Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики

Re:цензії

10.12.2018|18:19|Броніслав Май, доктор гуманітарних наук (Польща)

Віршовані запитання

Марек Вавжинський. На марґінесах: поезії; пер. з пол. Віктора Мельника. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2015. – 72 с.

Ч. М.

 

хлопець і дівчина вертаються зі школи

 

не чекаючи на пізніший автобус

переходять залізничні колії

виходять на пряму

трикілометрову дорогу

вересневий сонячний день

приємна дорога

пообіч поля

віддалік справа ліс

зліва луки

при дорозі кілька будинків

біля них пишні сливи

розмова тепло і мовчання

мають властивий час

такі повернення завжди пам’ятні

                            15.VIII.2004, Бжезова

Прочитаймо цей вірш Марека Вавжинського, поета і полоніста, який живе у Кракові. Спочатку прочитаймо без присвяти і дати написання – без тієї інформації, яка є начебто зовнішньою стосовно самого вірша і, на перший погляд, йому ніби не належить. Про що цей вірш? Який світ вибудовує чи, точніше, про який світ розповідає? І що означають елементи того світу?

Історія здається банально простою: двоє молодих людей вертаються зі школи додому. Не знаємо про них нічого конкретного – хто вони, наскільки молоді, про що розмовляють, які між ними стосунки – вони люблять одне одного або ж є звичайними шкільними приятелями... Справді нічого про них не знаємо. Як не знаємо і про світ, що їх оточує. Той світ свідомо намальований лише кількома загальними (так і хочеться сказати – схематичними, стереотипними) штрихами: дорога, ліс, будинки, дерева, залізничні колії… Проте цей віршований світ існує потужно і по-справжньому, він збурює уяву – попри поетичну образність – своєю очевидністю: чим натуральніше, загальніше, реальніше, тим потужніше. Кожен з нас із легкістю уявить той «вересневий сонячний день», але для кожного то буде трохи інший день – свій, видобутий з індивідуальної пам’яті, зі свого досвіду і своєї долі. Водночас загальний та індивідуальний. Чи так – загальний через свою окремішність. Потужне «jest» («є») – це ключ до світу вірша: «jest wrześniowy słoneczny dzień / droga jest przyjemna», є ліс і луки, будинки і дерева, є люди – отже, світ Є. Цілий і гармонійний. Ідилічний та ідеальний: сонячний, приємний, охайний, впорядкований. Світ простий, навіть елементарний і водночас нескінченно багатий. Досконалий: все Є, нічого не бракує. Настільки рідкісне, а тому безцінне відчуття дивовижної єдності світу «завжди пам’ятне». Наче диво, явлене в ілюмінаційному блиску. Щасливий дар. Таким є світ у поезіях «Дар» і «Щастя» Мілоша, в його творі «Світ (Наївна поема)».

А тепер прочитаймо вірш Марека Вавжинського повністю, оскільки і присвята, і дата є його важливими складовими, без них не можна зрозуміти твору. Вірш присвячений Чеславу Мілошу. 15 серпня 2004 року – перший день після смерті поета. Перший день існування світу «без Мілоша».

І ніщо не змінилось. Диво світу, існування, молодості, любові, краси триває. Є. Жодних ґанджів в ідеальній гармонії. В гармонії, яка по-своєму жорстока, – самодостатня, бо не потребує людини, їй байдуже людське життя. А може, так, власне, і має бути? Може, пронизливе відчуття втрати, болю є суто людським – відчуття, коли здається, що після втрати світ вже не буде настільки цілісним, досконалим і прекрасним? Відчуття, яке ніяк не впливає на реальний стан світу? Може, так теж має бути? Може, саме в цьому і криється якась «нелюдська» краса, гармонія? Гармонія вічного тривання і змін? Гармонія, з якою ніяк не може змиритися бідне людське серце? Проти якої протестує і якій піддається? Гармонія, яка здатна дивувати й закохувати?  І може, найясніші, найщасливіші й найбільш гармонійні вірші Старого Майстра також є своєрідним уроком покірності, уроком світу?

 

Переклад з польської Олександра Клименка



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі


Партнери