
Re: цензії
- 30.03.2025|Ігор ЧорнийЛікарі й шарлатани
- 26.03.2025|Віталій КвіткаПісня завдовжки у чотири сотні сторінок
- 11.03.2025|Марина Куркач, літературна блогерка, м. КременчукЖінкам потрібна любов
- 05.03.2025|Тетяна Белімова"Називай мене Клас Баєр": книга, що вражає психологізмом та відвертістю
- 05.03.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськСтефаник у художньому слові Оксани Тебешевської
- 22.02.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУЗоряний "Торф"
- 18.02.2025|Світлана Бреславська, Івано-ФранківськПро Віткація і не тільки. Слово перекладача
- 15.02.2025|Ігор ПавлюкХудожні листи Євгенії Юрченко з війни у Всесвіт
- 14.02.2025|Ігор ЗіньчукЗагублені в часі
- 05.02.2025|Ігор ЧорнийЯке обличчя у війни?
Видавничі новинки
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
Re:цензії
«Ну, за життя – незвідане й безмилосердне!»
Ігор Астапенко. Чаполоч. – Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2019. - 192 с.
Оскільки уникнути цієї теми все одно не вдасться, краще з неї й розпочати, і називається вона: проза поета. Про цю особливість дебютного роману Ігоря Астапенка згадали всі без винятку рецензенти; зауважувалося, що в книзі багато поетизмів, лірики, лінгвістичної еквілібристики, експресіоністичних пасажів тощо.
Насправді це лише половина правди: у «Чаполочі» добряча частина тексту, власне, і є поезією. Принаймні, модерною поезією того штибу, зразки якої можна зустріти в трьох поетичних збірках Ігоря Астапенка.
Місяцю встидно бути голим – провалитися би крізь небо. Лупа з голови Всевишнього обсипалась у темінь – світиться. Прибляклі скелети яблунь – смертельно живі – на рентгені ліхтаря.
На позір здається, що з «Чаполочі» можна назбирати віршів для половини нової поетичної збірки. Ба більше: читач іноді ловитиме себе на думці, що читає не роман, а добряче розширений і розтлумачений вірш Астапенка. Добре це чи погано – питання риторичне, але шанувальникам поезії автора ця книга має точно сподобатися.
Так а про що ж роман, можуть занервувати любителі прози? Автор доволі вичерпно дає відповідь на це запитання: про «деревоподібних, хирих, непевних, бозна-кому-потрібних – скалічених немовлят епохи пост-». Одного з таких немовлят звати Євген Горко, це своєрідний герой нашого часу, який чимось нагадує давно забутих Базарова-Печоріна, з величезними внутрішніми проблемами і глобальними претензіями до світобудови. Нігілізм героя бере витоки в глибокому дитинстві: його молода мама Анна цілий день торгувала рибою, а вночі регулярно віддавалася своїм знайомим по ринку й чарці. Наш герой дізнався всю голу правду про статеві стосунки ще тоді, коли його однолітки свято вірили в лелек. Гріховне ліжко прорипіло величну тріщину в душі і серці Євгена Горка, яку вже нічим не вилікуєш:
Анно, Анночко, дівчинко-жінко, ти кричатимеш у квадратний простір, і голос твоєї усолоди, розбившись об стіни, вбиватиме в мені бажання любити. Любити людей.
Єдину тимчасову розраду Євген знаходить в алкоголі (чаполоч – це та ж сама зубрівка, якщо хтось не в курсі), цигарках та зляганні з жінками – усіма, ким можна. Справді, герой не гребує ні доцями, ні їхніми мамами, ні сусідками, ні господинями осель, де мешкає, і Ігор Астапенко доволі різноманітно, почасти натуралістично, описує нам ці речі. «Колекція моїх жінок була схожою на колекцію пляшок», – зізнається герой.
Якщо подивитися на інший, нефізичний, бік героя, то це доволі освічена рафінована людина, що слухає Баха, цитує в оригіналі Лорку, читає Кортасара, Еліота, Лишегу, Плужника, Бодлера. Але ніхто не поділяє уподобань Євгена Горка, рідної душі його стріти – не судилося. В кращих традиціях літератури про «зайву людину» герой протиставляє себе світу:
Такі, як ти, щасливіші за таких, як я: ви не вмієте плавати глибоко. Вас не цікавить істинне. Ви – до болю біологічні. Ваше щастя – це пшик, який для нас непомітний. Ваша смерть не схожа на нашу. Бо ми – уже мертві.
І в фіналі герой тікає від світу в гущавину карпатських гір, щоб нарешті знайти щось притаманне своїй натурі, скаліченій в дитинстві жорстоким базарним мікрокосмосом:
Учвал рухаюсь до самого краю жінки-гори. Досягаю його. Глибоко вдихаю повітря. Почуваюсь розкрилено.
Звісно, таким коротким переказом книжка Ігоря Астапенка не вичерпується. Ще тут є детектив, страшна таємниця минулого, від якої втікає герой, мандруючи Україною. Ще є сповідь священику, в якій, певно, найкраще переплелися поезія й проза, і яку кортить перечитати принаймні ще раз. Ще тут багато чудових жіночих типажів, реальних зі своїм диким суржиком настільки, що починаєш здригатися на вулицях від чогось до болю знайомого.
У «Чаполочі» багато гарних метафор:
«… я хочу відчувати цей рухливий простір, цю легкість повітря, цей молодий вітер, – звідки ти знаєш, шо він молодий? – бо він чіпляється тільки до молодих лип, справді, глянь, старими він нехтує, вони стоять, як грубі свічки в коробці»
«пам’ятаю тільки небо, бо воно теж частина дороги, воно було біле, як сік молочаю».
Є й такі незбагнені порівняння:
«Диви, який ти дрєвній, ахахах, у твоїй пиці можна окуня розводити!»
А місцями Ігор Астапенко сягає платонівських (тобто Андрія Платонова) екзистенційних вершин:
«Наливаю чаполочі в обидві склянки. Вдихаю запах – сумно всміхаюсь. Ну, за життя – одним одне, незвідане й безмилосердне!»
Що ж, шлях від поезії до прози Ігор Астапенко пройшов доволі легко й елегантно – ніби чарку чаполочі випив, тепер на часі наступний рівень: пройти шлях від прози до… прози.
Коментарі
Останні події
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
- 20.03.2025|10:25Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
- 20.03.2025|10:21100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
- 20.03.2025|10:19Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
- 20.03.2025|10:06«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку