Re: цензії

10.01.2019|Ігор Скрипник, письменник, журналіст
Сторіччя закривавленого листопада
08.01.2019|Ольга Полевина, м. Кропивницький
Не бійтесь негідників. Убийте Антиципатора
06.01.2019|Вадим Василенко, кандидат філологічних наук
«Приватний апокаліпсис»: хроніка окупації крізь скельця калейдоскопа
06.01.2019|Сергій Синюк
Геній в целофані
05.01.2019|Ярослав Поліщук
Відлуння далекого раю
04.01.2019|Ігор Зіньчук
Як стати щасливим?
03.01.2019|Богдан Дячишин, Львів
Бесіди Богдана Залізняка
02.01.2019|Валентина Житковська
Про силу духу від Алли Рогашко
Розшифровуючи код Уласа Самчука
Кольорове життя свина

Re:цензії

10.12.2018|18:19|Броніслав Май, доктор гуманітарних наук (Польща)

Віршовані запитання

Марек Вавжинський. На марґінесах: поезії; пер. з пол. Віктора Мельника. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2015. – 72 с.

Ч. М.

 

хлопець і дівчина вертаються зі школи

 

не чекаючи на пізніший автобус

переходять залізничні колії

виходять на пряму

трикілометрову дорогу

вересневий сонячний день

приємна дорога

пообіч поля

віддалік справа ліс

зліва луки

при дорозі кілька будинків

біля них пишні сливи

розмова тепло і мовчання

мають властивий час

такі повернення завжди пам’ятні

                            15.VIII.2004, Бжезова

Прочитаймо цей вірш Марека Вавжинського, поета і полоніста, який живе у Кракові. Спочатку прочитаймо без присвяти і дати написання – без тієї інформації, яка є начебто зовнішньою стосовно самого вірша і, на перший погляд, йому ніби не належить. Про що цей вірш? Який світ вибудовує чи, точніше, про який світ розповідає? І що означають елементи того світу?

Історія здається банально простою: двоє молодих людей вертаються зі школи додому. Не знаємо про них нічого конкретного – хто вони, наскільки молоді, про що розмовляють, які між ними стосунки – вони люблять одне одного або ж є звичайними шкільними приятелями... Справді нічого про них не знаємо. Як не знаємо і про світ, що їх оточує. Той світ свідомо намальований лише кількома загальними (так і хочеться сказати – схематичними, стереотипними) штрихами: дорога, ліс, будинки, дерева, залізничні колії… Проте цей віршований світ існує потужно і по-справжньому, він збурює уяву – попри поетичну образність – своєю очевидністю: чим натуральніше, загальніше, реальніше, тим потужніше. Кожен з нас із легкістю уявить той «вересневий сонячний день», але для кожного то буде трохи інший день – свій, видобутий з індивідуальної пам’яті, зі свого досвіду і своєї долі. Водночас загальний та індивідуальний. Чи так – загальний через свою окремішність. Потужне «jest» («є») – це ключ до світу вірша: «jest wrześniowy słoneczny dzień / droga jest przyjemna», є ліс і луки, будинки і дерева, є люди – отже, світ Є. Цілий і гармонійний. Ідилічний та ідеальний: сонячний, приємний, охайний, впорядкований. Світ простий, навіть елементарний і водночас нескінченно багатий. Досконалий: все Є, нічого не бракує. Настільки рідкісне, а тому безцінне відчуття дивовижної єдності світу «завжди пам’ятне». Наче диво, явлене в ілюмінаційному блиску. Щасливий дар. Таким є світ у поезіях «Дар» і «Щастя» Мілоша, в його творі «Світ (Наївна поема)».

А тепер прочитаймо вірш Марека Вавжинського повністю, оскільки і присвята, і дата є його важливими складовими, без них не можна зрозуміти твору. Вірш присвячений Чеславу Мілошу. 15 серпня 2004 року – перший день після смерті поета. Перший день існування світу «без Мілоша».

І ніщо не змінилось. Диво світу, існування, молодості, любові, краси триває. Є. Жодних ґанджів в ідеальній гармонії. В гармонії, яка по-своєму жорстока, – самодостатня, бо не потребує людини, їй байдуже людське життя. А може, так, власне, і має бути? Може, пронизливе відчуття втрати, болю є суто людським – відчуття, коли здається, що після втрати світ вже не буде настільки цілісним, досконалим і прекрасним? Відчуття, яке ніяк не впливає на реальний стан світу? Може, так теж має бути? Може, саме в цьому і криється якась «нелюдська» краса, гармонія? Гармонія вічного тривання і змін? Гармонія, з якою ніяк не може змиритися бідне людське серце? Проти якої протестує і якій піддається? Гармонія, яка здатна дивувати й закохувати?  І може, найясніші, найщасливіші й найбільш гармонійні вірші Старого Майстра також є своєрідним уроком покірності, уроком світу?

 

Переклад з польської Олександра Клименка



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери