Re: цензії

20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
09.03.2024|Ігор Зіньчук
Свідомий вибір бути українцем

Re:цензії

16.09.2021|09:09|Василь Кузан

Декамерон від Єви

Декамерон по-львівськи, або Понеділкові історії: любовно-іронічний роман з елементами містики, психології та провокації / Єва Лотоцька. – Львів: Видавництво «Апріорі», 2021. – 272 с.: іл.

Є кілька речей, на яких варто наголосити говорячи про цю книгу.

Перше. Це не десять еротичних історій, як мало би випливати із назви, а ціла низка пригод, що їх переживають головні герої. А героїв таки багатенько.

Переважна більшість історій починається у понеділок. Усі дні у книзі поділені на понеділки і не понеділки. Тільки єдиний раз, здається, щось відбувається у неділю. Але чому саме понеділок? Адже для більшості людей загально прийнято вважати, що це важкий день. Для авторки ж понеділок – це початок чогось нового, новий старт, перша сходинка. Це початок циклу.

Молоді люди ділять своє життя на тривалі цикли: дитинство, юність, перше кохання, наступне кохання, перше одруження… Для жінок поняття циклу має ще і інші часові рамки, плюс до сказаного. Відтак, із приходом мудрості досвідчені люди, і чоловіки, і жінки, починають ділити власне життя на більш короткотривалі проміжки. Як це робить Єва Лотоцька у своїй книзі: у понеділок усе починається, а за кілька днів закінчується. Щоб без прив’язаностей, залежностей, без драм і ран. Усе легко і просто. До наступного понеділка.

До речі, починається книга з конкретної дати 9 липня, а закінчується 31 грудня. 9 липня, як можна здогадатися – це понеділок. Можемо припустити, що події роману відбуваються 2018 року. Бо саме цього року 9 липня припадає на понеділок. Як, теж до речі, і 31 грудня.

Друге. Ота легкість сприйняття життя передається такою ж легкою оповіддю. Текст читається швидко і читач не відчуває надриву, не переживає колапсу чи катарсису – він просто споглядає. Хоча драм таки розігрується на сторінках чимало.

Третє. Головні герої книги невлаштовані і неприкаяні. Вони очікують, шукають, рухаються назустріч щастю. Хоча про щастя не знають анічогісінько. Чи вдають, що не знають. Чи майстерно приховують свої глибокі знання, що теж цілком можливо. 

Всі герої хочуть любові. Але любов у них виходить епізодична і нетривка. Може вони не вмію любити? Чи бояться закохуватися по справжньому? Скоріше за все бояться. Бо мають велетенський багаж досвіду. І цей досвід підказує, що багато званих, але мало обраних. А, можливо, це авторка вкладає свій життєвий досвід у голови героїв. 

Четверте. Сама назва книги передбачає присутність під обкладинкою моря еротики. І еротика у книзі таки є. Але еротика не прямолінійна, не відкрита, а вишукана, інколи прихована і прикрита прозорою вуаллю. Так писати про інтимні сцени може тільки жінка. Чоловік би більше уваги звернув на деталі, на конкретні дії, на процес, так би мовити. А тут знаходимо натяки, начерки, опис, на перший погляд, не такого уже і важливого. Аж ні! Тут важливо все. Бо авторка, як справжня художниця, залишає читачеві простір для фантазії. Описує згин шиї та лінії ключиць… А далі… Хоча є там, у книзі, і не тільки ключиці. Єва переконана, що читач самий додумається про наявність у героїв ще і інших органів, без яких людина не житиме.

П’яте. Для опису деяких сцен та для окремих новел, а, як зазначено під обкладинкою – це роман у новелах, авторка послуговується речами містичними та ірреальними. Як такої містики у книзі немає, але… Візьмемо сцену-оповідь-новелу про художницю, яка у сорок п’ять років вперше закохується у жінку. У свою натурницю, яка нібито прийшла з древніх часів, із прадавньої і наскрізь розпусної, як на наш пуританський погляд, Греції. Кохання передбачає інтим. Ми хотіли би почитати і уявити собі усе, що мусіло би бути. Але Єва описує тільки початок. І то не надто конкретно. Мало того, Єва вводить у текст образ достиглого граната. І замість того, щоб посмакувати лесбійськими любощами та описати все, що там відбувалося, вона пише: гранат тріснув. І все. І так багато-багато разів: підводить читача до гарячого і… Певно, береже нас від опіків.

Шосте. Розповідь ведеться від імені головної героїні Марти, яка пише новели, у котрих розповідає нам безліч історій про жінок. Про Анну, Гафію, Тамару… Про Тамару вона розповідає взагалі 12х10 історій. Ні, це не 120, але близько того. Марта перевтілюється спочатку у одну жінку, відтак у іншу… І лише згодом читач здогадується, що це таки новела Марти. Але суть не в тому. Жінка вміє перевтілюватися і, врешті, вже не має значення її ім’я. Вона може бути ким завгодно і не бути ніким. Вона може бути присутньою, може жити у тебе під шкірою, може бути чорною вдовою каракурта, а може просто ігнорувати тебе. Але, навіть ігноруючи тебе, вона знає про тебе все. Навіть такі психологічні нюанси, про які більшість чоловіків воліють мовчати. Вона про все це знає. Тому вона небезпечна.

Крім того, Марта зустрічає у парку (у Львівському парку – Львів описаний тут з неймовірною любов’ю та пристрастю) його – таємничого незнайомця, ловця душ і тонкого знавця уже жіночої психології. Він теж розповідає свої історії про чоловіків. І ці чоловіки, чи принаймні один із них, нічим не кращі від самки каракурта.

Сьоме. Марта правдива галичанка. Але… Усім відомо, що правдиві галичанки ніколи нікому нічого – вони люблять тільки свого єдиного законно судженого усе своє життя і більш із жодним чоловіком не вступають не те, що в інтимні стосунки – у жодні! А якщо ж десь щось і трапиться – про це навіть на сповіді не говорять. Марта ж… Та і всі жінки в романі схожі за походженням… Навіть не знаю на кого. Вони люблять чоловіків наліво і направо, використовують їх, зневажають і поважають, боготворять, але надто коротко. Це як один сеанс… Ну, чи один букетно-цукерковий період… Один життєвий цикл. Тиждень, чи…?

Я міг би ще багато чого розповісти про чудовий роман Єви Лотоцької, але зупинюся на сказаному. І не тільки тому, що люблю сімку. Просто задовгі відгуки читачі не дочитують до кінця. Краще хай читають роман – хай проходять сеанси психотерапії довжиною у новелу. У кожну з новел. Хай усі читають книги! Хай читають оцей роман художниці у прозі Єви Лотоцької. А він – роман – того вартий. До речі, мова роману вишукана, легка і красива, як повітря у львівському парку у вересні. Коли ще не осінь, але вже не літо, ще не вечір, але вже хочеться пригорнутися до теплого плеча коханої. Чи коханого? Це кому як пощастить)).

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери