Видавничі новинки

Евґенія Йорданова. «Таємниця. 33 історії про любов»
Проза | Буквоїд
Побачила світ збірка оповідань «Львів. Шоколад. Кам’яниці»
Проза | Буквоїд
Перше дитяче видання про коронавірус – психологічна підтримка для українських малюків
Дитяча книга | Буквоїд
Побачили світ історичні есе "Карпатська Україна" Романа Офіцинського
«Пригоди динозавриків» від Еліни Заржицької
Дитяча книга | Буквоїд
Олександр Дан. "Інсомвіта, або Життя та сновидіння Роберта Бланша"
Книги | Буквоїд
Еліна Заржицька. “Пригоди динозавриків”
Дитяча книга | Буквоїд
Реймонд Карвер. «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов»
Проза | Буквоїд
Симор Гласенко. «Дім чистого світла»
Книги | Буквоїд
Мартін Поллак. «До Галичини. Прохасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини»
Книги | Буквоїд

Re:цензії

13.03.2020|12:32|Валентина Семеняк, письменниця

Пам’ятаючи про «сонце» в душі, можемо уникнути багатьох страждань

Дурунда Н. Зрада: роман / Наталія Дурунда. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2020. – 224 с.

Епіграф до роману «Зрада» відразу налаштовує читача зосередитись і замислитись: «Вірність як повітря: можна відчути тільки її відсутність…» (народна мудрість). Чесно кажучи, я й раніше замислювалася над семантикою цього слова, яке авторка винесла у назву книги (підступна зрада, підла, зрадницькі ноги, смак зради на губах). А виявляється, всередині згаданого слова криється інше – світлоносне: рада. Чому аж так? Бо у наших пращурів склад «Ра» означав енергію світла, сонця. Знаєте, як зустрічали наші далекі пращури схід сонця? Вони викрикували: «У-ра! У-ра! У-ра!».  Інше і перше вагоме значення – радитись. Звісно, радитись, у першу чергу, можна з кимось. І якщо це подружня пара, то одне з одним. А ще у цьому слові інша велика і глибока таїна – радіти життю. Однак це підвладне тільки чистому і світлому коханню. Коли ж мова про суспільство – на рівні держави: коло розширюється. Але у будь-якому випадку Творець вклав у це слово енергію добра і доброти. Інша річ, як нею (енергією) розпоряджається людство. Далебі не найкращим чином…

Наталя Дурунда зробила неймовірне: її текст – це анатомічний зріз «зради» як соціального явища у всіх його проявах. Буквально. Але про це згодом. Перед тим, як підготувати читальників до першого розділу «Навстіж серце…», вона заздалегідь подає кілька емоційних абзаців-камертонів про Материнство як стан душі. Готує, так би мовити, читачів наперед до непередбачених і вразливих ситуацій у романі. А їх і справді вистачає там доволі. Треба віддати належне письменниці: книжка з розряду тих, які не хочеться відкладати не те що на потім, чи до завтра, а навіть на кілька годин. Бо клубочок заплутаних ниток-подій постійно «накриває» з ніг до голови у найнепередбачуваних місцях. Тому бажання дізнатись: «А що там далі?» – цілком природне.

Волею випадку студентка Марина і водночас – сусідка, стає названою матір’ю п’ятирічній Асі, у якої несподівано від пневмонії помирає мама. Оскільки тато Асі хірург і допізна затримується на роботі, Марина стає нянею для дівчинки. Співчутливе і безвідмовне серце Марини «робить» неймовірне: Ася хоче бути тільки з нею. (Марина колись і сама мало не втратила матір, тому, як ніхто інший розуміє маленьку дівчинку:«Страх утратити найдорожчу людину, який вона тоді пережила, досі ятрить душу. Адже ненька мов подушка безпеки у житті дитяти. Оберігає, захищає, рятує від розпачу, зневіри, дає сили вставати. Без неї безпросвітна пітьма, порожнеча. Хто може її заповнити?»). «Прив’язується» до Марини й батько Асі Роман Богданов, невдовзі вони одружуються. Здавалось, що ще потрібно для повного щастя, якщо воно ось тут, поряд: Ася називає Марину мамою, Роман поспішає до затишного сімейного «гніздечка», чого не було раніше з першою дружиною (бо продовжував тоді зустрічатись із колегою по роботі Боженою). Людина має здатність пам’ятати як добре, так і погане. І коли відбувається зрада (у даному випадку мова про коханців), в душі «постраждалої» виникає бажання помсти. Зазвичай такі жінки не виношують цю ідею, не складають особливих планів. Чим сильніша образа, тим сильніша помста. Так було й з Боженою. Вона звертається за допомогою до молодиків, які, підстерігши Романа, чинять над ним розправу: відтак чоловік із пошкодженим хребтом опиняється на лікарняному ліжку… Роман швидко одужає.  Однак через п´ятнадцять років давня травма дасть про себе знати – гематома перетвориться на пухлину і Роман Богданов помре. Але за кілька місяців до цієї трагедії у сім’ї Богданових несподівано з’явиться Гордій – син Корнія Задорожного, близького Романового друга. Незважаючи на великий розрив у роках (аж сімнадцять!) друзі прагнуть одружити Гордія з Асею. Ася світиться від щастя! Але не Гордій,  який з першого погляду закохався… в Марину, Асину названу матір.

Неймовірний спалах кохання викликає неймовірні страждання, особливо ж для Марини, у якої є Ася і Роман. У своїх правдивих почуттях вона боїться зізнатись навіть сама собі. «Досі її серце мовчки жило, не озивалося».  Постійні діалоги на тонкому рівні «душа – розум» і навпаки, буквально виснажують молоду жінку. «Тоді відчула силу справжнього кохання. Воно гірке, сліпе, тяжке, нещасне, але все поглинальне, гаряче, п’янке…Воно живе в тобі щодня, щохвилини, щосекунди. Його образ не зникає. Навіть коли хочеш вирвати з корінням,забути… Це лише завдає нелюдського болю. Розлюбити неможливо! Один цілунок! Один-єдиний! Його солодка отрута досі на вустах! Мов запечене тавро!». «Коли Гордій уперше торкнувся її – наче бурхлива течія підхопила. Та це не кохання! Бо кохання – добро, радість, щастя. А їй нестерпно боляче…»  – стан закоханості очима і серцем Марини.

«Ледь не збожеволів за ці дні. Досі відчуваю запах твоїх долонь… Ти затьмарила світ. Твій цілунок – вогонь, що спопеляє душу. Навіть жити не хотілося. Але сьогодні… Ти тут…» – Гордій.

Ася: «Кохати – означає бажати щастя. А ти кохав… Як же хочеться повернутися в ті чудові часи…».

Це справді світле і чисте кохання, про існування якого Марина, виявляється,  не знала досі. Піти йому на зустріч? Віддатися ще незвіданим і новим почуттям? Це означає – зрадити Романа, зрадити саме розуміння людяності, милосердя, співчуття… Жінка не здатна на такий відчайдушний крок. Вона свідомо прирікає себе на страждання, так само, як і Гордій.

Ключове слово роману – Серце. Авторка вживає це слово в різних інтерпретаціях аж п’ятдесят п’ять разів! Не думаю, що це спланований задум. Бо все, що стосується «сердечних» тем, тим більше проявлених через творчість, виникає спонтанно і несподівано. Роман «Зрада» написаний серцем чутливої жінки і про «серця» закоханих у найвищому розумінні цього слова. Вчитайтеся і відчуйте правдиву енергію людського серця – яким воно буває: серце шалено калатало; страх перед завтрашнім днем зародився в її серці; серце боляче стислося й занило; серце тьохнуло; батьківське серце; серцем відчула; заповнити порожнечу у серці; серце боляче загупало по ребрах; серце краялося; дужче забилося серце; шалено забилося; вп’ялася в серце страшна правда; кинджал у серце встромила; велике серце; за покликом серця; серце вже сто разів вискочило; материнське щастя; серце защеміло; змушував здригатися серце; поклав руку на серце; забилося серце; тривожний стукіт серця; любить усім серцем; із завмиранням серця; у серці щем; серце не витримує; серце наче спинилося; серце її тріпотіло полоненою пташкою; у серці буяла весна; змусити її серце покохати; чути, як б’ються їхні серця; єдина в моєму серці; вказала їй на справжнє місце у своєму серці; серце раділо; порожнеча, що крає серце; серце стиснуло невидимими лещатами; серце озвалося любов’ю; стукіт серця; пришвидшилося серцебиття; з важким серцем...

«У кожній людині є сонце, тільки дай йому світити» – мовлена якось Романом у відповідь батькові Гордія фраза Сократа, особисто мене не залишила байдужою, запала глибоко в душу. І по-особливому «зазвучала» після того, як я перегорнула останню сторінку роману. Мимоволі згадала про те Сократове сонце всередині кожного з нас… Хтось називає це Божою іскрою, хтось – невидимим Сяйвом, хтось – Сонцем. Але якби там не було, в основі всього мовленого – Світло. Світло духовне. Саме воно дає кожному з нас життєдайні сили, щиру надію, безмежну віру, вірну любов. І щоб підтримувати (підживлювати) той вогник Світла в собі, треба докладати багато духовних і душевних, ментальних зусиль, іноді – й фізичних. Тими зусиллями є, насамперед, напрацювання таких якостей як доброта, співчутливість, милосердність, терпимість і терплячість тощо. Бо протилежне їм – образи, гнів, пліткарство, осуд, жорстокість, ненависть, хіть можуть «загасити» навіть іскорку того світлоносного сяйва всередині кожного. «У кожній людині є сонце, тільки дай йому світити» – цю філософську тезу вирішила «приміряти» до кожного з героїв роману. І відкрилось дивовижне! Марина мала всередині себе «величезне духовне сонце», яке отримала у спадок від доброчесних батьків: це ж мама благословила її на шлюб із Романом, хоча не все їй подобалось у ситуації, що склалась. Чи ж багато сучасних батьків користуються Даром благословення своїх дітей? Не маю на увазі одруження, а взагалі, кожної днини, відпускаючи щоранку (для прикладу) дитину до садочка, до школи, до учбового закладу, чи просто так – у новий прийдешній день? Можете не відповідати. Я знаю відповідь, вона не з радісних. А як багато від цього залежить! Батьківське благословення змінює прийдешню якість нового дня, відтак – майбутнього життя. Упродовж п’ятнадцяти років Марина дарує найріднішому оточенню невидимі сонячні промінчики Любові – материнської, подружньої, товариської тощо. Її «підхоплює» Гордій, адже заради кохання готовий на велику жертву – усамітнення і занурення у світську роботу. У світлі великої любові відходить в інші засвіти Роман. Будучи на смертному одрі, благословляє Марину… на шлюб з Гордієм і на народження від нього дітей. Народити дитину – була потаємна мрія Марини. З Романом спільних дітей не було.

З людської точки зору – надскладна ситуація. Не розібравшись достоту, можна зопалу навіть осудити Марину, що й зробила її прийомна донька Ася. Але згодом, коли вляжуться емоції, коли вгамуються пристрасті і заспокоїться розум, перед очима Асі постане оголена правда, така, яка є: без прикрас, без домислів. Для цього треба було після похорону батька пожити без матері майже два місяці наодинці: то був одчайдушний простір для роздумів і переосмислень багатьох життєвих цінностей. У якусь мить дівчина відчуває неймовірне тепло свого «власного сонця» в душі і подасться на пошуки зниклої названої матері… Бо їй так хочеться «Прокинутися зранку, побігти на кухню, почути ніжний мамин голос, відчути у своєму волоссі її м’які пальці. А ввечері, повернувшись додому після важкого дня, зустріти не мовчазну порожнечу, що крає серце, а усміхнене обличчя рідної людини». І як не згадати «сонце» в душі  психологині Ярини? Хіба не вона просила Романа «навести лад у житті»? Не прислухався, бо його власне «сонце» було ще приспане і занедбане. А заберіть першу букву у слові «лад», залишиться «ад» (старослов’янською), себто пекло. Так воно й сталося, і тим пеклом для Романа стало колишнє кохання з Боженою…

Перед нами світлий читабельний твір. Разом з авторкою втішаємось його мовою, багатою на метафори, порівняння, антоніми: червона, наче кров, заграва; мов жаринка в попелі, перша вечірня зоря; місяць засвітився чарівним білим огнем; говорив, наче в кригу заковував; кинув, ніби розпечене залізо до грудей приклав; холодний, мов північноокеанський лід; спливають, мов пісок крізь пальці; слова розлетілися, наче сполохані птахи; схожий на батька, наче з ока йому випав; перші промені ледве поцілували небо; гострими пазурами вп’ялася в серце страшна правда; моя, але чужа, близька, але далека.

Згадуючи образ Гордія із «крилами на спині» (татуювання), спадають на думку поетичні зворушливі рядки української поетеси Ольги Яворської: «О, скільки серцю наболітись треба, / щоб пролетіти птахом угорі!». Але, пам’ятаючи про «сонце» в душі, можемо уникнути багатьох страждань. І про це нам з вами нагадує талановита майстриня пера Наталія Дурунда.

Роман «Зрада» Наталії Дурунди – Спеціальна відзнака від Ніки Ніколео та Львівського жіночого клубу за найкращий твір про кохання у Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова – 2019».



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери