Так називається нова книга Анатолія Мойсієнка, що побачила світ наприкінці минулого року у видавництві Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Це своєрідна авторська антологія одного вірша, у якій паралельно українською і білоруською мовами репрезентовано сонетну творчість білоруських авторів від кінця ХІХ століття і понині.

Шанувальники поетичної творчості А. Мойсієнка вже зауважували, що майже в кожній із його книжок присутній сонетний вірш ─ як оригінальний, так і перекладний, а  поважний том «Синьоліт ліхтарів синьоирій», що має підзаголовок «Книга сонетів» (Київ, 2018), представлений трьома розділами ─ власні сонети, перекладні сонети і студії про сонет.

У новій книзі «Сто сонетів білоруських поетів» А. Мойсієнко виступає у кількох іпостасях ─ як упорядник і перекладач, автор передмови, а також бібліографічних довідок про кожного з поетів. Обираючи по одному твору кожного з авторів, він, очевидно, свідомий того, що, на відміну від запропонованого, той чи той упорядник міг би обрати інший текст. Проте «Сто сонетів білоруських поетів»  ─ антологія власне авторська. І сонет кожного зі ста поетів  (від  класиків кінця ХІХ ─ поч. ХХ ст. до сучасних авторів Андрея Хадановича, Макса Щура, Віктора Лупасіна) ─ також власне авторське вподобання, яке формувалося роками (перші переклади з білоруської належать до ранньої пори). До слова, зацікавлення А. Мойсієнка білоруською культурою, зокрема білоруською поезією загалом досить давнє, як і уважне постійне відстежування нових показових тенденцій у цій царині. 

Звісно, упорядникові-перекладачеві довелося здійснити немалу селекцію, аби до видання потрапили кращі зразки білоруського сонетарію, а також продемонструвати неабияку майстерність, аби і на вкраїнському ґрунті вони отримали гідне представлення. Переконуєшся в цьому, наприклад, зіставивши переклад класичного сонета М. Багдановича «Паміж пяскоў Егіпецкай зямлі» з відомими інтерпретаціями М. Драй-Хмари, Д. Паламарчука, Д. Павличка, В. Стрілка, В. Гуцаленка.

Детальніше не аналізуючи переклади збірки, наведу лише кілька сонетів сучасних авторів (в оригіналі та Мойсієнковій інтерпретації), які, сподіваюся, зможуть чимало привідкрити для читача щодо мистецької вправності перекладача.

 

ОЛЕГ МІНКІН 

(н. 1952)

 

САМОТА

                      Алесю Білецькому

Як ріже слух мені промов тріскотність,

Яскравість кумачу як млить очам –

Давно мені набридло все, хоча–

До непритомності душі мені самотність.

 

Та все ж, коли б у тишині дрімливій

Туриний ріг заклично загучав

І на шпилі здійнятого м´яча

Враз похідної звуки заяріли,

 

Я сумніви б усі відкинув разом

І став під білий стяг з червоним пасмом–

Біло-червоно-білий вільний стяг…

 

Червоне на Вітчизни  білім лоні,

Ти кличеш, і готові ми до скону–

За волі мить–на переможний змаг!

 

 

АЛЕГ МІНКІН

 

САМОТА

 

                             Алесю Бяляцкаму

Мне рэжа слых хлусня прамоў траскотных, 

Мне слепіць вока яркасць кумача –

Даўно мне ўсё абрыдла, апрача 

Маўклівай непрытомнасці самоты.

 

Ды ўсё ж, калі б у цішыні дрымотнай 

Турыны рог прызыўна загучаў, 

Iна лязе узнятага мяча 

Запалымнелі водсветы паходняў,–

 

Я ўсе сумненні адгарнуў бы разам

Iстаў пад белы сцяг з чырвоным пасам,

Пад бел-чырвона-белы вольны сцяг...

 

Чырвоны пас на белым тле Радзімы, 

Ты клічаш нас за волі міг адзіны 

Узняцца і загінуць без разваг!

 

 

 

ЮРАСЬ ПАЦЮПА

          (н.1965)

 

ПОВЧАННЯ

Потрійний сонет із подвійною кодою*

                Кажу двояко…

                      Емпедокль

 

Граматику учить                                               корисно для поета

найгірш, як по мені,                                          вино і пиво пить,

і дотеп засушить,                                                пощо мирські суєти,

проживши ніби в сні,                                         де хміль щодня кипить,

 

хто в словниках сидить,                                    той не підвладний Леті,

того літа сумні,                                                   з дівками хто грішить,

життя порветься нить,                                       і золотим ранетом

воно зірветься в сніг,                                         у пекло залетить,

 

а праця – це є твій                                              найперший порятунок

обман глумливо-злий –                                       веселих днів дарунок –

здоров’я нищить він,                                          такий одвічний кін,

 

тому прийми, як дар,                                          ти нелегку науку

свій почуттєвий жар                                          хутчіш віддай на муку,

і ти сягнеш вершин:                                          почуєш віршів дзвін.

 

*  Читається спочатку перший стовпець, потім – другий, потім – порядково обидва.

 

 

ЮРАСЬ ПАЦЮПА

ПАВУЧАННЕ

 (Трайны санет з двайным кодам*)

                                                           Кажу дваяка...

                                                                            Эмпедокль

 

Граматыкі вучыць                                        карысна для паэта 

найгорш, здаецца мне,                                  віно і піва піць

і досціп засушыць                                         без роздуму і мэты 

пражыўшы, нібы ўсне,                                 дзе хмель штодня кіпіць,

 

хто з слоўнікам карпіць,                              той пазнае сусветы    

той час няплённа жне,                                   хто з дзеўкамі грашыць

жыцця парвецца ніць                                    і залатой ранетай 

яно сарвецца ўснег,                                     у пекла заляціць;

 

а праца — гэта твой                                      найпершы паратунак 

 падман з усмешкай злой                              дає заўжды ласунак

 здароўе нішчыць ён,                                   такі адвечны кон,

 

таму прымі, як дар                                        нялёгкую навуку

свой пачуццёвы жар                                      хутчэй аддай на муку

 і атрымаеш плён:                                          пачуеш вершаўзвон.

––––––––––––––––––

*Чытаецца спачатку першы слупок, потым другі, а потым – першы другі ўзапар.

 

 

УЛАДІМІР МАРХЕЛЬ

 (1940 ﹘2013)

СОНЕТ-БРАХІКОЛОН

 

Ах,

див

слів 

крах.

 

Ах, 

спив 

снів 

страх.

 

…Мріть ﹘

час!

Вздріть

нас

в сні ﹘

ні!

 

УЛАДЗІМІР МАРХЕЛЬ

 

САНЕТ-БРАХІКАЛЯН

 

Ах,

зноў

слоў

крах.

 

Ах,

зноў

сноў

страх.

 

Стой,

час,

мрой

 

нас

не

ў сне!

 

На жаль, видання побачило світ обмеженим накладом (усього 100 примірників; розраховане насамперед на студентів-філологів, які вивчають білорусику в Шевченковому університеті) і широкому читачеві майже недоступне. Хоча воно, безсумнівно, могло б зацікавити численну аудиторію шанувальників перекладного слова, поезії, а ґрунтовна передмова «Білоруський сонет і його переклади в Україні» для багатьох послужила б корисною і актуальною лоцією як у світ білоруської поезії загалом, так і у світ білорусько-українських взаємин. 

До речі, електронний варіант видання, потрапивши до Білорусі, вже встиг отримати  немалий  розголос у  літературних і наукових колах. Зокрема, відомий поет і науковець Серж Мінскевич, з пієтетом відгукуючись про переклади, а також літературно-критичне есе/передмову, писав у листі до Анатолія Мойсієнка : “Вы мне далі той матэрыял, які я шукаў, і апроч таго ўсе Вашыя думкі -- гэта скарб, які я прачытаў, бо сам шмат пра гэта думаў і прыходзіў да падобных высноў. Цяпер давядзецца больш Вас цытаваць, чым самому сваё выказваць. Папросту, як гэта дзівосна і цудоўна, што пра нашу літаратуру так хораша і прафэсыйна Вы говорыце, з такім разуменьнем і глыбінёй. А яшчэ адчуваецца такая роднасная сумоўнасьць дзьвюх літаратур -- украінскай і беларускай. Дзякуй Вам!”