Яким словом спонукаєш із запалом

кинутись у гущу небезпек? Якою

промовою розвієш той одностайний страх?

Сенека, «Моральні листи до Луцілія», LXXXII

Все має міру якусь і, врешті, є межі виразні,

Далі й ближче від них – даремно правди шукати.

Звідки я рушив, туди й повертаюсь: лихі ми на долю,

Як і скупий той, і заздримо всім, хто на іншій дорозі.

           Квінт Горацій Флакк, «Сатири», I, 1, 106–109

«…час мовби “надкушує” нас, щомиті забирає якусь часточку нашого єства (адже “вмираємо щоденно” – Сенека), ми – “пожива” для часу. Тож мислячій людині негоже бути пасивною жертвою часу – їй належить бути його “споживачем”, а не марнотравцем (читаймо: “І впокоївся Йов старим та насиченим днями”(Книга Йова 42:17 – Б. Д.)» (Андрій Содомора, «Почути Горація…». У кн. Горацій, «Твори»).

Дещо про книгу: Голоси й відлуння античності. Donum natalicium Andreaе Sodomorae: матеріали Всеукраїнської наукової конференції до 85-річчя професора Андрія Содомори (Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2023. – 376 с.).

Збірник містить також докладну бібліографію друкованих праць А. Содомори (196 позицій)  і про нього (138 позицій) за 2013–2022 роки (Уклав Маркіян Домбровський).

Вчена рада університету, під керівництвом ректора Володимира Мельника, дбає про прийдешнє – покоління приходять і відходять, а записане слово повік пробуває. Заслуговують подяки упорядники збірника: канд. філол. наук, доц. М. Б. Домбровський, канд. філол. наук, доц. А. М. Савула, а також науковий редактор доктор філол. наук, проф. Б. В. Чернюх.

В науковому збірнику зайшли місце статті для думного читання науковців: Тараса Шмігера, Маркіяна Домбровського, Романа Домбровського, Назара Ващишина, Євгенії Чекаревої, Віталія Туренка, Надії Чернюх-Мацієвської, Святослава Зубченка, Ліни Глущенко, Олени Пушкіної, Інеси Чакал, Марʼяни Мокрівської, Наталії Панчишин, Андрія Савули, Соломії Антонюк-Кириченко, Богдана Чернюха, Ірини Романюк, Олексія Сафроняка, Вʼячеслава Ціватого, Марти Петришин, Галини Загайської, Наталії Корольової, Олесі Лазер-Паньків, Олександри Литовської, Богдани Криси, Дмитра Гордієнка, Марти Зьоли, Сергія Лучканина, Роксоляни Оліщук, Христини Куйбіди.

Хотів би сказати декілька слів про статтю Маркіяна Домбровського (текст  розмислів автора близький мені по духу і суголосний з моїми думками): «Теплі камінчики у Ганусиних рукавичках: анатомія одного образу Андрія Содомори» (новела «Прикмета». У кн. Андрія Содомори «Усміх речей»).

Історія про те, що гріє людське серце і залишається в памʼяті на все життя. Тато витягає з братрури розігріті камінчики і вкладає в рукавички дочки: «Оці зігріті татовою любовʼю камінчики в рукавичках Ганусі серед морозу – це і є образ відлуння золотого віку, на аналізі якого я й далі зупинюся»…

«Камінчики гріють Ганусю спершу теплом хати, а згодом вже тим теплом, який отримують від самої Ганусі. І це дуже важливий момент нашого майбутнього образу: оберіг оберігає героя, поки герой оберігає оберіг».

Памʼять – основа нашого розуму (є дослідження про те, що думками керує не розум, а серце. Читаймо ще й Євангеліє від Матвія 13:15) і для Ганусі життя буде огорнене теплом і любовʼю: «До старості вона залишатиметься маленькою Ганусею – хранителькою татових камінчиків – ніжного джерела її тепла і болю».

Жива античність: «Під пером Андрія Содомори античність і справді оживає», – пише  Віктор Неборак, а далі наголошує на величі слова,  його впливі на наше життя: «Саме слово, пробуджуючи вічне в наших душах, єднає нас з античністю і з усіма поколіннями смертних людей...» («Жива теперішність Андрія Содомори». У кн.: Андрій Содомора, «Жива античність»). Так, слово єднає нас зі здобутками людей, які відійшли, наснажує до праці самовиховання, примноження й дарування іншим дарованого нам, себе,  бо такою є потреба людської душі: «Античність сприяла розвиткові середньовічних наук, поезії, прози, мистецтва, архітектури, скульптури, вчила пізнавати світ» (Мирон Борецький, «Скарби античної словесності. У кн.: Лексикон античної словесності / за ред. М. Борецького, В. Зварича. – Дрогобич: Коло, 2014. – 730 с.).

Памʼятаймо, що «Людина наділена Божою іскрою до пізнання світла істини, ...» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»), але ж ця «іскра» ледь жевріє, бо ми порушуємо рівновагу в ноосфері, яка складається усіма розумами, що взаємодіють. Взаємодіють... Найбільший гріх людства, українців – роз’єднання. Це розумів І. Франко і працював над тим, щоб «“дати локальному, хай своєрідному, але на той час украй провінціальному фрагментові культури загальнонаціональну перспективу за умов політичної відірваності Галичини від “великої України”, утверджуючи паралельно історичну оригінальність своєї безпосередньої батьківщини”*. У малому Миронові І. Франко бачив (і любив) не лише свого галичанина, а й українського європейця» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка». *Пахльовська О., «Творчість Івана Франка як модель культурно-національної стратегії»).

Національну ідею сьогодення я б означив так: працювати денно і нощно, щоб СЛОВО РІДНОЇ МОВИ лунало і утверджувалося в щоденному вжитку в усіх закутках України. Правдою, тільки правдою має думати, жити людина:   

Оце єднання в слові та у крові,

оце єднання дай нам днесь!

Не просим, Боже, вічної любові,

але єднання, що сильніш над смерть...

   Ірина Калинець, «Шлюб із полином»

Єднання – сильніш над смерть… В єднанні – наша сила, і слово рідної мови об’єднує народ в непереможний міцно стиснутий пʼястук. ПЕРЕМОГИ! СЛАВА УКРАЇНІ.

P. S. 1. У 2013 році побачив світ бібліографічний покажчик про різнопланову діяльність Андрія Содомори за 1961–2012 рр. (Андрій Содомора: бібліографічний покажчик. – Львів, 2013. – 352 с.).

2.Варто нагадати, що книга Андрія Содомори «Жива античність» (К. : Молодь, 1983. – 227 с.) – поетизована розповідь про великих майстрів слова Стародавньої Греції та Риму, перевидавалася три рази: 2003, 2009, 2016 рр).