Людина завжди перебуває поза межами концепту «Я». Навіть коли вона шукає істини та відповідей на власні питання, також стоїть на одвірку своєї суті, адже дотримується принципу: життя одне, потрібно пізнати все, спробувати все і якнайбільше. І не усвідомлює, що насправді головною проблемою людини є людина. Нині нескладно простежити передислокацію орієнтирів, коли через обставини, на які ніхто ніяк не може вплинути (а йти всупереч їм надовго не вистачить сил), людина все більше «замикається» в збудованому власними ілюзіями просторі (простіше — «у собі»), тому все з більшою байдужістю реагує на зовнішні впливи.

Із категорією самосвідомості та проблемою буття тісно пов’язана філософія щоденника, автор якого самостійно обирає оптимальні жанрово–стильові стратегії написання тексту, надаючи неспланованій композиції естетичної цілісності. Насамперед це гетерогенний жанр мемуарної документальної прози, що виділився як окремий  протягом XIХ–XX століть, ставши одним із фактів літератури. Актуальних концепцій ґенези жанру щоденника як «найбільш історичного» є декілька, одними із найважливіших є: по-перше, його корені сягають античних часів (нотатки Цезаря про перебіг галльських війн), по-друге, існує думка про зв’язок щоденника з Євангелієм і перш за все — зародженням давніх християнських традицій (християнізацією), а по-третє, жанр щоденникової прози ґенетично споріднений із житійною літературою («хоженіями», «ходіннями» зокрема).

Щоденникові одробини Феодосія Рогового охоплюють 1954–1992 рр., у них фіксуємо різнопланові моделі самовираження автора: щоденник-амнезію як один із можливих способів звільнити себе від тягаря спогадів; щоденник-творчість як сув’язь ідей-задумів, що згодом могли б перерости в сюжети, та думок, зафіксованих у часі; щоденник-сповідь («Бог – це Істина!»), який зринає досить-таки умовно, бо надто відверта відкритість зруйнувала б інтимний характер нотаток, що для них є однією з найважливіших ознак; щоденник-очевидець, для якого характерний повів світоглядної мінливості та ліричне відтворення змін у природі.

Появі цього видання завдячуємо Юрію Роговому — сину автора, у передмові «Моє багатство…» акцентовано на: «Щоденників Феодосій Роговий не вів. Лише 31.12.1991 року — він спробував-таки «завести». Підтвердженням цього аргументу є наступний запис: «Оце аж коли надумав — хвороба штовхнула! — писати щось схоже на щоденник». Хоча відомо, що перманентні записи Феодосій Роговий усе-таки робив.

Серед основних характеристик щоденникових записів Феодосія Рогового варто виділити наступні: їхню нефабульність (відсутність єдиного подієвого сюжету), жанрову та стилістичну неоднорідність, уривчастість, здебільшого неконкретизованість чималої кількості відтворених подій, фактографічність, датованість та монологічність (хоча моментами записи набувають діалогічного характеру — автор вступає в полеміку сам із собою: нотатки відображають як піднесеність, так і песимістичний (сповнений втоми та безнадії) погляд на світ). Попри те, що Феодосій Роговий обстоює думку: «Проблема роздвоєння — одна з найскладніших проблем людської особистості», його записи неоднорідні, подеколи сповнені еклектичних мазків, до прикладу: «Не шукай правди, бо вона страшна» і «Смілість починається з правди». Неординарності сповнені погляди автора щодо людини: «Я шукаю Людину (яка є на світі). Вона, і тільки вона зуміє допомогти… Але де саме та Людина? Як її знайти?» і «Люди нікчемні. Вони не здатні зрозуміти одне одного. Тим паче, тієї людини, яка до останнього боронить свою свободу (самобутню недоторканість)».

Письменницький щоденник вирізняється стихійним творенням, що споріднює його із листами, у яких подана інформація не групується за певним критерієм, а подається вільно, що є нетиповим для інших жанрів мемуарної літератури (автобіографій, нарисів, спогадів, мартирологічної літератури тощо). У ньому віднаходимо не лише про суспільно-політичне життя чи національно-історичні події, а насамперед — особистісно-авторські відомості, оповідачем яких виступає сам автор. Це той жанр, де можна простежити всю унікальність психотипу письменника, його вподобання, життєві критерії та світоглядні позиції. Тому в щоденниках Феодосія Рогового віднаходимо такі рядки-характеристики: «Я довго хотів сам себе словами змалювати. Що в мені доброго? Вразливість, якщо ця якість сюди належить. Простота, зовнішньою суворістю прикрита. Аж зайва довірливість, за яку платишся запізнілим каяттям. Відданість безроздільна. А що в мені злого, поганого? Непоступливий, затятий. Безпощадний до самого себе. Невдоволеність здобутим. Вічне блукання розумом, серцем, душею. Та інші дурниці… До них відносяться: влюбчивий, сором’язливий, запальний, прагнучий, трішки нестримний, закоханий у філософію життя, лютоненависний до кривди, невміючий поводитись з дурним начальством, жалісливий, плаксивий, легко розчулити, щедрий, чесний, вчусь лукавити з долею». А також: «Вічне зосередження в самому собі, куди я тікав од гіршої дійсності, принесло свої плоди… — переродилися мої переконання. Що зробилося з моєю душею, з моїми віруваннями, з моїм розумом і серцем, не скажу ні людям, ні собі».

Записи умовно можна поділити на робочі й індивідуальні-авторські. Є. Баран зауважує: «Перші записи («1954-1962» і «1956») здебільшого є робочими нотатками письменника: народні прислів’я, приказки, підслухані фрази, іронічні коментарі, невеличкі діалоги побутово-гумористичного характеру…», а також:  «Розпочинаючи із записів, датованих 1963 роком, маємо більше індивідуальних вражень від зустрічей із людьми (даються короткі й влучні оцінки-характеристики), висловлюються міркування про природу літератури, своє ставлення до неї…».

Окремі нотатки торкаються метафізичних універсалій («Людина — що свічка: поки горить, доти й живе», «Кого більше на світі — живих чи мертвих?», «Все на світі розумієш, не розуміючи нічого», «Суть діла не в тому, де жити, а в тому, як жити», «Традиція: померлим бити живих»), трапляються також і побутові, закроєні на буденності («Білаш Олександр Іванович співав під власний акомпанемент «Яблуньку» Вол. Іван. Дудіна з Абазівки», «Баба Пріська Копилка принесла з рибалки в пелені Гаврила, а її напарниця — рибу і сіті», «Глобине. Редакція. Сподівання. Градизьк. Обід.»).

Отже, Щоденник Феодосія Рогового, упорядкований його сином Юрієм, — видання, що яскраво відтворює багатство внутрішніх порухів автора та дозволяє сповна пізнати паралелі його творчості в синхронному зрізі. Базисом цих рефлексій є багатовекторне відтворення буття, оскільки письменницький щоденник є синкретичним мемуарним жанром, у якому автор прагне дати волю самореалізації власним творчим перспективам та їх самоутвердженню в різних формах. Безперечно, це видання вагоме та цінне, має потенціали на місце в елітарній українській літературі.