Нішу сучасної української підлітково-юнацької прози поступово заповнюють якісні у художньо-естетичному та актуальні у тематико-проблематичному  й функціональному аспектах тексти. Сегмент реалістичної, соціально-психологічної літератури яскраво презентує лінійка книг про і для підлітків ВЦ «Академія». Серед них «16 весна» – повість Василя Теремка, яка вирізняється енергетичним письмом, особливим баченням підліткового світу, багатогранними й яскравими характерами. У межах одного тексту автор майстерно розкриває галерею героїв, цікавих своєю поведінкою, мисленням, емоціями, привабливих справжністю, дитячою щирістю і дорослими вчинками. Ця повість остаточно руйнує стереотипне уявлення про те, що у літературі для юних читачів через специфіку рецепції, не може бути багато персонажів, а їхня психологічна характеристика завжди витіснена дією, сюжетом. 

 «16 весна» Василя Теремка – повість про першу закоханість, дорослішання, пошуки і пізнання себе десятикласниками. Її конструкцію автор вибудовує на основі кількох сюжетних ліній, репрезентованих персонажами, їх взаємодією (на футбольному полі, у класі, поза школою). Повість зорієнтована не так на дію, як на характери, тому психологізм і персонажний рівень відіграють основну смислоорганізовувальну функцію в тексті.

Артик, Ілона, Колька Хрущ, Ванько, Сем, Мак, Ірка, Ірма, Славко Носяра, Юлька Одарченко, Катька Бузинюк, Климко Васькович, Вовка Штрудель – учні одного класу. Кожен з них – самодостатня особистість, разом вони – клас, хоч на початку  ще не команда. Їхні характери відкриваються в динаміці і взаємодії, почуттях, конфліктних ситуаціях, дружбі й протистояннях (зовнішніх і внутрішніх). Не випадково бійка Артика і Кольки стає зав’язкою сюжету повісті й ключовим концептом психологічного ракурсу наративу.

Характери підлітків розкриваються у кількох площинах, змінюються під впливом обставин, дорослішання, нового досвіду. Артика пізнаємо у футбольній грі, почуттях до Ілони, стосунках з Колькою та іншими хлопцями класу, а також у стосунках з матір’ю і батьком, спілкуванні з татовим другом і випадковим дорослим чоловіком. Артик переживає за тата, який пішов на війну, і якого йому так бракує поряд: «Ех, був би зараз тато… Вони вже навчилися в серйозних ситуаціях бути разом. Точно порадив би щось» (С. 5-6). Маскулінна позиція автора відчитується у багатьох епізодах тексту. І хоч загалом повість можна віднести до гендерно-симетричних, все ж маскулінний аспект виписано чіткіше і краще. Підсилює його футбол як один із змістових концептів і дискурсивний простір розгортання хлопчачих характерів. Автор багато уваги приділяє емоціям юних футболістів. Суперництво у грі – віддзеркалення стосунків хлопців за межами футбольного поля.

Артик дорослішає і змінюється, у сумнівах і роздумах приходить до усвідомлення певних життєвих постулатів: «Себе і свою територію чоловік має захищати як вовк», «Найтяжча праця – жити» (С. 95). У цих філософсько-екзистенційних роздумах проглядається позиція й міркування дорослого наратора-автора. Власний досвід Артик отримує після поїздки до тата на Схід й подолання «несміливості» у спілкуванні з дівчиною. Використовуючи прийом «сповільненого кадру», письменник емоційно й трепетно описує зустріч і поведінку юних, які симпатизують одне одному. 

Ілона постає перед читачами як особлива дівчина класу, її  «веде і переслідує» власне ім’я. Його обрав для дівчинки тато, заінтригований усім загадковим, долею родовитих Ілон. Очевидно, що на антропонімічному ярусі художнього образотворення письменник керувався принципом номінативної відповідності. Зовнішній портрет Ілони Римар – відображення у дзеркалі: «Поставою – висока й гнучка. Колючі очі, золотаве волосся – усе із дзеркала. Про таких чула: жінка-вамп» (С. 21). Незрозумілий настрій, сумбурні вчинки, думки, переживання, сни свідчили про новий для неї душевний стан. Психологічний портрет Ілони динамічний і мозаїчний. В. Теремко детально описує відчуття фізичного і душевного болю дівчини, яка в один і той же день пережила домагання тата Ірки й однокласника Кольки,  опинилась сама за містом. Від чергових неприємностей її рятує випадковість – дорослий чоловік, який воює на Сході, а вдома має такого ж віку доньку. Образ військового, хоч епізодичний, але виконує свою функцію – є своєрідним маркером часу і простору (в Україні йде війна), в яких відбувається дія твору; репрезентує його моральність (чесність, небайдужість, готовність безкорисливо допомогти), вчинки гідні воїна, які викликають повагу. 

Внутрішній світ, природу Ілони увиразнюють сновидіння. У першому сні її переслідували обличчя-маски у темному і моторошному лісі, які намовляли вбити її кривдника – тата Ірки. В другому сні сфокусовані приховані бажання й дорослі уявлення дівчини, непокоїлась «жага любові». Шпилясті будівлі, падіння на шпилясті скелі, чоловіче тіло, руки, які її підхоплюють – деталі-символи, які містять багато прихованих смислів, які здатні відчитати тільки дорослі читачі. 

Ілона, як і більшість персонажів, ховає свою справжність за маскою і в цьому внутрішня конфліктність, яку описує автор-спостерігач. Сплеск нових емоційно-тілесних переживань «накривають» підлітків після зустрічей на стадіоні, відвертих і щирих розмов, першого побачення вдома в Ілони. Автор не дає оцінки їхнім вчинкам, не зосереджується на мотивах, але фіксує демаркаційну межу між дитинством і дорослістю (у різних проявах) – типова риса підліткових творів.

Важливий аспект формування характерів героїв – спілкування з батьками, атмосфера в сім’ї, довіра й відкритість. Стосовно гендерних ідентифікацій й досвідів, автор підкреслює роль «нефальшивого співрозмовника» і відвертих розмов-порад: у хлопців – з батьком чи чоловіком – представником дорослого світу, носієм маскулінних рис, а у дівчат – з матір’ю, подругою. У ситуації з Артиком автор по-своєму переінтерпретовує обгрунтовану Фройдом роль батька як морального закону в сім’ї; тут батько – друг, тренер, соратник, а роль морального закону віддана дідові. Очевидно, в цьому слід вбачати натяк на те, що сучасна сім’я принципово інакша.

Колька Хрущ (Бурундюк) – герой-бунтар. Бійка з Артиком, несподівано зухвала поведінка з Ілоною, а ще мамина заява-скарга на Артика, обурення в класі спонукали його до втечі з дому. Динамічність образу Кольки підсилює хронотоп шляху. По дорозі на Схід, опинившись сам на сам із своїми проблемами, Колька багато чого осмислив і зрозумів. Шофер-дальнобійник дядько Макар, якого зустрів, забрав його з собою і пообіцяв знайти викрадений байк. Чоловік розмовляв з ним, як із рівним, і це додавало Кольці відчуття дорослості, а відтак усвідомлення своїх помилок і розуміння законів буття. 

Письменникові не вдалось уникнути стереотипів, хоч його герої не є однозначними. Артик – більше позитивний персонаж, тоді як Колька – зовнішньо –бешкетник, «який не тільки на дорозі правил не визнає, він взагалі ігнорує все, крім своїх бажань» (С. 30), а внутрішньо – вразливий підліток. Артик намагається бути справжнім з Ілоною, а Колька «завжди в її присутності вдавав, що йому все байдуже, а кожна важлива для нього ситуація – в його руках» (С. 28). Але і Колька здатний на справжні чоловічі вчинки. Він перший подає руку Артикові після бійки. Автор показує, як під впливом обставин змінюється характер підлітка, як формуються особистісні якості, викристалізовується маскулінність. І вже після фінального матчу Артик і Колька «обнялися, як чоловіки, котрі терпіли, не підвели, боролися й один за одного» (С. 127). Хлопчачі емоції, «закони» чоловіків знайомі Василю Теремкові набагато краще, ніж дівчачі переживання, але він намагається гендерно урівноважити текст, що вдається зробити завдяки обраному типові розповіді, в якій «з одного боку, розповідач іманентний своїм персонажам (бо знає все про їхній внутрішній світ), а з іншого – відсторонений від них (бо ні з одним із них не ототожнює себе більше, ніж з іншими)» (Р. Барт).

Особливим героєм повісті є Ванько Рудяк, який, за задумом письменника, «грав у класі загадкового клоуна. Вдавав, що неохочий до книжки, але мав дар бачити, думати й умів сказати дотепніше, ніж ті, хто з книжок не вилазив» (С. 19).  Його динамічний портрет цілісний і глибокий. З авторської розповіді читач дізнається, що тато хлопця помер, мама живе з дядьком Андрієм. З вітчимом у Ванька склалися непрості взаємини. Єдиний, хто завжди чекає і зустрічає його вдома, то це кіт Микита. За задумом автора хлопчик і кіт – взаємозалежні «персонажі». Ванько теж закоханий в Ілону, але не насмілюється говорити з нею, бо сам не збагне своїх почуттів. Лінія Ванька – історія в історії, текст у тексті.  

Добре візуалізує письменник образ Славка Носенка (Носяра) – капітана футбольної команди, який вирішує, «хто гратиме, а хто чекатиме». Про майстерність і популярність його як футболіста автор пише дотепно і з гумором: «Коли Славко на полі, Носярою його не називають, бо з м’ячем він – як Паганіні зі скрипкою. Що там вдавалося Паганіні, не бачив навіть Насос, який так сказав колись про Славка, а те, як він вправляється з м’ячем, як фінтами скошує у траву чи на асфальт тих, хто пробує м’яч у нього забрати, і заводить в істерику воротарів, бачили всі» (С. 7). 

Своєрідними характерами і функціями наділені Климко Васькович, Вовка Штрудель, Сем  і Мак. Климко і Вовка, як і  Сем і Мак – персонажі «парні». Ірка, Ірма, Юлька, Катька, Сем і Мак – ніби епізодичні, але достатньо виписані образи, які відіграють свою роль у розкритті головної ідеї – показати дорослішання і світ підлітків у всьому його розмаїтті, у різних проявах емоцій, поведінки, самоствердження.Співставлення, порівняння, взаємодія – ті прийоми, які допомагають героям розкриватися, творять багатоаспектну психологічну площину повісті.  

Письменник не ігнорує традиції літератури для дітей і виписує щасливий фінал повісті. «16 весна» – психологічно глибокий, цікавий і актуальний текст про і для підлітків. Писати для них непросто, адже «нігілістична налаштованість до усього, що походить від дорослих, переконаність у власній правоті», «загострене відчуття фальші і нещирості, яких, на жаль, багато у дитячій «псевдолітературі», робить цю вікову читацьку категорію надзвичайно вибагливою» (Огар Е). Василь Теремко максимально щирий і  відвертий з читачами, у жодному епізоді не моралізує і не вдається до дидактичності. Окремі сцени вийшли надто романтичними чи навіть сором’язливими. Можливо, саме розкутості в подібних описах і бракуватиме сучасним читачам, але точно не бракуватиме колоритних характерів. Сюжетні лінії Артика, Ілони, Кольки, Ванька відкривають читачам різні моделі поведінки і самопізнання, самоствердження юних. Принцип побудови системи персонажів як галереї, комбінування екстервентної та інтервентної форми психологічного зображення, авторська нарація, синтез різних ракурсів бачення, точок зору і навіть наративних перспектив – нові тенденції поетики сучасної шкільної прози, до якої зараховуємо і повість «16 весна» Василя Теремка. Твір, який варто прочитати не тільки юним, а й дорослим, щоб краще зрозуміти юних.