Двомовна «Скрипка з того берега» Дмитра Креміня виходить у важкий для української історії та української мови час. Тут про те, як «філософський лук, натягнутий на українську стрілу часу», охоплює деякі з забутих епох української та європейської історії. Від понтійських степів до Скіфії, Стародавньої Греції, Риму та до сучасної епохи, коли російські окупанти незаконно потрапляють на територію України, ці пристрасні вірші ведуть читачів крізь загальнолюдські, так і особисті оповіді й драми, які відтворюють нинішню боротьбу України за незалежність.

Вірш «Елегія огненних літ» натякає на події Майдану 2014 року, які заклали політичну основу для російського вторгнення 2022 року. Починаючи різким, пророчим рядком «Коли в столиці постріли і дим», вірш переходить до образів, пронизаних війною. Важко висять «криваві тумани», автор вірша стоїть із «заплаканою душею», не в змозі повірити у цей жах. Однак українська стійкість, яка протягом майже цих років вражає світ, цілком відображена в одній із найпам’ятніших строф поеми. У ньому концепція перемоги стає «останньою межею», де язичницькі боги, такі як Перун і Стрибог, перебувають серед сучасних смертних.

Міфічні язичницькі боги — не єдині українські історичні постаті, згадані у вірші Креміня. Знаменитий ватажок і народний герой Олекса Довбуш, якого часто порівнюють з Робін Гудом, знаходить своє місце в «Карпатському сувенірі». Оратор заявляє, що Довбуша «вже немає», і що «вимерли опришки в час хули, / О часі яничарського замісу». Однак загибель Довбуша — це більше, ніж смерть популярного народного героя. Кремінь зображує його як того духовного лідера, який формує  незворотність культурного очищення, зокрема для гуцулів. Їхні культурні та мистецькі сувеніри стають дешевим товаром у суспільстві, яке не розуміє і не цінує їхнього значення. Ліричний герой сумує:

Орли влітали в кожний магазин.

Вони стриміли в чайній і крамниці.

І був із ними дух тюремних стін,

І був він – од села і до столиці.

І зойк дворучки-пилки, скрип цапін

Жили у генах бука і ялиці.

І то були дерева без кілець...

Продовжуючи вірш, оратор фіксує й інші фрагменти переслідувань української культури та мови. З’являються також інші історичні постаті, як-от: відомий український співак і композитор Ігор Білозір, вбитий за спів українською. Письменник прямо змальовує переслідування Білозіра:

Орел ширяє над верхами гір.

І кряче ворон – він напоготові.

І час – не дерев’яний сувенір,

І кров тече ув імені та в слові.

Лежить у Львові Ігор Білозір.

Орел клекоче... Ну, коли у Львові...

Для читачів, які не знайомі з українською географією та політикою, Львів — найбільше місто західної України — є культурним, багатоетнічним та історичним містом, де українська мова завжди квітла, незважаючи на спроби її витіснення і знищення. Прямий, відвертий тон поета пронизує відвертою чесністю щодо історичного радянського впливу в Україні.

Однак, поезія Креміня не є суцільно пронизаною історичними алюзіями та суспільно-політичними коментарями. Часом його вірші ведуть читача в легкому, романтичному напрямку. "Тільки ти… Тобі кують зозулі» — одна з найбільш сентиментальних перлин збірки. Мінімалістичний як за формою, так і за мовою вірш має короткі рядки та еліпси, щоб створити мрійливе відчуття:

Тільки ти…
Поглянь у дні минулі,
Не схились вербою у журбі.
Тільки ти…
А вдвох ми – це родина.

У той час, як повтори підтверджують прихильність автора до таємничого «ти», останні рядки емоційно утверджують вірш: «А впаде сльоза, бодай єдина, / Ми сльозу поділимо на двох». Повторення слів «ти» і «двох» створює внутрішню риму, що переходить у циклічність, яка, незважаючи на помітну простоту, формує емоційний хаос, який легко захоплює читачів.

У вступному слові Світлана Лавочкіна, перекладачка збірки, пише: «Кремінь – це справжнє прізвище поета, не псевдонім. Кремінь як розпалювач вогню, наконечник мисливського списа, гостре лезо — все це точні метафори збірки Креміня». Опис Лавочкіної влучно передає гостроту не лише поетичних структур і мови Креміня, але й історичних образів і філософських ремінісценцій, властивих його творчості. Ознайомлення з цією збіркою — це ніби мандрівка історією та зустріч з героями та сторонніми, народними постатями та легендами, що розпалить не лише уяву читачів, а й усвідомлення давньої та новітньої історії України. Спочатку читачі — особливо західні — можуть стояти на маргінесі української історії та збентежено, можливо, навіть з цікавістю вдивлятимуться в глибокі літописи існування України. Однак наприкінці подорожі читачі повністю занурюються в колоритні, віртуозні і рідко згадувані куточки України та її історію.  

Переклала з англійської Світлана Лавочкіна 

Джерело: World Literature Today. Листопад, 2023 (https://www.worldliteraturetoday.org/2023/november/violin-other-riverside-dmytro-kremin)

Про автора. Нікола Юрцаба — українсько-американська поетка та есеїстка. Її вірші та есе публікувалися в «The Atlanta Review», «The Lindenwood Review», «Whiskey Island», «Raven Chronicles», «Appalachian Heritage», «North of Oxford», багатьох онлайн- і друкованих журналах. Ніколь має ступінь магістра літератури Лінденвудського університету. Вона викладає майстер-класи з поезії в Університеті Південного Нью-Гемпшира, працює консультанткою з питань кар’єри в коледжі Блю-Рідж, пише рецензії для «Sage Cigarettes», «Tupelo Quarterly», «Colorado Review», «The Southern Review of Books», а також «World Literature Today».