Недарма вислів Cherchez la femme, запроваджений у 1854 р. неперевершеним Александром Дюма, став дуже популярним. Бо він дуже й дуже влучний. З тих часів де тільки не шукають жінок, аби довести, що саме вони стали причиною того або іншого явища, події, ситуації… От і Ганна Гороженко у своєму новому романі «Резидентка Його Величності» знаходить винуватицю (або ж натхненницю?) фіналу політичної кар’єри українського гетьмана Івана Мазепи. 

Твір став другою частиною дилогії письменниці про непересічну й загадкову постать княгині Анни Вишневецької-Дольської. Від «Резидентки Її Величності» його відділяє кілька років. Героїня встигла вдруге вийти заміж і вдруге овдовіти. Їй вже 35 років, шанобливий вік для мотрони того часу, проте серце Анни ніяк не заспокоїться, а енергії в жінки як у юнки. Звикла до інтриг і перебування в центрі уваги, вона пропонує свої послуги новому володареві, чия щаслива зірка зійшла над Європою, - Карлові XII. Той приймає пропозицію, доручивши княгині важливу місію.

Якщо у першому томі дилогії нас знайомили з перипетіями європейської політики, що відбуваються на теренах Західної Європи, то тепер дія переноситься на землі України, тогочасної Гетьманщини початку XVIII століття. На чолі козацької держави знаходиться підстаркуватий, проте все ще бадьорий і енергійний гетьман Іван Степанович Мазепа, який заплутався в складних стосунках з власними старшинами, московським царем Пєтром I, європейськими монархами, рідною матір’ю і численними коханками. Допомогти йому розрубати цей гордіїв вузол намагається Анна Дольська і непомітно й неочікувано для себе закохується в ясновельможного. 

Історія залишила мало подробиць того бурхливого роману, який врешті-решт вартував Мазепі поразки й втрати України. Гороженко на основі дослідження багатьох документів і наукових розвідок вибудовує свою, досить імовірну версію тих далеких подій. Її герої психологічно достовірні й переконливі. І Анна, і Мазепа показані живими, повнокровними особистостями, які мають як сильні, так і слабкі сторони. Добре, що в описах любовно-сентиментальної лінії авторка не піддалася спокусі впасти в натуралізми й уникає відвертих альковних сцен, чим грішать аналогічні твори зарубіжних письменниць. 

Оповідь не обмежується історією героїні й героя. Окрім Анни тут виведено ще кілька жінок, які вплинули на розвиток тогочасних подій. Яскравими є образи Ельжбети Синявської, Терези Госевської, Любові Кочубей, Марини Мазепи. На їхньому фоні трохи бліднуть персони двох польських королів і самого Карла XII. Карикатурно показано фігури супротивників Мазепи росіян Петра І, Александра Меншикова, що дещо принижує, хоча й пояснює причини протистояння з ними бунтівного гетьмана.

У цьому романі трохи змінюється манера передачі авторкою чужого тексту. Мова персонажів продовжує стилізуватись під говірку тих часів, проте вже не так активно, що робить читання більш комфортним. 

Дилогія Ганни Гороженко стане гарним подарунком усім поціновувачам історико-сентиментального жанру і заповнить ще одну лакуну в наших уявленнях про вітчизняну історію.