючись мотивам полювання, мисливського азарту. Бо героїня знову стикається зі своїм гвалтівником-мучителем, з яким звела її лиха доля у селі на Київщині. Хто кого подужає у цьому поєдинку? Безталанна й безправна біженка чи військовий злочинець, який вважає себе господарем життя?
Фінал роману неочікуваний і одночасно зрозумілий. Війна триває. Треба бути насторожі. І треба бути разом зі своєю рідною землею, своїм народом. Щоб перемагати й відбудовувати. Ось такий підсумок залишається після знайомства з цим місцями дуже й дуже непростим для читання твором.
Коментарі
Останні події
- 17.11.2026|09:06Серед рядків – нових і давніх (Фрагменти з написаного)
- 15.11.2026|06:56Мирослав Лаюк отримав престижну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського за книжку «Бахмут»
- 12.11.2026|20:47Книжки Макса Кідрука перевидадуть без його імені на обкладинці
- 09.11.2026|15:19У Львові відбувся поетичний фестиваль «Земля Поетів 2026» та зібрав 400 тисяч гривень для розвідників
- 09.11.2026|06:48«Видавництво Старого Лева» та KFC презентували благодійну антологію «Віднайдені рядки»
- 08.11.2026|22:31У Відні презентували нову книгу Вероніки Чекалюк «Різдвяні історії: новели Адвенту»
- 06.11.2026|15:56«Писати і жити, жити і писати»
- 06.11.2026|15:5110 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові 7-8 листопада
- 06.11.2026|15:39В Україні запустили сервіс «Своя книга» для самостійного видання книжок
- 06.11.2026|15:32У «Видавництві Старого Лева» вийде нова книжка Євгена Положія «Усі тварини ходять босоніж»
