Чи можна двічі увійти в ту саму річку? Хто його знає, може Геракліт і був правий, сказавши це, але чому б не спробувати спростувати це твердження? Мабуть, приблизно так гадав молодий лікар-хірург Олекса Камінський, приймаючи запрошення від старих студентських подруг Романії і Зої приїхати з Англії до глухого українського містечка Суха Криниця аби розібратися з тим, що за примари минулого турбують Зою. І треба ж було йому встряти до розслідування кримінальної справи щодо зникнення ще одного прибульця з-за кордону. Та ще й стати одним з підозрюваних у ймовірному вбивстві. 

Новий твір знаного майстра українського детективного роману Василя Добрянського «Самотній ворон» належить до однієї з жанрових відгалужень кримінальної літератури – провінційного детективу. Типовими ознаками його є неквапливість оповіді, трохи сповільнене розгортання сюжету, наявність якоїсь місцевої жахливої або романтичної легенди, з якою пов’язують злочини, що тут відбуваються. А ще існування певної загадкової локації, зазвичай якогось занедбаного старовинного маєтку, замку або просто будинку, що стає зосередженням зловорожих сил. Усе це є у «Самотньому вороні», причому подане у фірмовій стилістиці Добрянського, яка відрізняється витонченістю фраз і думок.

Трохи неквапливий спочатку сюжет, рушійною силою якого стає психологічний двобій головного героя Олекси Камінського – такого собі рефлексуючого, трохи втомленого від життя чоловіка середнього віку з місцевим поліцейським капітаном Григорієм Лютим – типовим шерифом з американських кінофільмів, поступово набирає драматизму. До новітнього злочину додаються ще й попередні, схожі за «почерком», що вибудовує версію про роботу маніяка-убивці. В Олекси ж є й свої скелети у шафі, які не дають спокою ані йому, ані його подругам. Письменник досить вміло створює психологічні портрети героїв і персонажів, логічно вмотивовуючи їхні вчинки. 

У тексті відчувається вправність Добрянського – автора ретродетективів. До сучасного сюжету доволі вправно вписано місцеву легенду про криваву шляхтянку Луїзу Мертву, яка нагадує легендарну графиню Ельжбету Баторі. Примари минулого владно проникають у сучасність, стаючи майже повноправними діючими особами.